Завантажити

Катериною помiж найближчими до неї вельможами, а водночас iз тим на Запорозькi землi прийшли закликанi з Нiмеччини нiмцi-хлiбороби; мiж iншим, їм було подаровано острiв Хортицю (2500 десятин). Тодi вся верхня частина Великого Лугу, разом iз грунтами, на обох його берегах, указом iмператрицi, потрапила до рук князя Потьомкiна, iнiцiатора скасування Вiйська Запорозького. Од нього ця земля, разом iз козаками, що жили на нiй, перейшла у спадщину до його племiнницi графинi Скавронської (за чоловiком - Лiтто), яка частину своїх угiдь, а саме 12 223 десятини по рiчках Середнiй та Нижнiй Хортицi згодом продала Мiклашевському. Купивши її по кiлька копiйок за десятину, вiн перепродав року 1802-го ту землю нiмцям уже по 72 копiйки срiблом за десятину. Так само вчинив Мiклашевський i з грунтами, що вiн придбав їх у останнього гетьмана України Розумовського та росiйського фельдмаршала Каменського, нижче Хортицi (село Розумiвка та Бiленьке). Вiн дав по 7 копiйок за кожну iз 60000 десятин, а збував нiмцям уже по 57 копiйок.
Про долю запорожцiв, що жили зимiвниками на Хортицi, пiсля скасування Сiчi, цiкавi оповiдання записав вiдомий етнограф Я. П. Новицький. Так, року 1890-го в селi Вознесенцi, мiж Кiчкасом та Олександрiвськом, дiд Власенко розповiв йому таке:
"На балцi, що звано Бабуркою, жив запорожець Бабура. Там, кажуть, i рiчка була глибока та очеретувата; була риба i раки; було звiра i птицi багато. Бiля Бабурки й на Хортицькому островi жили запорожцi: Шевцi, Довгалi, Громуха, Кучугура, Головко та ще деякi. Як закупили нiмцi Бабурську землю, то котрi хазяєвитi козаки - перебрались в слободу Вознесенську та в Крiпость, а котрi бурлаки та рибалки - зажили вiк бiля Днiпра".
На пiдставi архiвних документiв та оповiдань нiмцiв-колонiстiв подано й такi вiдомостi:
"Балка ся прозвана Бабуркою через те, що в нiй жив запорожець Бабура. Нашi батьки (нiмцi-колонiсти) року 1789-го застали його тут недалеко Днiпра. Вiн був заможний, i всi останнi запорожцi та рибалки ставилися до нього з великою пошаною. Жив вiн у добрiй хатi, прикрашенiй зброєю, i мав добре господарство. Убирався по-козацькому, мав пишнi вуси i на головi оселедець. Як прибула на Хортицю перша партiя нiмцiв-колонiстiв, вiн прибув знайомитись з ними i другого ж дня прислав старостi на хазяйство по парi гусей, качок та курей, а проте лишився при нiмцях на Середнiй Хортицi недовго, а випродавши коней та худобу, подався на Чорномор'я. За ним пiшло чимало й iнших козакiв, що доти пробували у Великому Лузi. У той час берегами Днiпра та по байраках було покинуто багато запорозьких осель з добрими садочками, з котрих нiмцi брали молодi дерева до своїх садiв. Пiд час заселення нiмцiв по балцi Бабурцi текла, хоч i вузенька, та глибока, рiчка Середня Хортиця, багата рибою i вкрита з берегiв очеретами."
Згадують нiмцi й запорожця Громуху. Вiн жив на пiвнiч од Бабурки i ставився до нiмцiв по-сусiдському - дуже приязно. Степ у тi часи (рокiв 1803 - 1810-х) був ще з високою травою, кущами, i їздити вночi було небезпечно через вовкiв i через лугарiв. Так от, хто, було, з нiмцiв спiзниться до своєї оселi, то завжди заїздив до Громухи, i вiн охоче брав усiх таких подорожнiх на нiч.
За iншими вiдомостями, у творах О. С. Афанасьєва-Чужбинського та Д. I. Яворницького, лугарi (запорожцi, що пiсля зруйнування Сiчi лишилися у Великому Лузi), нападали на нiмецькi садиби, грабували їх. Били нiмцiв не за змагання, а за те, що вони наважилися осiсти на вольностях Вiйська Запорозького.
Сумно тепер дивитися на кручi й скелi Середньої Хортицi: де колись кублилася запорозька воля, нинi стоять цеглянi будинки з розмальованими парканами побiля тих аж чотирьох нiмецьких колонiй: Нейостервiк, Кронсталь, Розенгарт i Бурвальд. Так само сумно бачити й на рiчцi Верхнiй Хортицi цiле нiмецьке мiсто з десятком рiзних заводiв, замiсть лiсiв та непрохiдних терникiв, що росли на цiй мiсцевостi.
Нижче балки Бабурки, саме де кiнчається острiв Хортиця, в Днiпро впадає невеликим лиманом глибока балка Капустянка з рiчкою в нiй Нижньою Хортицею. За Я. П. Новицьким, тут, пiсля скасування Сiчi, доживали вiку запорожцi: Попович, Задирака, Нечiпай, Самарський та iншi, перебиваючись рибальством, полюванням, бджiльництвом та скотарством. А року 1780-го в цих мiсцях уже стояла слобода князя Потьомкiна - Любимiвка, якою згодом володiла графиня Скавронська; потiм слобода перейшла до Мiклашевського, а вiд нього дiсталася нiмцям, i на землях запорозьких зимiвникiв на Нижнiй Хортицi з'явилося три колонiї: Шенбург (Смоляна), Блюменгарт (Капустянка) та Нижня Хортиця; слободу ж Любимiвку року 1800-го переведено на лiвий бiк Великого Лугу в iншi маєтностi племiнницi Потьомкiна.
За двi версти вiд Днiпра з балкою Капустянкою, або рiчкою Нижньою Хортицею, сполучилася дуже красива балка - Колюча; а над нею, з лiвої руки, досi збереглися окопи на невелику кiлькiсть вiйська. До деяких часiв належать цi споруди - не дослiджено.
Нижче устя рiчки Нижньої Хортицi високi гори правого берега Днiпра вiдхиляються

читати