Завантажити

Сiч з усiма надбаними скарбами, любенько добували собi готову їжу у свого батька Великого Лугу?
Перш за все Великий Луг був сполучений iз Чорним морем широкою та глибокою рiчкою Днiпром, i завдяки тому, щовесни сила риби, не маючи собi в морi спокiйного та захищеного вiд хвиль притулку, де б їй покласти iкру, рушала в Днiпро, заходячи в озера, лимани та протоки. Найбiльше таких мiсць було на Днiпрi у Великому Лузi й через те можна вiрити оповiданням, записаним ще в XVI столiттi, що в Днiпрових протоках, пiд час нересту, риба так щiльно пливла, що як устромиш у воду списа, то вiн не тонув i не хилився на бiк, бо його тримала своєю товщею риба.
Водилися у водах Великого Лугу велетенськi бiлуги, лiктiв по 18 (3 сажнi) завдовжки, що ледве шестеро козакiв здужали пiдняти одну на плечi; попiд кручами, в чорториях, ховалися гладкi, товстоголовi соми, цiлими табунами плавали осетри, севрюги та стерлядi; величезнi, ситi коропи та довгi, зубастi щуки виблискували там проти сонця золотою та срiбною лускою; косяками грали у водi: сула (судаки), лящ, карась, окунь, лини, вугри, тарань, вирезуб, камбала, язь i марена, а вiд дрiбнiшої риби нiколи не була спокiйна пелена рiчки - так часто вона пiдкидалася з води на повiтря. Неважко було досхочу ловити рибу не тiльки сiткою та iншим причандаллям, а навiть захожiй людинi голими руками.
Величезна сила водилася тут i ракiв, якi люблять спокiйнi плеса, оточенi очеретами та скелями, а у Великому Лузi їх дуже багато. Щоб довести, яка була в Днiпрових плавнях сила добра, досить сказати, що за один захiд витягали стiльки ракiв, що вони не вмiщалися у двох великих лантухах, i частину доводилося викидати назад у воду.
Та не тiльки протоки й озера давали тут їжу козакам, не тiльки рибою та раками годувалися вони - скiльки там було звiрини, птицi, бджiл!
Великий Луг з усiх бокiв оточений безмежними степами, але схiднi не мали або мали обмаль води, та й то гiркої. А який там захисток для звiра! Через те лiси, як озера рибу, приваблювали до себе всiляку дичину. Коли ж у степах вибухала пожежа, а це траплялося часто, бо татари майже щоосенi зумисне випалювали посохлу вiд сонця траву, то вся живнiсть iз степiв кидалася до Великого Лугу, де за Днiпровими протоками, серед лiсiв та островiв, вони були безпечнi вiд вогню.
Iз звiрiв у Великому Лузi водилися вовки, вепрi, оленi, дикi кози (сугаки), лисицi, коти, зайцi, барсуки, горностай, ховрашки, бобри, куницi й виндихи, нарештi, пiд осiнню пору, заходили сюди i степовi мешканцi - тарпани (дикi конi), перебуваючи найчастiше на Томакiвському островi.
Найкраще привiлля тут мала птиця. Нiхто не перешкоджав їй у Великому Лузi кублитися й виводити пташенят. Од стрекоту й щебету повсюди ще в XIX столiттi люди не чули одне одного. Днiпровi коси колись прямо бiлiли од баб (пелiканiв) та морських чайок; за лебедями, дикими гусьми, бакланами та качками часом не видно було в озерах води; журавлi, лелеки та чаплi велично та спокiйно походжали по болотах; береги лиманiв рябiли вiд безлiчi куликiв; кучерявi ж дерева Лугу ставали притулком горлицям, зозулям, тетеревам, удодам, коростеням, сорокам, стрижам, соловейкам, чижам, щоглам та iншiй спiвочiй i неспiвочiй птицi, чий спокiй порушували хiба що соколи, яструби, шулiки та велетнi-орли.
А скiльки там було бджоли, що вiльно роїлася на деревах i навiть в очеретi; мед же носила в дупла дерев, у розщелини скель i навiть у ямки мiж травою просто на землi.
Тож нiкого не здивує, що у Великому Лузi козаки не тiльки мали собi готову їжу, а навiть заробiток. Усе Вiйсько Запорозьке харчувалося на Сiчi рибою й дичиною з Великого Лугу, причому про запаси їжi для себе мав дбати кожен курiнь, а, щоб козаки не збивалися гуртом до наймилiших їм урочищ, i користувалися Лугом усi однаково, то на Сiчi, в день Нового року, курiннi отамани тягли жеребки, кому де ловити рибу й полювати.
Рибальство й полювання тривало все лiто, а позаяк у Великому Лузi всього було з надтом i добувалося воно легко, то запорозькi громади добували далеко бiльше риби й дичини, нiж її потрiбно для вiйська, й увесь той лишок iшов на спродаж через крамарiв, якi приїздили на Сiч, - у Польщу, Московщину, Нiмеччину й Туреччину. Для продажу рибу солили або в'ялили, а iз звiрiв виробляли шкури.
Меду вiд диких бджiл у Великому Лузi добували так багато, що в запорожцiв вiн вважався щоденною приправою до соломахи, й чимало того меду та воску вивозилося до Цiсарщини.
Запорозьке товариство обережно й розумно користувалося скарбами Великого Лугу - не винищувало дрiбної риби, не било молодої дичини, зберiгало багатства Лугу до останнiх днiв своєї Сiчi в 1775 роцi - й покинуло Великий Луг iз сльозами на очах та нудьгою в серцi. Руїна й нищення Великого Лугу почалися лише пiсля того, коли наприкiнцi XVIII столiття його землi й води було подiлено царицею Катериною помiж великими вельможами, а тi пороздавали й рiчки, й озера, й лiси в оренду таким людям, що за часiв Запорожжя не смiли б у Великий Луг i носа поткнути; i вони, коли

читати