Завантажити

околицi бiг має,
Вона дощем покрита,
А вiтром, на славу козацьку, пiдбита.
I ще ж то козак, бiдний нетяга, до города Черкас прибуває,
Настi Горовоi, кабашницi степової, шукає-питає.
Скоро козак-нетяга Настi Горової, кабашницi степової, допитався,
Зараз у свiтлицю вбрався.
Там пили три ляхи,
Дуки-срiбляники:
Первий пив Гаврило Довгополенко Переяславський,
Другий пив Вiйтенко Нiжинський,
Третiй пив Золотаренко Чернiгiвський.
От вони пили-пiдпивали,
З козака-нетяги насмiхались,
На шинкарку покликали:
"Гей, шинкарко Горовая,
Насте молодая!
Добре ти дбай -
Нам солодкi меди, оковиту горiлку ще пiдсипай,
Сього козака, пресучого сина, у потилицю з хати випихай:
Бо десь вiн по винницях, по броварнях валявся,
Опалився, ошарпався, обiдрався,
До нас прийшов добувати,
А в iншу корчму буде нести пропивати".
Тодi шинкарка Горовая,
Настя, кабашниця степовая,
Козака-нетягу за чуб брала,
В потилицю з хати вибивала,
То козак-нетяга добре дбає,
Козацькими п'ятами опинає.
Поки п'явся,
Поки до порога добрався.
Козацькими п'ятами за порiг зачiпає,
А козацькими руками за одвiрки хапає,
Пiд мисник голову свою козацьку молодецьку ховає,
Тодi два ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,
З його насмiхали,
А третiй, Гаврило Довгополенко Переяславський, був обачний:
Iз кармана людську денежку виймав,
Настi кабашнiй до рук добре оддавав,
А ще стиха словами промовляв:
"Гей, - каже, - ти, шинкарко молода, ти, Насте кабашна!
"Ти, - каже, - до сих бiдних козакiв-нетяг хоч злая, да й обашна:
Коли б ти добре дбала,
Сю денежку до рук приймала,
До погреба одходила,
Хоч нороцового пива уточила,
Сьому козаку, бiдному нетязi, на похмiлля живiт його козацький
скрепила".
Тодi Настя Горовая,
Шинкарка степовая,
Сама в льох не ходила
Да наймичку посилала:
"Гей, дiвко, наймичко!
Добре ти вчини,
Кiнву-чвертiвку в руки вхопи
Та в льох убiжи,
Та вiсiм бочок мини,
А з дев'ятої поганого пива наточи.
Як маєм його свиням виливати,
То будем ми його на таких нетяг роздавати".
Тодi дiвка-наймичка у льох убiгала,
Та дев'ять бочок минала,
Та з десятої п'яного чола меду наточила,
Та в свiтлицю входжає,
Свiй нiс геть од кiнви одвертає,
Буцiмто те пиво воняє.
Як подали козаку в руки ту кiнву,
То вiн став бiля печi
Та й почав пiдпивати пивце грече.
Взяв раз покуштував, удруге напився,
А втретє як узяв ту кiнву за ухо,
То зробив у тiй конiвцi сухо.
Як став козацьку хмiль голову розбирати,
Став козак конiвкою по мосту добре погрiмати.
Стали в дукiв-срiбляникiв iз стола чарки й пляшки скакати.
I стала шинкарська груба на десять штук скрiзь по хатi лiтати.
Не стали тодi ляхи, дуки-срiбляники, за сажею свiта божого видати.
Тодi тi ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
"Десь сей козак-нетяга нiде не бував,
Добрих горiлок не пивав,
Що його й погане пиво оп'янило".
Як став козак-нетяга теє зачувати,
Став на ляхiв грiзно гукати:
"Гей ви, ляхове,
Вразькi синове!
Iк порогу посувайтесь,
Менi, козаку-нетязi, на покутi мiсце попускайте!
Посувайтесь тiсно,
Щоб було менi, козаку-нетязi, де на покутi iз лаптями сiсти!"
Тодi ляхи, дуки-срiбляники, добре дбали,
Дальше i к порогу посували,
Козаку-нетязi бiльше мiсця на покутi попускали.
Тодi козак-нетяга на покутi сiдає,
Iз-пiд поли позлотистий недолимок виймає,
Шинкарцi молодiй за цебер меду заставляє.
Тодi тi ляхи, дуки-срiбляники, на його поглядали,
Словами промовляли:
"Гей, шинкарко Горовая,
Насте молодая,
Кабашнице степовая!
Нехай сей козак, бiдний нетяга,
Не мається в тебе сеї заставщини викупляти.
Нам, дукам-срiбляникам, нехай не зарiкається воли поганяти,
А тобi, Настi кабашницi, грубу топити".
Отодi-то козак, бiдний нетяга,
як став сiї слова зачувати,
Так вiн став чересок виймати,
Став шинкарцi молодiй, Настi кабашнiй, увесь стiл червiнцями устилати.
Тодi дуки-срiбляники як стали в його червiнцi заглядати,
Тодi стали його вiтати
Медом шклянкою
I горiлки чаркою,
Тодi й шинкарка Горовая,
Настя молодая,
Iстиха словами промовляє:
"Ей, козаче, - каже, - козаче!
Чи снiдав ти сьогоднi чи обiдав?
Ходiм зо мною до кiмнати,
Сядем ми з тобою поснiдаєм
Чи пообiдаєм".
Тодi то козак, бiдний нетяга, по кабаку походжає,
Кватирку одчиняє,
На бистрiї рiки поглядає,
Кличе, добре покликає:
"Ой рiки, - каже, - рiки низовiї,
Помошницi Днiпровiї!
Тепер або мене зодягайте,
Або до себе приймайте!"
От тодi один козак iде,
Шати дорогiї несе,
На його козацькi плечi надiває,
Другий козак iде,
Жовтi сап'янцi несе,
На його козацькi ноги надiває:
Тодi дуки-срiбляники стиха словами промовляли:
"Гей, не єсть же се, братцi, козак бiдний нетяга,
А єсть се Хвесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький!..
Присунься ти до нас, -

читати