Завантажити

поляками проти ворогiв Христа. Сiрко зустрiчав прихильно королiвських посланцiв, але од походiв ухилявся, бо в такому разi йому довелося б воювати проти Дорошенка, що захищав Україну вiд Польщi. Тим часом зносини короля iз Сiрком дуже бентежили росiйський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз подавати царевi доноси на Сiрка, доводячи, що той прагне стати гетьманом України пiд рукою польського короля.
Обурений нападами запорожцiв на пiдвладних турецькому султановi татар та на турецькi мiста, султан Магомет IV вирiшив покiнчити iз запорожцями так, щоб i слiду од них не залишилося. Вiн не мiг далi терпiти, щоб якась жменька людей перешкоджала йому здiйснювати широкi плани. Але перед тим, як iти на Запорожжя зi зброєю, вiн, за народними переказами, хотiв спробувати прихилити їх до себе доброю волею i начебто послав на Сiч такого листа:
"Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я, султан, син Магомета, брат сонцю й мiсяцю, нащадок i ставленик Бога, володар царств Македонського, Вавiлонського, Єрусалимського, Великого й Малого Єгипту, цар над царями, державець над державцями, надзвичайний лицар, якого нiхто не переможе, невсипущий охоронитель гробу Iсуса Христа, оборонець самого Бога, надiя й утiха мусульманiв, страж i великий заступник християн, - наказую вам, запорозькi козаки, склонитись пiд мою руку з доброї волi без нiякого змагання, i мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд Четвертий".
Iван Сiрко й усе сiчове товариство немовбито дуже глузували iз султанського листа й на радi склали таку одповiдь султановi:
"Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тiлом їжака не вб'єш? Чорт викидає, а твоє вiйсько пожирає. Не вартий ти синiв християнських пiд собою мати; твого вiйська ми не боїмося, землею й водою будемо битися з тобою. Вавiлонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, олександрiйський козолуп, Великого й Малого Єгипту свинар, арм'янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодiяка, самого гаспида нащадок i всього свiту й пiдсвiту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвiст, рiзницька собака, нехрещений лоб - хай би взяв тебе чорт! Отак тобi козаки вiдказали, плюгавче!
Числа не знаєм, бо календарiв не маєм, мiсяць на небi, год у книжцi, а день у нас такий, як i в вас, поцiлуй же в... нас!
Кошовий отаман Iван Сiрко зо всiм Кошем запорозьким".
Такого листа справдi мiг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й Iван Сiрко, а тiльки щоб його справдi було надiслано султановi од Вiйська Запорозького, то того нi в якому разi не могло бути, бо всi iсторичнi документи впевняють нас у тому, що в своєму листуваннi Вiйсько Запорозьке завжди було обережне i ввiчливе й писало не простою мовою, а дуже кучеряво.
Чи були справдi такi листи, чи нi, а тiльки ще восени 1674 року султан прислав iз Стамбула в Крим на кораблях 15 000 яничар i звелiв хану, взявши до вiйська й усю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Сiч i вигубити всiх запорожцiв до ноги.
Добре знаючи запорозькi звичаї, хан пiсля наради з мурзами пiдступив до Сiчi саме на Рiздвянi свята, коли запорожцi звичайно гуляють. Татари наблизились нишком серед ночi. Захопили на бекетi за кiлька верст од Сiчi п'яних вартових i мордуванням змусили виказати, що хоч сiчова брама на нiч i замикається, та в Сiч можна зайти потай через пролаз, яким запорожцi ходять до рiчки по воду. Зрадiвши таким вiдомостям, хан звелiв турецькому пашi вести своїх яничар через той пролаз i вчинити на Сiчi рiзанину; сам же з ордою пiдступив iз поля, маючи на думцi добивати запорожцiв, якi тiкатимуть iз Сiчi.
Паша звелiв туркам пролазити в Сiч по одному i чекати од нього знаку до початку бою. Та тiльки вiн помилився: усi яничари не вмiстилися в Сiчi, поза стiною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не змiг уже пролiзти в Сiч; а тим часом запорожцi помiтили незвичних гостей, збудили Сiрка, i той зразу ж звелiв козакам палити з вiкон iз рушниць. Першi ж пострiли пiдняли на ноги всi куренi. З вiкон, мов горох, полетiли в яничарiв кулi. Половина запорожцiв тiльки й знала, що набивала рушницi та передавала тим, хто стояв бiля вiкон, так що пальба не вщухала нi на хвилину. Яничари не зразу опам'яталися, що треба стрiляти, та й стрiляти їм за тiснотою було незручно. Частина туркiв кинулася тiкати, та, давлячи один одного, щiльно запакувала пролаз своїм трупом, i вже нiхто не мав сили нi зайти в Сiч, нi вийти з неї, а запорожцi тим часом били та й били яничарiв iз рушниць, аж доки всi вулицi помiж куренями вкрилися купами турецьких тiл, живих же яничарiв дуже порiдшало; тодi Сiрко наказав товариству хапати списи та шаблi й добивати ворогiв зручною зброєю. Доки встало сонце, в Сiчi полягли вiд зброї запорожцiв майже всi 13 500 яничарiв, що вмiстилися в нiй; тiльки невеликий загiн туркiв козаки помилували й забрали в полон.
Хан, стоячи за стiнами Сiчi, довго чекав, коли ж то вибiгатимуть запорожцi

читати