Завантажити

бийся,
Iди з нами, козаками, меду-вина напийся!"
"Ой, щось менi, миле браття, мед-вино не п'ється -
Ой, десь мiй син, Морозенко, з ворогами б'ється!"
"Нехай б'ється-рубається, вiн у тому кохається".
Iз-за гори, з-за крутої горде вiйсько виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
А в нашого Морозенка червоная стрiчка:
Де поїде Морозенко - кривавая рiчка.
Ой, виїхав Морозенко за Келебердою,
Ой, зустрiвся Морозенко з вражою ордою.
Ой, б'ється вiн три днi, три днi - три години,
Ой, лежить трупу, лежить орди на чотири милi.
Ой, став же Морозенко та в полi гуляти,
Стали його турки й ляхи обступати.
Морозенко, козаченько, як мак, розпускався,
Морозенко, козаченько, в неволю попався.
Ой, чия то корогвиця на ратищi в'ється?
Ой, того то Морозенка, що з ордою б'ється.
Ой, чия то корогвиця, що ратище iзломила?
Ой, того то Морозенка, що орда зловила!
Ой, повели Морозенка на Савур-могилу:
"Дивись, дивись, Морозенку, на свою Вкраїну!"
Посадили Морозенка на тесовiм стiльцi,
Зняли, зняли з Морозенка з чересiв червiнцi,
Посадили Морозенка на жовтiм пiсочку,
Зняли, зняли з Морозенка червону сорочку.
Посадили Морозенка на бiле ряденце
Да виймали з Морозенка кривавеє серце.

НОВI МОРСЬКI ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦIВ

Одразу ж пiсля татарської зради пiд Жванцем козаки поновили свої морськi походи на бусурманськi землi. По веснi року 1654-го вони вийшли в Чорне море, пограбували береги Криму та поруйнували околицi Килiї й Iзмаїла. Року 1655-го пошарпали турецькi мiста од Дунаю до Вар-ни, сплюндрували Єреклi та Бальчик i, надумавши зробити те саме iз Стамбулом, вийшли, було, на берег за чотири милi вiд Царгорода, але там запорожцiв оточило велике турецьке вiйсько, так що вони мусили зброєю пробиватися до моря, i при тому тридцять душ запорожцiв дiсталося ворогам у бранцi, яких люто замордували турки перед очима султана.
За великi послуги Вiйська Запорозького на користь України пiд час її визволення з-пiд польської кормиги та в боротьбi з татарськими ордами впродовж 1653 - 1655 рокiв Богдан Хмельницький 15 сiчня 1656 року видав унiверсал, яким ствердив їхнє право на землi, наданi запорожцям ще королем Стефаном Баторiєм, i так зазначив межi тих земель:
"А тепер так само володiти їм стародавнiм городом запорозьким Самарою з перевозом iз грунтами вгору Днiпра до рiчки Орелi, а вниз аж до ногайських та кримських степiв, а через Днiпро та Днiпровi й Буговi лимани, як споконвiку було, - по Очакiвськi улуси та вгору рiчки Бугу аж по Синюху; вiд самарських же земель через степи аж до Дону-рiчки, де ще до козацького гетьмана Ланцкоронського запорожцi зимiвниками сидiли, - i все те, щоб непорушне повiк-вiкiв при козаках запорозьких зоставалося".
Цей унiверсал Вiйсько Запорозьке пильно переховувало у вiвтарi сiчової церкви, в шухлядцi пiд святим престолом, та все-таки вiн загинув, мабуть, пiд час руйнування Чортомлицької Сiчi росiйським вiйськом року 1709-го або ж його перевезли до якогось московського архiву, бо в другiй половинi XVIII сторiччя Вiйсько Запорозьке не мало вже самого унiверсалу, а лише список (копiю) з нього.
Млява помiч проти Польщi з боку росiйського уряду змусила Хмельницького шукати iнших спiльникiв у змаганнi з королем, i вiн року 1656-го склав згоду зi Швецiєю i разом зi шведами воював проти полякiв, доходячи зi своїм вiйськом аж за Львiв до Гродека, зрештою розхитавши тими походами колись могутню Рiч Посполиту.

СМЕРТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Серед невтомної дев'ятирiчної боротьби за визволення й незалежнiсть України Хмельницький занедужав i 27 червня 1657 року помер. Його син Тимко був убитий ще ранiше, пiд час походу на Молдову; найуславленiшi його полковники, борцi за рiдний край, теж уже пiшли на той свiт. Козацька старшина не знаходила помiж себе нiкого, хто б мiг мати великий вплив на все козацтво, й, шануючи пам'ять свого видатного гетьмана-визволителя, обрала на його мiсце сина Юрася Хмельницького, недолiтнього хлопця, дуже слабого розуму, й тим кинула Україну в тяжкi розрухи, бо Юрась не змiг узяти владу до своїх рук.
Про смерть Богдана Хмельницького та обрання на гетьманство його сина так розповiдає народна дума:

Зажурилася Хмельницького сiдая голова,
Що при йому нi сотникiв, нi полковникiв нема:
Час приходить умирати,
Нiкому поради дати.
Покликає вiн на Iвана Виговського,
Писаря вiйськового:
"Iване Виговський,
Писарю вiйськовий,
Скорiше бiжи
Да листи пиши,
Щоб сотники, полковники до мене прибували,
Хоч малу пораду давали!"
То Iван Виговський,
Писар вiйськовий,
Листи писав,
До всiх розсилав.
То сотники, полковники, як їх прочитали,
Усе покидали, до гетьмана Хмельницького скорiш прибували.
То гетьман добре їх приймає,
Словами промовляє:
"Панове молодцi! Добре ви дбайте,
Собi гетьмана наставляйте,
Бо я стар, хворiю,
Бiльше гетьманом не здолiю!..
Коли хочете, панове, Антона Волочая Київського,
Або Грицька Костиря

читати