Завантажити

1738-го росiйський генерал Мiнiх, пiд час походу на Крим, збудував над Мокрою Московкою невелику фортецю там, де тепер середина мiста Олександрiвська. Та фортеця вiдразу ж пiсля вiйни була залишена росiянами, а натомiсть року 1770-го за нової вiйни Росiї з Туреччиною, при устi Мокрої Московки царський уряд почав будувати форштат, окопаний валом, а мiж обома Московками звiв велику фортецю, яка мала бути головним бастiоном нової Української лiнiї.
За того будiвництва було знищено багато кремезних дубiв, як на Московках, так i у Великому Лузi. З приводу вирубання лiсу Кiш Вiйська Запорозького посилав скарги росiйським генералам i навiть царицi Катеринi II, та тiльки тi слова лишалися без вiдповiдi; лiс i далi рубали й не тiльки на будову, а й на дрова.
21 травня року 1771-го, коли велика Олександрiвська фортеця ще не була закiнчена, командуючий росiйською фортецею повiв своє вiйсько з Олександрiвська понад Великим Лугом на устя рiчки Кiнської. Добудували цю фортецю в 1775 роцi, коли саме загинула Запорозька Сiч, а року 1777-го вона вже як непотрiбна була скасована; москалi ж, що перебували в Олександрiйську, оселилися Солдатською слободою, яка iснує й досi, бiля мiста.
Сам Олександрiвськ довго скидався на село, i тiльки з прокладанням повз нього залiзниць почав зростати. Тепер вiн став значним мiстом iз гарними просвiтними будинками. Вiд нього Великим Лугом ходять пароплави через Нiкополь до Херсона.
Iз козацьких пам'яток в Олександрiвську можна вказати лише на домовину останнього кошового отамана Задунайської Запорозької Сiчi Йосипа Михайловича Гладкого, що року 1826-го промiняв бунчук кошового отамана на чин генерал-майора росiйського вiйська. Його могилу можна й зараз бачити на старому кладовищi недалеко вiд церкви. Там є надгробок, поставлений онуками.
Про мiсцевiсть, де нинi мiсто Олександрiвськ, дiд Нагiрний, що року 1884-го мав дев'яносто шiсть лiт, розказував Я. П. Новицькому, мiж iншим, таке:
"Рiчка Московка була глибока, i по нiй було багато звiра й птицi. Жили й тут запорожцi. Як не було ще тут крiпостi, то в плавнях i скрiзь понад Московкою був такий лiс, лоза та очерет, що й звiр не пролiзе, а. як пригнали 10 000 лапотникiв копать вали (будувати крiпость), то вони все за одну зиму звели".
Там, де рiчка Московка впадає в Днiпро, вiд неї одбивається протока, що сполучається з Днiпром i вiдразу ж вiдходить од нього в лiву руку. Та протока зветься Кушугумом. Вiдмежувавшись од Московки й Днiпра, Ку-шугум тече до нiмецької колонiї Шенвiза, а далi попiд степовими горами на пiвдень до злиття з рiчкою Кiнською. Ширина Кушугуму невелика, але глибина за весняної повiдi сягає трьох сажнiв, так що в нього заходять навiть берлини з вантажем. У першу повiнь (березень) вода з Московки тече Кушугумом до Днiпра, а за другої (квiтень-травень) Кушугумом тече Днiпрова вода. Восени Кушугум подекуди пересихає й подiляється на плеса.
Дiд Нагiрний так оповiдав про Кушугум:
"Кушугум-рiчка взялась з Московки; вона вузенька, та глибока була зпрежду, - така вона й тепер. Колись по нiй рiс очерет, як лiс, i водились бобри й виндихи. Бiля Кушугума, над кручами, де тепер нiмецький Шенвiз (колонiя), жили колись турки; жили вони, кажуть, в ямах, як собаки: накида туди бур'яну, трави, листя та й зимує. Це давно дiялось: як ще границя турецька була по Орiль-рiчку. Там, де тепер огороди й хати Шенвiза, над Кушугумом, було турецьке кладовище. Запорожцi, як зiгнали турка, - оселились скрiзь по плавнях, де високi гряди. У них була велика сила коней, скоту, а деякi дiди-сиднi дуже кохались у бджолах. I козацьке кладовище було, кажуть, в кiнцi Шенвiза, понад Кушугумом, бiля турецького".
Я. П. Новицький у книжцi "Народная пам'ять" доводить, що нiмцi в Шенвiзi часто знаходили на своїх огородах та дворах, копаючи ями, росiйськi грошi часiв, коли вiдбувалися походи на Крим, а саме Анни Iванiвни, Єлизавети Петрiвни та Катерини II. Натрапляли нiмцi ще й на глинянi баклаги й iншi речi.
Iдучи понад Кушугумом залiзницею, що прямує з Олександрiвська на Севастополь, проминемо зразу слободу Миколаївку, а далi, перетнувши балку Суху, дiстанемось до балки Виноградної. Про сю балку старi дiди розказували Я. П. Новицькому:
"Тут рiс виноград, а запорожцi сидiли хуторами i розводили садки. Тут були i терни густi, де стояли козацькi пасiки. В тiм годi, як межували землю панам, в Круглику (лiс бiля устя Виноградної) жив запорожець. Як почув вiн, що земля панська, - покинув свою хату та пасiку i подався за Дунай пiд турка".
Через двi версти, там, де зi степу простяглась до Великого Лугу балка Дубова, лежить село Кушугумiвка, або Велика Катеринiвка. Це село вiдзначилося тим, що коли вмерла його власниця графиня Лiтто (Скаворонська), а потiм - i граф (в 1830 роках) i прибув якийсь новий спадкоємець, то кушугумiвцi почали бунтувати, вимагати собi волi й навiть послали депутатiв до наказного отамана Азовського козачого вiйська (бувшого Задунайського Запорозького), щоб узяв їх у вiйсько. Та Гладкий не мав на те влади, i

читати