Завантажити

кушугумiвцiв було за те дуже покарано.
Весь цей куток Великого Лугу належить нинi графу Канкрiну.
Бiля Балабиноi залiзниця перетинає край Великого Лугу. Мiсцевiсть тут надзвичайно чарiвна, а найбiльше у повiнь, коли луг залитий. Для всякої водяної птицi скрiзь велике привiлля, i з вiкна вагону здається, що поїзд летить серед моря, оздобленого рослинами.
Нижче Кушугумiвки надбережнi гори стають вищi й красивiшi. Вiд балки Сухої та до Дубової пiдiймається сажнiв на сорок заввишки гора, яку старi люди називають Шпиль-горою. Про неї у селi Кушугумiвцi Я. П. Новицький записав року 1885-го вiд старого дiда Орла ось таку легенду:
"Од слободи Кушугумiвка аж до Сухої балки потяглась Шпиль-гора. Розказували старi люди, що як задумав Потьомкiн зiгнать запорожцiв, то вислав генерала з вiйськом на Шпиль-гору i давай палити з холостих пушок у Кучугури.
Там, кажуть, був їх стан. Запорожцi посiдлали коней i всi сорок тисяч вискочили з Великого Лугу. Кожна тисяча стала окремо, а попереду ватажки так i заграли кiньми. Генерал обвiв вiйсько очима й каже: - "Ну, братця, забирайте своє добро та виходьте на Днiстровськi лимани, бо тут будуть селитися слободи", - повiсили запорожцi голови та й подалися до куренiв... - "Бодай, кажуть, Потьомко, твої дiти стiлько заслужили, як ми в тебе!"
Запорожцi, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались: - "Прощай, батьку, Великий Луже. Не звели ми тебе, не зведе нiхто, поки свiт сонця".
Так думали запорожцi, та не по-їхньому вийшло: земля пiшла в подiл, i за старих панiв лiс ще держався, а як настали молодi - все вирубали, все пiшло димом. У iнших панських плавнях по десять год й бiльше риндували лiс явреї i палили його на. вугiлля, а тепер од того лiсу й слiду не зосталось: все попсовано та сплюндровано".
За Кушугумiвкою Севастопольська залiзниця пролягає долиною мiж горами та рiчкою Кушугумом, а за слободою Катеринiвкою (Мала Катеринiвка) перерiзує плавню саме, де рiчка Кiнська впадає у Великий Луг i бере в себе Кушугум.
Рiчка Кiнська дуже характерна. Вода в нiй, коли порiвняти з жовтою Днiпровою, здається зовсiм синьою i прозорою. Маючи зовсiм окрему iстоту. Кiнська, впавши мимоволi в протоки Днiпра, не хоче з ним єднатись, а коли мiсцевiсть примушує її 40 того, то вона незабаром знову вiдбивається од нього, i так плине аж до самiсiнького Днiпрового лиману. Пiд час весняної поводi Кiнська тече, змита Днiпром, а проте все-таки виривається своею окремою синьою течiєю.
Зараз же пiсля зустрiчi з Кiнською рiчка Кушугум повертає вiд неї в глиб Лугу, а схiдною межею Великого Ауту до самого його пiвденного краю, стає рiчка Кiнська.
На устi Кiнської, бiля Великого Лугу, розташувалося велике село Царицин Кут, або Пiдстепне. Лежить воно на бувшому татарському березi Кiнської, i через те запорозьких пам'яток тут шукати нiчого, хоч пiсля зруйнування Сiчi запорожцi селилися i в цих мiсцях.
Через три версти нижче устя Кiнської в неї вливається зi степу рiчка Янчокрак, а ще три версти нижче - рiчка Карачокрак. Обидвi вони вiдомi з iсторiї походiв росiйського вiйська на Крим у XVIII столiттi, бо на цих рiчках, як i нд Кiнськiй, царська армiя завжди ставала табором на перепочинок. Тут же перепочивали й запорожцi, що брали участь у тих вiйнах.
За устям Карачокраку рiчка Кiнськi Води повертає в свою течiю на захiд i понад крутим берегом пiдходить до села Скельки, а далi, звужуючи Великий Луг, пiдступає до устя балки Маячки й села того ж наймення. Вiд Маячки надбережнi гори iдуть знову на пiвдень, рiчка ж Кiнська тече прямо, наближаючись до Днiпра й лишаючи по лiву руку од себе широку низину, вкриту цiлою низкою озер та лиманiв, якi, напевно, були колись її водотокою. Понад сими озерами пiд горою легкать села: Златопiль, Павлiвка, Балки таЛизаветiвка, що були залюдненi вже пiсля зруйнування Сiчi.
Далi Кiнська ще бiльше бере на пiвнiч i, проминувши мiстечко Благовiщенське та село, Iванiвське, входить у великi пiски, що високими кучугурами пiдступили до неї з лiвого боку i простяглися а^с до села Водяного на 18 верст. Пiски тут пересипаються з мiсця на-мiсце i ходять, як хвилi на морi, збiгаючись у чималi кучугури, порослi подекуди шелюгами.
Мiсцевiсть, ця колись не була така мертва та пiскувата, бо в ямах помiж кучугурами iнодi трапляються ознаки перебування тут людини, а саме: черепки: з посуду, маслаки й мiднi гостряки вiд стрiл.
Ще починаючи з Маячки, рiчка Кiнська, збираючи з Великого Лугу все бiльше протокiв Днiпра, дедалi ширшав i, добiгши до Благовiщенського, стає вже широкою i дуже красивою рiчкою. За селом Iванiвським вона вiдкидає од себе протоку Перебiй, а сама, маючи з лiвої руки пiски, а з правої - лiси Великого Лугу, сягає урочища Палiївщини i тут впадає в головну течiю Днiпра. Тiльки це сполучення Кiнської з Днiпром ненадовго, бо через шiсть верст вона знову вiдмежовується од Днiпра на пiвдень i спочатку пiд назвою Перевал, а далi пiд власним найменням, добiгає до села Водяного i вливається в лиман, з яким пiдходить до села Кам'янки (Малої

читати