Завантажити

щоб не витiкала вода з Днiпра), проте вона вже промила собi хiд, i в неї можна було заїхати човном.
Лiси по рiчках Тарас, Нажора, Перебiй та Бугай, - збереглися до наших часiв ще добре, за винятком мiцних порiд; навпаки - на лiвому боцi Днiпра проти цього кутка Лугу тягнуться майже зовсiм оголенi вiд лiсу плавнi, лише з лозою та очеретом.
Рiчка Бугай, пробiгши впоперек плавнi бiля п'яти верст i взявши в себе Перебiй, Нажору й Тарас, сягає слободи Пiдгородньої, а нижче неї зустрiчається з пiвночi з крутою балкою Березуватою. Власниця землi мiж рiчкою Бугаєм та цiєю балкою Яковлева охрестила сей рiг "Мисом Доброї Надiї". Коли зiйти на гору вiд її маєтка до Чотирьох могил, то можна побачити чарiвний краєвид: пiд ногами стелеться безкрайнiм зеленим килимом Великий Луг iз поплутаними по ньому протоками та озерами а на заходi, над лiсами, пiднiмається високою шапкою Томакiвський острiв - стародавнє запорозьке гнiздо.
Вiдразу за слободою Пiдгородньою Бугай знову випускає iз себе рiчку Тарас, тiльки вже не праворуч, а лiворуч, сам же здобувши назву Джугана, вiдкидає у праву руку велику затоку, бiля якої лежить село великого князя Михайла Миколайовича - Гола Грушiвка. На високих берегах Джугана й Бугая недавно було багато хрестiв над домовинами запорожцiв, похованих за часiв Нової Сiчi (1739 - 1775 роки) й пiзнiше.
На мiсцi, де тепер село Гола Грушiвка, за доби Запорожжя, завжди були оселi старих сiчовикiв-пасiчникiв. Стояла тут у них навiть капличка. Називалася ця мiсцевiсть Голою Грушiвкою нiби через те, що сюди доходила велика й довга балка Грушiвка "наголо" вкрита колись на протязi 30 верст самим грушевим лiсом. Теперiшнi селяни не так пояснюють назву: нашу Грушiвку, кажуть вони, звуть "Голою", що ми самi голi й босi, а голi через те, що не маємо землi.
Коли запорозькi землi роздавалися вельможам, то за Голу Грушiвку зчинилася велика сварка мiж князем Вяземським, князем Проз орокським, графом Чернишовим, графом Толстим. Всякому хотiлося захопити цей чарiвний куток собi, i тiльки вже Потьомкiн погодив вельмож i присудив землю Толстому, вiд якого вона через кiлька рук перейшла в рiд великого князя.
На запорозькому кладовищi Голої Грушiвки, недалеко вiд теперiшньої церкви, ще досi збереглося кiлька козацьких хрестiв.
На розi, що випнувся у Великий Луг мiж Джуганом та Рiчищем, помiтнi окопи, хоч, певно, вони не запорозьких рук, бо для сiчового нечисленного вiйська вони були б дуже просторi: коли б тi окопи випростати, то сягли б верст на дев'ять.
Пiвденнiше окопiв є низина, по якiй розкиданi пiски. Вона зветься Сiркiвкою, бо там останнi роки свого життя перебував славний кошовий отаман Вiйська Запорозького Iван Сiрко. Як вiдомо з iсторiї, цей лицар, занедужавши тут, на своїй пасiцi, року 1680-го, помер першого серпня. Його тiло наступного ж дня запорозьке товариство дуже урочисто перевезло рiчками на вiйськовому байдацi до Сiчi, що була тодi в устi Чортомлика, i за козацьким звичаєм поховало там iз пальбою, насипавши над домовиною великого запорожця чималу могилу.
Нижче Голої Грушiвки Джуган, що тут зветься Рiчищем, себто старим ходом Днiпра, робить велике колiно, врiзуючись у плавню низьким мiсцем, що називається Пеклом. Повертаючи далi на пiвнiч, а потiм на захiд, прямує до Томакiвського острова. Тут Рiчище вiдкидає од себе праворуч рiчку Ревун, яка обходить острiв iз пiвночi й прийнявши до себе рiчку Томакiвку, впадає разом iз ней в Чернишiвський лиман. Тим часом Рiчище прямує до цього ж лиману з пiвденного краю Томакiвського острова.
На пiвнiч вiд острова, бiля уста рiчкн Томакiвки, - чимале озеро Калинiвеьке, Воно, разом iз Чернишiвським лиманом та численними затоками Рiчища, в недалекi часи дивувало силою риба, що там ловилась. Тепер тут риби к кiлька разiв менше, хоч усе-таки вона ловиться добре.
Недалеко вiд Томакiвського острова лежить велике село Чернишiвка, перехрещене урядом у Красногригорiвку, яке Чернишiвський лиман розмежовує на двi половини. На мiсцi пiвденної Чернишiвка ще за часiв Старої Сiчi сидiв зимiвником запорожець Черниш, чиїм iм'ям i назване i село, i лиман, i та балка, що наближається до Чернишiвського лиману зi степу. З часом навколо зимiвника Черниша виросло таке велике людне село, що частина його перекинулася на пiвнiчний бiк лиману.
Опрiч балки Черниццвки, до лиману пiдступає довга балка Кам'янка та рiчка Томакiвка. Всi цi балки й рiчки скелюватi й похмурi на. Вигляд, а хрести над могилами запорожцiв, рясно колись розкиданих понад балками, переконують, що коааки любили сю мiсцевiсть i тулиляся зi своїми зимiвниками до Томакiвського острова. Та воно й не дивно, бо острiв той, вiдомий з iсторiї пiд назвою Буцький не раз, iз XVI столiття був осередком Запорозького Вiйська.
Першi вiдомостi про те, що на Томакiвському островi була Сiч, маємо з польських джерел, iз оповiдань, писаних про подорож, шляхтича Самiйла Зборовського на Томакiвський острiв, де вiн року 1583-го був на сiчовiй радi обраний гетьманом. Наш iсторик же М. I. Костомаров гадає, що Сiч

читати