Завантажити

протоками, спершу на пiвдень та схiд, - лiворуч, а далi вже на захiд, - праворуч Пiвденно-схiдною межею Великого Лугу й Хортицi стала протока, або рiчка, Кушугум, а нижче - до лиману Великої Води - рiчка Кiнська, й тiльки на невеличкiй частинi - головна водотока Днiпра. Пiвденно-захiдною межею Великого Лугу, на протязi 35 верст од Хортицi, протiкав Днiпро, а там, аж до лиману Великi Води, тi протоки, що вiдбиваються од Днiпра в праву руку, а саме Тарас, Бугай, Джуган, Ревун, Рiчище, Орлова, Лапинка, Пiдпiльня, Пiскувата, Бакай та Бистрик. Всього Великий Луг од острова Хортицi до лиману Великої Води, мiряючи Днiпром, простягся на 110 верст, упоперек же вiн шириться найбiльш на 20 верст, а найменш - на 3 версти. Вся ця величезна площа, яка складає понад 1000 квадратних верст, або бiльше мiльйона десятин землi, поросла лiсами, очеретами та високими травами, прикрашена озерами та лиманами й порiзана протоками Днiпра, а через те була найбезпечнiшим мiсцем для схованок запорожцiв од татарських загонiв.
Татари, як кочiвники i степовики, взагалi вирушали в походи кiньми й завжди обминали Великий Луг з його протоками, озерами та багнищами; коли б же вони й задумали знайти запорожцiв у Великому Лузi, користуючись човнами, й заїхали б у глиб Лугу, то так заплуталися б серед безлiчi озер, рiчок та лиманiв, що не тiльки б не виявили своїх ворогiв, а навiть самi не повернулися б назад. Через те козаки й тулилися зi своїми Сiчами завжди поближче до Великого Лугу, щоб їх там нiхто не дiстав.
Самi Сiчi стояли в мiсцях, з яких було легко випливати човнами на Днiпро чи виходити кiньми в степ, тому траплялося не один раз, що вороги захоплювали й руйнували Сiч, але викорiнити запорожцiв їм нiколи не вдавалося, бо, забачивши свою слабкiсть, козаки закопували в пiски гармати й скарби й, подавшись човнами в непролазнi пущi Великого Лугу, перебували там доти, аж поки вороги вiдходили геть. Так запорожцi вчинили й року 1557-го, коли їх, разом iз гетьманом, князем Вишневецьким-Байдою обложило на Хортицi стотисячне вiйсько туркiв, татар i волохiв; так зробив i кошовий запорозький Iван Сiрко, коли року 1679-го до Чортомлицької Сiчi наближалося велике турецьке й татарське вiйсько; коли ж пiсля невдалих повстань Сулими, Павлюка та Остряницi на знесилене Запорожжя року 1638-го прийшли поляки, вимагаючи, щоб козаки вiддали їм свої гармати та спалили свої чайки, то запорожцi закопали гармати в пiсках, а чайки вiдiгнали в озера й там затопили в очеретах; проте коли через десять рокiв Богдан Хмельницький подав гасло, що час козакам повставати за свою волю, - на Сiчi одразу ж дiстали гармати й чайки, бо запорожцi добре пам'ятали, де саме ховали свої скарби.
Так велося на Сiчi аж до останнiх часiв, i якщо року 1775-го Вiйську Запорозькому вдалося вирвати з облоги численного вiйська росiйського генерала Текелiя й перейти на Дунай, то знову-таки через те, що Запорозька Сiч стояла, як i всi попереднi, на березi Днiпрової протоки Пiдпiльної, на межi Великого Лугу.
Коли поглянути на карту Великого Лугу, то майже посерединi, а саме - в тому мiсцi, де на правому боцi Днiпра лежить нинi мiсто Нiкополь (Микитин Рiг), а на лiвому - село Кам'янка (стародавнiй Кам'яний Затон), тут Великий Луг звужений до трьох верст. Тим перешийком вiн подiлявся на двi частини, з яких нижчу, або пiвденну, запорожцi в давнi часи звали Базавлугом; мабуть, через те, що там впадала зi степу рiчка Базавлук, i тiльки пiвнiчну частину називали Великим Лугом.
Назва Базавлуг збереглася i в українських народних пiснях "Ой, та їдь ти понад лугом та Базавлугом та понад Днiпром-Славутою...", i в турецьких та росiйських документах, писаних iз приводу свавiльного переходу запорожцiв року 1734-го зi своїм кошем з татарських Олешок на Базавлуг.
До наших часiв нi назва Базавлуг, нi назва Великий Луг не збереглася почасти через те, що околицi Великого Лугу, пiсля скасування Запорозької Сiчi були залюдненi нiмцями та крiпаками з Великоросiї, почасти ж через незнаття нащадками запорожцiв iсторiї своїх предкiв. Лiси по Великому Лугу й Базавлугу мiсцевi люди називають тепер однаково - "плавнями".
Запорожцi, щоб знати, про яку частину Великого Лугу мовиться, до якого вона куреня належала, прикладали до кожного кутка Лугу окрему назву, як-от: Сiркiвка, Палiївщина, Васюрине, Степок, Наливач, Велика Пуща та iншi, й окремо називали будь-якi, навiть найдрiбнiшi, протоки, озера, лимани й острiвцi; довгим же протокам надавали по кiлька назв, видiляючи кожну окрему частину. Так, скажiмо, рiчка Лапинка, яка вiдiрвалась од Днiпра бiля Микитиного Рогу, через сiм верст має назву Бакай, ще за шiсть верст уже вона звалася Пiдпiльною, а нижче села Покровського (Нова Сiч) - Пiскуватою; рiчка Скарбна в пiвденнiй частинi Базавлугу зветься Темною тощо. Не всi цi численнi назви рiчок i озер дiйшли до наших днiв, але тi, що збереглися, донесли нам поезiю тих часiв.
Якi ж заробiтки запорожцям давав Великий Луг i як могло бути, що козаки навiть у тi часи, коли вороги змушували їх залишати свою

читати