Завантажити

була тут ще а року 1568-го. Це цiлком можливо, бо цей острiв, дуже придатний для iснувадавi на ньому козацької громади. Iз заходу його вiддiляє од степу Чернишiвський лиман, через який нiяк не могли дiстати запорожцiв тодiшнi гармати, бо вiн має бiля трьох верст ушир; iз пiвночi до нього важко пiдiйти черед озеро Калинiвське та цiлу низку рiчок, що течуть у кiлька рядiв, а саме Ревун, Ревуча, Бистрик, або Ревунець, i Томакiвка; зi сходу ж та пiвдня вiн оточений пущами Великого Лугу та Рiчищем. Сам. Острiв досить високо пiдiймався над околицями, був у байраках зарослий грушевим та дубовим лiсом, на вереї ж мав степ iз найкращою соковитою травою, а це для запорожцiв неабищо, бо давав їм змогу пiд час облоги випасати коней бiля самiсiнької Сiчi. Весь острiв має навкруги шiсть верст i мiстить 350 десятин грунту.
У нашi часи околишнi селяни звуть острiв Буцький, або Томакiвку - Городищем через те, що на ньому досi збереглися руїни окопiв Запорозької Сiчi, Заховалися вони в найдальшому вiд степу кутку, за- Чотирма, могилами, над критим берегом Рiчища; при чому Сiч мала окопи лише з боку степу; од рiчки ж їх або зовсiм не було, або вони за чотири столiття пiдмитi водою Остання гадка, цiлком можлива, бо коли я оглядав Городище року 1882-го, то бачив, що трохи на пiвдень од Сiчi весняна повiдь Рiчища. так дуже пiдмила крутий берег, що вiн iзсунувся в Рiчище разом iз деревами и кущами, що на ньому росли.
Поводатарi мої - хлопцi з Чернишiдки, показували менi пiд кручею Рiчища велику печеру, котру вони звали норою, кажучи, що там у запорожцiв мiстилася скарбниця. Печера та од води мала. бiля пiвтора, сажня заввишки i стiльки ж завширшки, але швидко вужчала й подiлялася на три нори, з яких одна йшла вгору, друга спускалася глибше, а третя, вузька, як щiлина, повертала праворуч, Коли я трохи полазив по тих печерах, то менi стала цiлком зрозумiло, що всi 141 нори - наслiдок роботи дощової води, яка надходила, сюди iз сiчових окопiв. Це була пiдготовка до такого ж залому берега, який трохи ранiше стався на кiлька десяткiв сажнiв вище. Проте чернишiвцi, не тiльки дiти, а й старi, впевнено кажуть, шр тут був у запорожцiв льох
Окопи, що збереглися вiд Сiчi, мають упродовж 300 сажнiв, iз ворiтьми посерединi; зi сходу - 156 сажнiв-, а iз заходу - 86. Подекуди понад окопами є неглибокi ями, що натякають на якусь бувшу там будову.
Сiч Запорозька була на Томакiвському островi не тiльки в XVI, а й у XVII столiттi, саме пiд час найтяжчої боротьби козацтва з поляками, в роках 1625 - 1638-му, коли, напевне, з примусу польського уряду Сiч було перенесено на нездатний до оборони Микитин Рiг. Проте ще й пiсля того, як не стало Сiчi на Томакiвцi, сей острiв усе ж таки лишався одним iз осередкiв запорозького бурлацтва, й iсторiї вiдомо, що Богдан Хмельницький, врятувався року 1648-го з польської Чигиринської в'язницi втечею на Запорожжя i, не наважуючись iти одразу на Сiч, бо там тодi стояла польська залога з комендантом, зн-ай-шов собi притулок на Тома.кшському островi, де здибав аж три сотнi запорозьких козакiв. Тут же, на старому городищi, завжди перебували ватаги сiчових рибалок.
Опрiч окопiв на Томакiвському Городищi ще є ознаки запорозького кладовища бiля могил у схiднiй частинi острова. Хрести там, як кажуть чернишiвцi, додержувалися до 1870-х рокiв, тепер же всi вони побитi й розiбранi темним людом на будову. Я чув од поводатарiв, що на Томакiвськiй Сiчi стояла запорозька церква, та тiльки ще не за їхньої пам'ятi її пiдрiзало Рiчище й понесло за водою.
За останнi роки околицi Томакiвського острова занадто змiнилися. По горi над обома Чернишiвками, перетинаючи балки Кам'янку й Чернишiвку, протяглася друга Катерининська залiзниця й на руїнах запорозької Сiчi та на лиманах i протоках Великого Лугу розлягається луна вiд гудкiв важких паровикiв, що мчать залiзними колiями. Недалеко Чернишiвки покопано рудницi й сюди навезено чимало чужостороннiх робiтникiв та зiбрано багато всiлякого захожалого люду. Побувати тепер на островi Томакiвцi дуже легко, - треба тiльки стати на станцiї Катерининської залiзницi "Марганець", вiд якої всього пiвтори версти до Чернишiвки, а звiдси вже зручно переїхати на Городище човном.
Нижче Чернишiвського лиману Рiчище разом iз плав-нею, одступає далi вiд берега, до нього ж пiдливається довгий лиман, порiзаний косами та островами з дуже низькими берегами. Одного разу, року 1882-го, заїхавши в цей лиман од Чернишiвки каюком по рiчцi Прогною, я так заплутався мiж островами, що й ночував на лиманi. Та й наступного дня не зумiв повернутися назад до Прогною. Довелося менi два днi пробути мiж чайками (мартинами), куликами та дикими качками i тiльки тим я врятувався, що сажнiв на сто перетяг каюка травою з лиману в Рiчище, i вже рiчкою приплив у Чернишiвку, зовсiм знесилений, бо вже не вистачало їжi, а гнати човна довелося проти води.
Цей плутаний лиман сполучається з великим лиманом Новопавлiвським, над яким пiд нижньою Лисою Горою розташувалося село Новопавлiвка. Напроти цього села в

читати