Завантажити

Новопавлiвський лиман вливається кiлькома протоками Рiчище, i разом вони впадають проти Лисої Гори в Днiпро.
З Лисої Гори, яка кручами пiдступає до Днiпра, вiдкривається величний краєвид: пiд ногами Днiпро, острiв Орлова та Великий Луг до самiсiнького Кам'яного Затону (Кам'янка); на захiд - Нiкополь iз його будинками й пристанями, а на схiд - цiла низка лиманiв i, як на долонi, острiв Томакiвка, до якого навпростець вiсiм верст. Коли на Лису Гору зiйти пiд час повенi, то здається, що стоїш серед моря, настiльки вся площа Великого Лугу залита водою, i тiльки зеленi дерева, що виглядають своїм гiллям iз плеса, нагадують, що незабаром повiдь спаде i, замiсть моря, тут знову зеленiтимуть острови.
Головне русло Днiпра, наблизившись у плавнi до Лисої Гори, знову роздiляється на двi протоки, що оточують майже круглий острiв Орлову. Притому Днiпром зветься лiва протока, а права називається Орловою. Над цiєю-от протокою, що разом iз рiчкою Лапинкою оточує великий рiг, Микитин, року 1638-го, за кошового отамана Вiйська Запорозького Лутая, козаки сiли кошем i впорядкували тут Сiч. Сталося це, можна гадати, з примусу. Придушивши цiлу низку козацьких повстань, що були пiд проводом Сулими, Павлюка, Остряницi й Гунi, поляки добралися до самiсiнької Сiчi, що стояла на Томакiвському островi, а позаяк те легко їм далося, то вони тiльки на тiй умовi повернули Вiйську Запорозькому його самоврядування, щоб кiш перейшов з острова на берег, де польському урядовi було зручнiше здiйснювати за ним свiй нагляд. Запорожцi збудували Сiч неподалiк свого давнього гнiзда, на Микитиному Розi, а поляки зразу ж поставили поруч iз нею свою фортецю, де тримали бiля 1000 жовнiрiв з комендантом-шляхтичем.
Проте незабаром з'ясувалося, що обране пiд Сiч мiсце зовсiм до того не придатне, бо рiчка Орлова дуже пiдмила пiд Сiччю берег i зруйнувала сiчовi будiвлi. Через те на Микитиному Розi запорожцi пробули тiльки 14 рокiв, до 1652-го, хоча слава цiєї Сiчi велика, бо тут року 1648-го на сiчовiй радi Вiйсько Запорозьке ухвалило дати помiч Богдановi Хмельницькому й одностайно з ним стати в оборону прав козацтва та волi українського народу. Тут же Хмельницького було проголошено гетьманом i надано йому вiд Вiйська клейноди i знайденi захованi по пiсках гармати.
Пiсля переходу Сiчi року 1652-го на устя Чортомли-ка, на Микитиному Розi, аж до скасування Вiйська Запорозького в роцi 1775-му, лишилася козацька залога та уряд запорозького перевозу через Днiпро на татарський берег, до Кам'яного Затону, до якого вiд Микитиного Рогу бiля трьох верст. За часiв Нової Сiчi в Микитинi стояло 40 хат, де жили урядовi старшини: шафар, пiдшафарiй, пiдписарiй i товмачi; на околицях його було розкидано аж 300 зимiвникiв запорожцiв.
Iз часом Орлова дедалi дужче пiдрiзала Микитин Рiг, i нарештi, велика повiдь 1846 року обвалила у воду й залишки сiчових окопiв, i каплицю, яка зберiгалася замiсть сiчової церкви, i сiчове кладовище разом iз кiстками запорозького лицарства.
Нинi на околицi Нiкополя є руїни вiд окопiв, та тi окопи викопанi не запорозькими руками, а росiйським вiйськом та українськими козаками пiд час походу на Кизикермен i Тавань року 1695-го пiд проводом боярина Шереметева та гетьмана Мазепи.
З пам'яток Запорожжя в Нiкополi досi зацiлiв запорозький зимiвник, невеличка гармата, знайдена недалеко вiд мiста у Великому Лузi 1872 року, хрест iз сiчової церкви та ще чимало церковних речей у самому соборi.
Лiси на околицях Нiкополя та на островi Орловому переведено й понiвечено, мабуть, найдужче з усього Великого Лугу, а проте ще року 1916-го нiкопольськi мисливцi хвалилися менi, що на Орловому островi їм найкраще полювати.

Лiвий, або пiвденно-схiдний берег

Далеко менше пам'яток запорозького життя лишилося на лiвому, або пiвденно-схiдному березi Днiпра. Це цiлком зрозумiло; тi землi ще з часiв татарської руїни й до Нової Сiчi належали татарам. На лiвому боцi Днiпра запорозька влада була дiйсна тiльки мiж рiчками Ореллю та Самарою. Пiзнiше козаки захопили ще рiчку Вовчу й Кальмiус, хоча татари раз у раз порушували сiчовi права на цi займиша й любесенько кочували цими берегами зi своїми кiньми й худобою. Що ж до рiчки Московки та Кiнської, якi впадають у Днiпро у верхнiй частинi Великого Лугу, то перша була татарською до року 1739-го, а друга - майже до кiнця iснування Запорозького Вiйська. Одна з балок, що прилягає до Московки, бiля якої стояла оселя мого батька, й досi зветься Мечетною, бо там ще в XVIII столiттi була татарська мечеть.
Проти верхнього краю Великого Лугу та нижньої частини острова Хортицi впадали двi рiчки iз назвою Московок: вище - Суха, й нижче - Мокра, яка вливаючись у Днiпро бiля мiста Олександрiвська, сплуталася з Днiпровою протокою Кушугумом. Устя обох тих рiчок за часiв Запорожжя були затiненi гарним дубовим лiсом, i тут же, користуючись iз того, що на Хортицi завжди мiстилася запорозька залога, дехто з козакiв, незважаючи на те, що обидвi Московки належали татарам, сидiли на їхнiх устях зимiвниками. Року

читати