Завантажити

турецького султана попросив допомоги в хана. Iз султанського наказу татарська орда вирушила з Криму, але наступала мляво й неохоче. Коли ж у червнi, зблизившись iз поляками пiд Берестечком, хан побачив, що в короля велика сила - бiльш як на 30 000, то вiн розгнiвався на Хмельницького, що той не застерiг його про кiлькiсть польського вiйська й, повернувши з ордою назад, почав тiкати на пiвдень: коли ж гетьман, наздогнавши хана, став умовляти його зупинитися й стати до бою, той розлютився, захопив Богдана в полон i повiз iз собою.
Залишившись без гетьмана i спiльникiв, козацьке вiйсько, кiлькiстю до 80 000, не могло стримати натиск полякiв i пiсля кiлькох днiв змагань пiд керуванням Богуна вiдступило потайки вночi за рiчку Пляшеву й пiшло на Україну, кинувши весь свiй табiр i багато неозброєного люду.
Без участi Вiйська Запорозького року 1651-го виникла й Бiлоцеркiвська згода гетьмана з поляками: року ж 1652-го, коли Хмельницький водив свого сина Тимоша в Молдову брати шлюб з дочкою господаря, запорожцi з кошовим отаманом Лутаєм саме переносили Сiч iз Микитиного Рогу на устя Чортомлика. Чому стався цей перехiд, невiдомо, а тiльки козаки обрали собi мiсце на березi Чор-томлицького лиману, проти острова, на якому перебувала Стара Сiч за часiв Жигмонта III, i весь 1652 рiк працювали над будуванням тут куренiв, церкви й окопiв.
Тiльки аж року 1652-го пiсля того, як Хмельницький листом сповiстив Кiш про нелюдськi вчинки на Українi нового привiдця польського вiйська Чарнецького, що випалював села й вирiзував до ноги людей, i про те, що король наступає не лише з поляками, а ще й веде за собою спiльникiв - угорцiв та волохiв, - i погрожує геть викорiнити український народ i козацтво, тодi запорожцi вийшли всiм вiйськом i стали допомагати знову Хмельницькому.
Вигнавши з України Чарнецького, сiчовики разом iз гетьманськими силами ходили на Подiлля пiд Жванець проти полякiв, що билися пiд проводом свого короля. Наприкiнцi року 1653-го Хмельницький iз козаками опинився в дуже скрутному становищi, бо кримський хан знову, i вже назавжди, вiдсахнувся од спiлки з Богданом. Причини для цього були простi: татари вже кiлька вiкiв жили торгiвлею українськими невольниками; перебуваючи в спiлцi з Україною, Крим позбувся великих прибуткiв на людському ринку, бо хановi не годилося забирати в неволю своїх спiльникiв.
Виходило, що єднання з Україною татарам не на користь - i от, порвавши ту спiлку пiд Жванцем, вони, замiсть того, щоб воювати проти полякiв, кинулися на Україну й почали хапати людей у неволю. Хмельницькому не лишалося нiчого, як кинути Подiлля й обороняти українськi землi вiд татарського нападу. Запорожцi в цiй вiйнi з татарами брали дiяльну участь. Вони пригадали тут свою давню славу й завзято громили ворожi загони, вiдбиваючи й визволяючи ув'язнених землякiв.

СТАВЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦIВ ДО МОСКВИ

Повиганявши татар з України, Хмельницький подякував запорожцям за помiч i, проводжаючи їх на Сiч, надiслав до Коша листа, сповiщаючи товариство, що через зраду кримського хана вiн задумав перейти пiд протекцiю московського царя. Разом iз тим вiн просив Вiйсько Запорозьке дати йому в цiй справi добру пораду.
У вiдповiдь на того листа запорожцi написали, що протекцiя Москви - рiч непогана, та тiльки, складаючи пакти (умови) з царем, гетьмановi треба бути дуже обережним, щоб часом вiд того не вийшло чогось лихого для неньки-України та не зашкодило правам та вольностям козацьким.
8 сiчня року 1654-го пiсля вiйськової ради, що вiдбулася в Переяславi, Україна перейшла пiд руку московського царя Олексiя Михайловича й прилучилася до Росiї як автономна країна iз своїм власним вiйськом у 60000 козакiв.

ПОМСТА КРИМСЬКОГО ХАНА

Пiсля з'єднання України з Московським царством, яке вже почало називатися Росiйським i стало далеко могутнiшим, нiж до того, ця змiна дуже стурбувала як Польщу, так i Крим i навiть турецького султана. Всi троє склали помiж себе спiлку й, зiбравши вiйська, рушили вiдплатити Хмельницькому за зраду. Спалахнула тяжка довголiтня боротьба не змiцнiлої ще української держави з вiковiчними ворогами: поляками, татарами й турками.
Наприкiнцi 1654 й на початку 1655 рокiв Україну плюндрували великi татарськi орди. Безлiч сiл, мiстечок i мiст були спаленi, а татари забрали в неволю бiльш як 200 000 українцiв. Поляки, допомагаючи ордi, й собi захоплювали неозброєних людей та мiняли їх на шаблi, сагайдаки й стрiли.
Весь той час Вiйсько Запорозьке перебувало на боцi Хмельницького, б'ючись iз поляками та винищуючи татар, але сили були нерiвнi, й тяжко доводилося Українi й Запорожжю, й гинули в тiй боротьбi один по одному славнi лицарi за визволення рiдного краю. Тодi ж наклав головою й оспiваний у народних думах Морозенко, та чимало й товариства полягло в тих боях.

Ой, Морозе, Морозенку! Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна, як те горде вiйсько,
Заплакала Морозиха, iдучи на мiсто.
"Не плач, не плач, Морозихо, об сиру землю не

читати