Завантажити

од нього, лишаючи найбiльше по байраках низини до версти завширшки, i туди споконвiку перекинувся лiс iз Великого Лугу. За першим таким лiсом лежить село останнього гетьмана України графа Розумовського - Розумiвка, яке вiн разом iз 35 275 десятинами грунту дiстав у подарунок вiд царицi Катерини пiсля зруйнування Сiчi. Згодом це село придбав практичний Катеринославський губернатор Мiклашевський, заплативши по 25 копiйок за десятину. Проти Розумiвки року 1916-го я застав перевiз через Днiпро на поронах, яких ще року 1883-го не було. Це засвiдчує, наскiльки вже тодi побiльшало людей з обох бокiв Великого Лугу, що там виникла потреба переправлятись з одного боку Лугу на другий - з Нижньої Хортицi й Розумiвки на село Балабине.
Нижче Розумiвки лiс тягнеться понад Днiпром версти чотири, ховаючи за собою пiски: це урочище Бiляй, прозване так од козака Бiляя. Оглядаючи 1916-го року цю мiсцевiсть, де колись росли надзвичайно гарнi дерева, я застав, що всi дорогi твердi породи: дуб, граб, клен, берест i ясен - вирубано; покинуто з них лише те, що не придатне на будову й вироби, себто низьке та криве, але верби, осокори, явори й iншi м'якi дерева ще стояли в усiй своїй красi.
За Бiляєм, пiсля невеликих пiскiв, бiля устя Калинiвського байраку та i в його ложi, шумить ще лiс, хоч i не густий, а за ним - знову пiски. На пiсках у Бiляях i поблизу Крутого Яру помiтнi ознаки стародавнього житла або вiйськового стану: печища, череп'я та маслаки, кутастi кiнцi стрiл, кулi, кремiння, а часом i грошi. До якої епохи належать усi тi речi, ще нiхто не дослiдив; iз того ж, що д. Новицький року 1887-го знайшов тут амфору штучного виробу, треба гадати, що в цих краях пробували люди й за часiв Вiзантiйського царства.
Не можна не пошкодувати про байдужiсть наших археологiв до сього мiсця, бо всi знахiдки тут хутко розтягують, а було їх i на початку XIX столiття дуже багато. Як розповiдав 1885 року дiд Джерелiвський, "...за Канiвським, ближче до Розумiвки, на пiсках, багато печищ., а бiля них знаходили здоровеннi, червонi тикви; цi тикви не схожi на нашi: вони заввишки аршин, або й бiльше, з двома вушками, а дно гостре. Бог його зна, як його люди й становили на землю..."
Як змiг я помiтити, за сорок лiт, що я не бачив Великого Лугу, берегом Днiпра, мiж устям Нижньої Хортицi та Лисою Горою все менше стає лiсу, та дедалi бiльше пiскiв, i долю правого берега Великого Лугу не важко вгадати.
Найчарiвнiшим мiсцем мiж Хортицею та Лисою Горою вважають Крутий Яр. Глибокi, порослi дубовими лiсами, тернами кручi сього яру неначе зберiгають у собi таємницю минулого життя сих мiсць; криницi ж iз джерелами холодної, як лiд, i прозорої, мов кришталь, води надають йому вигляду привiтного затишку. З оповiдань дiдiв, пiсля зруйнування Сiчi запорожцi ще довго ховалися тут од крiпацтва, живучи в землянках, i позакопували в Канiвському байрацi та по всiх Хортицях великi скарби.
Давно колись - кажуть дiди - в Крутому Яру щось тужило, сумно було; а тепер тужать i журяться за козаками пугачi!..
Лiс iз Крутого Яру в давнi часи виходив на гору i слався степом до року ж 1916-го вiн зацiлiв лише в самому байрацi; побiля нього ж, на горi, ростуть тiльки поодинокi грушi.
Нижче Крутого Яру йде берегом добрий лiс, а. далi високий берег знову пiдсунувся до Днiпра й випнувся горою на 50 сажнiв заввишки, прозваною Лисою через те, що на самiсiнькому її версi, над зеленим лiсом, жовтiє сипучий пiсок. Лисою звав її у своїх записках навiть посол нiмецького цiсаря Ерiх Лясота, що проплив повз неї Днiпром року 1594-го.
Лису Гору видно здалеку: з мiста Олександрiвська (18 верст), з острова Хортицi й навiть iз гори, що на захiд од Кiчкасу (28 верст). Це - дуже цiкаве з'явище.
На версi, який досить великий, гора має кiлька глибоких розлогих ям, i в однiй iз них з-пiд кореня осокора, з пiску, пробивається чимале джерело. Криниця там нiколи не висихає i взимку не замерзає. Народнi перекази твердять, що сю криницю викопав апостол Андрiй, коли, їдучи Днiпром iз Царгорода хрестити Русь, деякий час пробував тут. Околишнi люди ще й тепер мають цю воду за святу й цiлющу.
По Лисiй Горi, кажуть, чимало трапляється гострякiв од стрiл, стремен та iншої зброї. У давнi часи, за переказами, од Днiпра до Лисої Гори було сажнiв 50 берега з лiсом; коли ж я приїздив сюди року 1916-го, то весь той лiс уже було змито Днiпром, i навiть пiдрiзано водою й саму гору сажнiв на десять. Можливо, що за кiлька десятирiч i верх гори з криницею впаде в Днiпро. Од Хортицi до Лисої Гори скелi ще не покидають Днiпра i утворюють пiд його правим берегом кiлька забор: Велику Розу-мiвську, Терлiвську та Домаху. З островiв же на сiй частинi Днiпра чималих два: Старик - пiд лiвим берегом, одразу ж, нижче Розумiвки, та Крутоярський - посерединi Днiпра, проти Крутого Яру. Про iншi острови (коси) нема чого i згадувати, бо їх то намиває, то руйнує вода.
Нижче Лисої Гори на три версти простяглася правим берегом низина, вкрита ще й зараз чудовим лiсом. Зветься вона Наливачем, певне, через

читати