Завантажити

те, що в повiдь наливається водою. Проти Наливача на серединi Днiпра лежить забора Посередiвська.
Вiд одного мисливця, якого здибав бiля Лисої Гори, я чув, що по лiсах, навкруги гори, ще в XX сторiччi водилися дикi кози, але до 1916 року їх вибито вщент. Вистрiляно навiть вовкiв, i в Наливачi тепер найбiльшим звiрем зосталася лисиця. Полювати на неї з'їжджаються до Лисої Гори пани-помiщики з усiх околиць i тому, треба думати, що й цього дорогого звiрка скоро тут не буде.
Нижче Наливача берег пiдходить до Днiпра, невисокою горою, а велика рiчка пiдмиває її й рушить землю у воду й, перенiсши на кiлька сот сажнiв, насипає з неї коси й острови. Казна витрачає великi грошi, аби одвернути Днiпро вiд правого берега, та це їй не вдається. За пiвтори версти вiд Наливача лежить велике село Мiклашевського (селяни звуть його Матлашем) - Бiленьке. Прозване воно так вiд балки Бiленької, що прямує проз нього. Купивши тут землю вiд генерал-поручника Каменського, Мiклашевський року 1803-го придбав у графа Розумовського, в Гадяцькому повiтi на Полтавщинi, крiпакiв i переселив їх у Бiленьке, до того ж, зiбрав сюди ж таки всiх запорожцiв, що лишилися на його землях од часiв зруйнування Сiчi.
Над селом Бiленьким, на високiй горi, мiститься сила могил. Найбiльша з них, що зветься Товстою, року 1860-го була розкопана Забєлiним, причому тут знайдено шматки вiд давньої колiсницi та кiнську збрую. Глибоко в могилi виявлено три домовини, а в однiй iз них, пiд дошками й соломою, було чотири кiнських кiстяки з вуздечками срiбного набору. Двi iншi домовини не вiдомо хто пограбував, i тiльки в тiй печерi, що її прокопали i нею лiзли злодiї, було знайдено загублену золоту бляшку та уламок меча.
В селi Бiленькому року 1916-го я застав перевiз на поронах, якого ранiше не було. Нижче села пiд лiвим берегом Днiпра лежить великий, порослий добрим лiсом острiв Тарабаш, вiдмежований од берега широкою протокою Грузькою. Ще нижче - аж три невисоких острови. Проти третього з них iз правої руки в Днiпро спускається балка Червона, що вiддiляє землi Мiклашевського вiд володiнь Струкова. Вона крутобока, красива i вкрита дубами та грушами. Зараз нижче устя - висока гора; над берегом вона репається, осiдає лавами й сунеться до Днiпра разом iз деревами й кущами. Ця мiсцевiсть у селян зветься Заломами й, певно, колись була запорожцям доброю схованкою, бо має багато глибоких та широких розщелин i печер.
Неподалiк тих Заломiв є дивне мiсце, яке старi дiди звуть Гульбищем. Це - вузенький рiг гори, iдо пiдступає до Днiпра, оточений кручами, вкритий лiсом. Звiдти чарiвний краєвид на Днiпро та Великий Луг. Про Гульбище оповiдають, що нiбито колись на сьому розi стояв кам'яний стiл iз кам'яними лавами навколо, а пiд кручею був у запорожцiв льох iз горiлкою та медом, i що се мiсце було найулюбленiшим для їхньої гульнi. Тепер нi стола, нi лав немає, i важко повiрити тому, що в запорожцiв для втiх було якесь одне мiсце; певнiше, що стiл та лави - це пам'ятки давнiших народiв, як i "лiжко Сагайдака" в Сагайдачному, що вище Хортицi, й не можна ще раз не пошкодувати, що нашi вченi не дослiджували Великого Лугу ранiше.
Недалеко за тими Заломами, понад Днiпром i його протокою Тарасом, лежить село Верхньотарасiвка. За переказами селян, цi назви походять од запорозького вiйськового старшини Тараса, який сидiв тут зимiвником ще задовго до скасування Сiчi, а саме року 1770-го.
Пiсля знищення Сiчi Верхньотарасiвка з околицями дiсталася казнi, а 1778 року була пожалувана царицею Катериною статс-дамi Браницькiй. Та продала тi землi iз селом Лессiю, а вiн уже року 1802-го спустив їх Струковiй, чий рiд i досi володiє Верхньотарасiвкою. Проти цього села на Днiпрi кiлька островiв iз шелюгами та дрiбним лiсом. Тут же мiститься й перевiз перонами у Великий Луг, а лугом пролягають шляхи на лiвий берег до сiл Благовiщенського та Балки.
У селi Верхньотарасiвцi живуть не чистi українцi, бо власники села, ще за часiв крiпацтва, маючи винницю та сукноварню, переселяли сюди своїх крiпакiв iз Московщини.
За Верхньотарасiвкою вигляд правого берега Великого Лугу одразу вiдмiняється: надбережнi гори iз 60 сажнiв знижуються до 44 - 46 i вiдступають на 5 - 6 верст од Днiпра, а через те балки, якi впадають у Великий Луг, уже мають не такi сторчовi боки.
Неначе зрадiвши, що можна розлитися ще ширше, Днiпро починає вiдкидати протоки праворуч, пiдходячи до самiсiньких гiр. Бiля Верхньотарасiвки од нього витiкає протока Тарас, трохи нижче - Нажора, а через п'ять верст - одразу двi великi протоки - Перебiй та Бугай. Слiдом за протоками на правий берег Днiпра переходить i Великий Луг, так що вiд Верхньотарасiвки аж до нижчої Лисої Гори, що бiля Нiкополя, Днiпро тече, оточений плавнями з обох бокiв, i з пароплава лише подекуди, понад деревами, видно попiд горою за п'ять верст помiщицькi оселi: Нейдорф, Марiїндорф i, нарештi, - невелике село Пiдгородню.
Їдучи Великим Лугом року 1916-го, я застав, що бiля Верхньотарасiвки рiчку Тарас перегачено кам'яною греблею (певне,

читати