Завантажити

козаки на ляхiв нарiкали:
"Ой ви, ляхове,
Песькi синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?"
Тодi козаки ляхiв доганяли,
Пана Потоцького пiймали,
Як барана в'язали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали:
"Гей, пане Потоцький!
Чом у тебе досi розум жiноцький?
Не вмiв ти єси в Кам'янськiм Подiльнi
Поганого поросяти, курицi з перцем та шапраном уживати,
А тепер не зумiєш ти з нами, козаками, воювати
I житньої соломахи з тузлуком уплiтати.
Хiба велю тебе до рук кримського хана,
Щоб навчили тебе кримськi дiти
сирої кобилини жувати!"
Тодi ляхи чогось догадались,
На жидiв нарiкали:
"Гей, ви, жидове,
Поганськi синове!
Нащо то ви великий бунт, тривоги зривали,
на милю по три корчми становили,
Великi мита брали:
Вiд возового
По пiвзолотого,
Вiд пiшого - по два грошi,
А ще не минали й сердешного старця -
Вiдбирали пшоно та яйця
А тепер ви тiї скарби збирайте
Та Хмельницького єднайте;
А то як не будете Хмельницького єднати,
То не зарiкайтесь за рiчку Вiслу до Полонного
прудко тiкати".
Жидове чогось догадались,
На рiчку Случу тiкали.
Которi тiкали до рiчки Случi,
То погубили чоботи й онучi;
А которi до Прута,
То була вiд козакiв Хмельницького
дорiженька барзо крута.
По рiчцi Случi
Обломили мiст, iдучи,
Затопили всi клейноди
I всi лядськi бубни.
Которi бiгли до рiчки Росi,
То зосталися голi й босi.
Обiзвався первий жид Гичик,
Та й хапається за бичик,
Обiзветься другий жид Шльома:
"Ой, я ж пак не буду на сабас дома!"
Третiй жид озоветься, Оврам:
"У мене невеликий крам:
Шпильки, голки,
Кремiння, люльки,
Так я свiй крам
У коробочку склав
Та козакам п'ятами накивав".
Обiзветься четвертий жид Давидко:
"Ой, брате Лейбо! Уже ж пак iз гори
козацькi корогви видко!"
Обiзветься п'ятий жид Юдко:
"Нумо, до Полонного втiкати прудко!"
Тодi жид Лейба бiжить,
Аж живiт дрижить;
Як на школу погляне,
Його серце жидiвське зiв'яне:
"Ей, школо моя, школо мурована!..
Тепер тебе нi в пазуху взяти,
Нi в кишеню сховати,
Але ж доведеться Хмельницького козакам
на балаки покидати!"
Отже, панове-молодцi, над Полонним
не чорна хмара вставала:
Не одна панi-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна панi-ляшка:
"Нема мого пана Яна,
Десь його зв'язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана".
Озоветься друга панi-ляшка:
Нема мого пана Кордаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до коша".
Озоветься третя панi-ляшка:
"Нема мого пана Якуба!
Десь узяли Хмельницького козаки
та либонь, повiсили на дуба".

З-пiд Корсуня Богдан вiдрядив татар до Криму, а запорожцiв розпустив по Українi вимiтати загонами з руської землi панiв та жидiв. Сам же гетьман iз реєстровими козаками перейшов до Бiлої Церкви i заходився там складати новi полки українського козацького вiйська.
Запорожцi, приєднавши до себе ватаги повстанцiв, ходили скрiзь, руйнуючи польськi маєтки, замки й мiста та визволяючи людей з неволi, їхнi загони зростали з кожним днем, гуртували навколо себе по кiлька тисяч козакiв i невдовзi ймення їхнiх ватажкiв, полковникiв та курiнних отаманiв Вiйська Запорозького - Нечая, Богуна, Перебийноса, Ганжi, Остапа, Полов'яна, Морозенка, Гайчури, Кривошапки, Гаркушi, Вовгури й багатьох iнших - облетiли всю Україну й прославилися в народних пiснях i думах, як борцi за визволення поневоленого українського люду; душi ж польської шляхти та її прибiчникiв i пiдручних - жидiв - тi iмена виповнювали жахом.
Наймилiшими народовi героями повстання були, коли рахувати за кiлькiстю складених про них пiсень, полковники Вiйська Запорозького - Перебийнiс, Нечай та Морозенко. Одну з пiсень про Перебийноса можна й зараз почути на Українi, й не тiльки вiд кобзарiв, а й по селах, по бурсах i по вiйськових школах:
Ой, не дивуйтеся, добрiї люде,
Що на Вкраїнi повстало;
Ой, за Дашевим, пiд Сорокою,
Множество ляхiв пропало!
Перебийнiс водить не много -
Сiмсот козакiв за собою;
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
"Ой, пийте, ляхи, води калюжi,
Води калюжi болотяної,
А що пивали по тiй Вкраїнi
Меди та вина ситii".
Зависли ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вiслi.
Лядську славу загнав пiд лаву,
Сам бравий козак гуляє:
"Нуте, козаки, у скоки,
Заберiмося пiд боки,
Заженiм ляшка, вражого сина,
Аж за Дунай глибокий".
Дивують ляхи, вражi сини,
Що тi козаки вживають:
Вживають вони щуку-рибуху,
Ще й соломаху з водою.
Ой, чи бач, ляше, як козак пляше
На сивiм конi горою:
Мушкетом бере, аж серце в'яне,
А лях вiд страху вмирає.
Ой, чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу:
Як не схотiли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.
Ой, чи бач, ляше, як пан Хмельницький
На жовтiм пiску пiдбився:
Вiд нас, козаки, вiд нас, юнаки,
Нi один ляшок не скрився:
"Нуте ж, козаки, у скоки,
Заберiмося у

читати