Завантажити

Туреччину, де не буде вже нiяких зв'язкiв з Україною. Незважаючи на те, старий днiпровський сiчовик Незамаївський не згодився на пропозицiю росiйського уряду. Спиняла його головним чином турбота про долю, яка чекала всiх втiкачiв iз росiйської сторони, i про тих землякiв, якi жили слободами й не мали змоги переїхати на росiйську сторону разом iз козаками.
"Не я на Дунай козацтво заводив, - казав Незамаївський, - не я й виводити буду". А тим часом, сподiваючись скрутного становища вiйська, вiн, покладаючись на свою старiсть, на Покрову року 1827-го вiдмовився наново бути кошовим.

ОСТАННIЙ КОШОВИЙ ОТАМАН ЙОСИП БОНДАР (ГЛАДКИЙ)

Охочих брати булаву кошового пiд такий час було небагато, й козацтво довго сперечалося, кого настановити отаманом. Почувши про такий безлад на Сiчi, пiдняли голос селяни й почали галасувати, що хочуть мати за кошового Йосипа Бондаря. Той Бондар, а по-письменному, Гладкий, був родом iз козакiв Золотонiського повiту Полтавської губернiї. Бiля року 1820-го вiн, покинувши свою сiм'ю пiшов в Одесу на заробiтки й там вчинив щось таке, що змусило його втекти на Дунай до запорожцiв. Приписавшись на Сiчi в Платнирiвський курiнь пiд прiзвищем Бондаря, вiн брав участь у вiйнi туркiв iз греками, а 1827-го був отаманом Платнирiвського куреня. Якi зв'язки мав Гладкий iз задунайськими селянами i з яких причин вони хотiли мати отаманом саме того, хто через пiвроку вiддав їх на поталу туркам - невiдомо, але треба гадати, що Гладкий був людиною хитрою й потайною, що, незважаючи на недовгий час свого пробування на Сiчi, зумiв запобiгти собi ласки на Кошi i в селах.
Козаки не сперечалися iз селянами, й Гладкого проголосили кошовим. Пiсля обрання, а можливо, що й ранiше того, вiн зав'язав зносини з генералом Тучковим i, забезпечивши собi з боку росiйського уряду панське становище та добре жалування, а всiм козакам i втiкачам з України - амнiстiю i волю разом з родинами до кiнця життя, Гладкий згодився перейти на бiк Росiї. Проте, коли став пiдготовляти до своїх замiрiв запорожцiв, то побачив, що старе козацтво не подiляє його думок i не хоче зрiкатися пiдданства турецькому султановi. Це примусило Гладкого бути обережним i ховатися iз своїми задумами вiд усiх. З метою ж зчинити мiж козацтвом замiшання, вiн пустив чутку, нiби султан, сподiваючись вiйни на Дунаї, хоче переселити всiх запорожцiв, разом iз райєю (селянами), в Єгипет. Та чутка, справдi, дуже збентежила багатьох i сприяла тому, що частина козакiв прихильнiше поставилась до переходу за Дунай, на росiйську сторону.
З початку року 1828-го великий вiзир прислав на Сiч наказ готувати козакiв до вiйни; на страсному ж тижнi вiн ствердив, щоб негайно 13000 запорожцiв було вислано до Силiстрiї. Почувши, що треба йти "бити брат на брата", багато запорожцiв розбiглися по плавнях, маючи надiю уникнути тим грiха. Це сприяло заходам Гладкого. Вiн вирiшив просто зрадити старих козакiв i послати їх у Силiстрiю, щоб вони не могли перешкодити йому перейти на росiйський бiк, хоч i мiг передбачати, що султанський гнiв за його зраду впаде на тих козакiв, що перебуватимуть у турецьких руках.
Набравши 2000 неприхильних до його думок козакiв, Гладкий хотiв вирядити їх у Силiстрiю, але старi козаки, певно, передбачаючи зраду, змусили його самого йти з ними. Щоб заспокоїти козакiв, Гладкий вирушив у Силiстрiю, але там запевнив вiзиря, що йому треба вернутись на Сiч для того, щоб зiбрати ще по плавнях козакiв, а далi, пiдняти Кiш i перевезти його на час вiйни у Ядерне (Адрiанополь). Такi заходи кошового в усьому були бажанi вiзирю, i вiн вiдпустив Гладкого на Сiч.

ЗРАДА ГЛАДКИМ ЗАПОРОЖЦIВ

Прибувши на Дунавець, Гладкий уже не ховався зi своїми замiрами й, побоюючись, щоб старi дiди, мiж якими ще був живий i грiзний дiд Рогозяний, колишнiй кошовий, не подали звiстки про його зраду в Тульчу, вiн похапцем склав на байдаки церковний престол, образи, корогви, вiйськовi клейноди та ще дещо з вiйськового добра й зi своїми прихильниками, кiлькiстю бiля 200 душ, сiв на байдаки й подався Георгiївським гирлом у Катирлез, а далi морем у Вилкове.
Гладкому було байдуже, що з 13 000 Вiйська Задунайського Запорозького при ньому лишилося двiстi козакiв, зате вiн вiз iз собою вiйськовi клейноди й, отже, стане перед царськi очi не як втiкач iз Туреччини Йосип Гладкий, а як кошовий отаман Задунайського Вiйська Запорозького. Проте йому все-таки бажано було збiльшити кiлькiсть своїх товаришiв i, проїжджаючи повз Катирлез та Вилкове, вiн приєднав до себе з кiлькома байдаками тих козакiв, що завжди стояли там, оберiгаючи рибальськi заводи, хоч i не сказав їм навiщо бере їх iз собою. Тiльки пiдпливаючи Килiйським гирлом до Iзмаїла, вiн оголосив усiм запорожцям, куди вони пливуть. Вертатись назад було вже неможливо, i всi 500 козакiв, що були з ним, скорилися комендантовi Iзмаїла.
У той час в Iзмаїлi перебував цар Микола I, i пiсля недовгого карантину Гладкий iз запорожцями став перед ним i вручив йому вiйськовi клейноди й грамоти турецького султана та

читати