Завантажити

Знам'янки), щоб знову впасти в Днiпро бiля окопiв стародавнього урочища Кам'яний Затон. На сьому мiсцi й кiнчається Великий Луг i починається Базавлуг.
Кам'яний Затон козаки знали з часiв iснування Запорозького Вiйська. Дехто гадає, що саме тут було головне мiсто татарського ханства Самiс. За доби Запорожжя в цих мiсцях стояла татарська залога в митниця, щоб збирати мито з крамарiв, якi через Микитине та Кам'яний Затон їздили до Криму. Ще пiзнiше, а саме року 1696-го, за указом Петра I, тут було споруджено фортецю на велику докуку запорожцям, якi ще ранiше вигнали татар iз цього мiсця i мали Затон своєю власнiстю.
1858 року, за свiдченням О. С. Афанасьєва-Чужбинського, тут, на засипанiй пiсками площi од перевозу через Днiпро до Кам'янки, багато траплялося орнаментiв од будинкiв бувшого колись мiста, а дiди в той час ще пам'ятали, що мiж кучугурами пiскiв були ознаки бруку, напiвзнесенi кам'янi огорожi та рiвчаки, викладенi каменем. "Пiсля бурi, - дише дослiдник, - ще й тепер на мiсцi городища зустрiчаються мiднi й золотi грошi та уламки золотих речей, i не так давно знайдено тут силу таких предметiв, та всi вони потрапили в непевнi руки".
Року 1916-го оглядаючи Кам'яний Затон, я ледве мiг розпiзнати контури фортецi, збудованої з наказу царя, настiльки її вали засипало пiсками.
На пiвдень од Кам'яного Затону та села Кам'янки розлiгся Бiлозерський лиман, у який з пiвдня впадав село Велика Знам'янка, що вславилося своїми виноградниками та iншою садовиною. Ця мiсцевiсть вiдома ще з давнiших часiв, нiж Кам'яний Затон. Над Знам'янкою зводиться гора, що зветься Мамай Сурка, а бiля неї балка Мамайка. Збереглися оповiдання запорожцiв про це мiсце... Неначе пiд горою бiля Бiлозерського лиману було велике мiсто франкiв (генуезцiв) - Бiлозерка. Пiд час татарської руїни, коли на Бiлозерку напав хан, що здався Мамаєм, Бiлозерська цариця покинула свiй маєток й перебралася за Днiпро, а Мамай, захопивши порожнi квартали, заснував тут свою столицю.
Пiд час розкопок бiля Великої Знам'янки знаходять речi скiфської й татарської доби.

В глибинi Великого Лугу

Вiд Хортицi й до села Кушугумiвки, що на схiдному березi Великий Луг тягнеться нешироким закутом, всього в двi-три версти од краю до краю. Тут ще нема чого боятися, щоб заблукати в нетрях, а проте i цей невеликий промiжок лугу оглянути пiшки неможливо, бо й на сiй вузькiй площi чимало покрутилося проток та озер.
Од мiсця, де в Олександрiвську мiститься пристань, од Днiпра вiдбивається на схiд глибока рiчка Закутна, яка весняної пори та i влiтку, вся заставлена берлинами. Через пiвверсти вiд устя Закутна, ввiбравши в себе протоки вiд рiчок Московки й Кушугуму, повертає на пiвдень i тече чотири з половиною версти, маючи з правої руки за пiвтори версти Днiпро, а з лiвої за версту - Кушугум. Щодалi, то Закутна ширшає й наприкiнцi переходить у лиман.
Весь цей закуток Великого Лугу мiж Кушугумом, Закутною i Днiпром я памятаю ще з 70-х рокiв. У тi часи вiн був рясно вкритий добрим лiсом. Чимало тут навiть дуба. Закутна з її лиманом шумiли очеретами; повсюди безлiч дрiбних проток i ходити в ций мiсцях можливо було, тiльки роздягнувшись. Року 1916-го я застав у цьому кутку великi змiни: лiс дуже порiдшав, дуби зовсiм зникли, очерети щороку скошуються, i вони вже не виростають такi високi, як колись, i сам закуток утратив свiй первiсний вигляд i став для мешканцiв Олександрiвська мiсцем для прогулянок.
Устя рiчки Закутної поширене й поглиблене черпалкою, зветься Орiховою бухтою. З одного боку бухти стоять залiзничнi вагони та лежать накиданi бунти всякого вантажу й краму, а проте з другого боку ще збереглися велетнi-осокори по 15 сажнiв заввишки та зеленi верби. Вони купають у водi свої гнучкi вiти, нагадуючи про давню велич Великого Лугу.
Вiдпливаючи якось уранцi 1916 року з Олександрiвська до Херсона пароплавом, саме пiд час сходу сонця, я, стоячи на палубi, прямо зачарувався краєвидом устя Закутної, захищеного вербами та осокорами, острова Хортицi - стародавнього притулку запорожцiв, що проти пристанi розкинувся довгим високим кряжем, та широкої пелени Днiпра, яка рожево-золотим килимом од вранiшньої зорi простяглася на пiвнiч до похмурих скель Сагайдачного й на пiвдень до лiсiв Великого Лугу.
Крiм цих рiчок, у сьому закутку Великого Лугу, а найбiльше поблизу Днiпра, лежить кiлька чималих озер. Униз вiд Орiхової бухти, майже до рiчки Бандури та й за нею, лiс на лiвому березi Днiпра майже вирубаний на дрова.
Взагалi треба сказати, що дорожнеча палива в роки свiтової вiйни дуже спричинилася до знищення Великого Лугу.
На версту вiд устя рiчки Нижньої Хортицi од Днiпра лiворуч витiкає рiчка Бандура. Пробiгши плавно пiвверсти, вона подiляється на двi протоки, з яких одна, дуже кривуляючи обiруч, простує впоперек Великим Лугом i за пiвтори версти, нижче Закутного лиману, сполучається з Кушугумом; друга, повернувши на пiвдень, зливається з рiчкою Домахою, що вийшла з Днiпра на двi версти нижче Бандури, проти острова Розумовського, i теж

читати