Завантажити

смертi. Пiсля скасування Запорозького Вiйська вiн захирiв, а за 96 лiт пiсля тiєї подiї всохла його остання гiлка. Чужа, нiмецька рука зрубала мертвого велетня й лишила тiльки пень од нього, та й то, певне, через те, що викорчувати його коштувало б чимало грошей.
В iсторiї українського, польського й турецького народiв острiв Хортиця вiдiгравав велику ролю, бо лежав на шляху iз Польщi й України в грецькi, а згодом у турецькi землi й Царгород, а також на устя рiчок Дона, Мiуса й Кальмiуса. В давнi часи, коли шляхами були тiльки рiчки, повз Хортицю Днiпром ходили в слов'янськi землi торгувати греки, далi - венецiанцi й генуезцi, а тодi й турки. Всi вони вивозили з України здебiльшого хлiб, меди та хутро. Навпаки, слов'яни плавали Днiпром у Чорне море переважно зi зброєю в руках. Через цей же острiв, або його околицями сунулися зi сходу на захiд орди диких народiв, якi мечем, списом i стрiлою прокладали собi шлях. У руських лiтописцiв острiв Хортиця вперше згадується пiд роком 1103-iм, коли на ньому зiбралися князi з усiх князiвств, щоб iти в степи на половцiв. Удруге року 1224-го тут же, бiля Хортицi, зiйшлися Мстислав Романович Київський, Мстислав Удалий Галицький, Мстислав Романович Чернiгiвський, Мстислав Ярославович Нiмий, Данило Романович Волинський, Олег Iгоревич Курський, Михайло Всеволодович та iншi, щоб од Хортицi йти разом у степи на татар, з якими вони й зiткнулися бiля рiчки Калки (тепер Кальчик), й мало не всi полягли в битвi. Не раз i острiв Хортиця був мiсцем бойовищ за часiв Запорожжя, i тому не дивно, що в горiшнiх шарах грунту на цьому островi й на днi Днiпра довкола нього ще й у нашi днi люди знаходять усiляке вiйськове знаряддя: ручну зброю, гармати, човни й навiть кораблi. Найбiльше тi знахiдки стосуються часiв Запорожжя, але чимало з них ще й бiльш давня.
Починаючи iз середини XVI столiття й до останньої чвертi XVIII, себто понад два столiття, острiв Хортиця був власнiстю Вiйська Запорозького.
У роках 1552 - 1557-их гетьман Вишневецький стояв на Хортицi не тiльки iз запорожцями, а ще й iз городовими українськими та пiдвладними Москвi путивльськими козаками. Через те побудованi там на островi городки захопили далеко бiльше землi, нiж, звичайно, сягала Запорозька Сiч, i вони були розкиданi по всiй пiвнiчнiй половинi Хортицi. Байда мав широкi замiри: вiн намагався держати з цього острова, пiд своєю рукою весь пiвденний край теперiшньої Росiї, але тим вiн роздратував наймогутнiшу в тi часи турецьку державу, i року 1557-го султан, скликавши проти нього 100 000 вiйська (турецького, татарського й волоського), атакував Хортицькi городки Вишневецького не тiльки пiшим вiйськом, а ще й озброєними гарматами галерами. Козаки чотири мiсяцi змагалися з ворогами, але коли польський король i московський цар не подали тим часом нiякої допомоги, то запорожцi посприяли гетьмановi вийти з городовими козаками на Україну; самi ж, незважаючи на турецький флот, перепливли човнами за Днiпро i зникли в протоках Великого Лугу.
Проте й туркам не вдалося втриматися на Хортицi, й року 1558-го Вишневецький знову хазяйнував на нiй, вигнавши туркiв до Очакова, а татар - за Перекоп.
За двадцять рокiв пiсля Байди острiв знову став осередком Запорожжя, бо вiдомо, що гетьман Запорозького Вiйська Шах у роках 1577 - 1578-х поновив городки на Хортицi; й чинив звiдти напади на туркiв i татар, а пiзнiше й на полякiв, вiдплачуючи за те, що король пiдступно скарав на смерть славного козацького лицаря Iвана Пiдкову, або Серпягу.
Ще через сорок рокiв по тому, а саме року 1617-го, коли гетьман Сагайдачний, повернувшись iз одного зi своїх морських походiв, побачив Сiч Запорозьку, щ.о мiстилася тодi на Базавлуцькому островi, зруйнованою турками, вiн став кошем у захiдному кутку голови Хортицi, де й досi збереглися ознаки окопiв, сiчових куренiв та церкви.
Збудована Сагайдачним: на островi Хортиця Сiч iснувала там до 1625 року, коли через утиски з боку полякiв запорожцям знову довелося переходити в бiльш захищене мiсце - в глиб Великого Лугу. Вiдтодi, до самого скасування Запорозького Вiйська, воно не стояло всiм кошем на Хортицi, а тiльки там держали запорожцi залогу, щоб оберiгати вiд татар Кiчкаський перевiз.
З пiвнiчного кiнця Хортиця починається височенними сторчовими скелями сажнiв до 30 заввишки, далi ж на пiвдень вони знижуються, а береги стають пологiшими i, зрештою, закiнчуються скелями острова Малої Хортицi у правiй протоцi Днiпра та Нижньою Головою - злiва; далi вони переходять у низину з лiсом, очеретами, озерами та шелюгами.
Напроти Хортицi в праву протоку Днiпра, або Рiчище, впадає три рiчки Хортицi, якi, запевне, вiдiгравали у вiйнах запорожцiв iз татарами чималу ролю, бо тiльки ними можна було пiдступитися до перевозiв на острiв непомiтно через те, що всi береги усiх трьох рiчок заростали великими дубовими гаями. Тут, серед дуже рибних мiсць, ще з початку XVIII столiття козаки, як i на Хортицi, сидiли зимiвниками. Але пiсля знищення Сiчi, величезнi площi Запорожжя були розданi царицею

читати