Завантажити

Лузi насупроти слободи Василiвки єсть кучугури, а помiж ними глибокi ями (напевне, там повикопували пiдмурки давнiх будинкiв). Цi кучугури, такi високi та крутi, що не всякий на них i зiйде; а ями глибокi й заросли дерезою (колючi кущi з червоними ягiдками), кущами та хмелем, що не видно й дна. Страшно там: звiр живе всякий i виховуються злодiї та душогуби. Як жили запорожцi у Великому Лузi, то тут було їх кишло. У сьому мiсцi нiяка б сила не звоювала вiйська. Кучуруги єсть i ближче бiля слободи Пiдстепної, де кiнчаються плавнi пана Попова i починаються Канкрiнськi. I тут невилазнi урочища, i тут жили запорожцi. Бiля цих кучугур, на Канкрiнськiй землi, був якийсь турецький город, бо багато знайдено цегли й камiння з фундаменту. Цегла мiцна, як камiнь. Щоб не затопляла весняна вода, турки насипали високi могили по плавнях i становили по них цегловi двiрцi. Срiбнi грошi, мов риб'яча луска, i невеличкi мiднi находять люди i тепер. Ще недавно в цих могилах викопували чавуннi турецькi казани i якiсь мiднi труби. Казали й тепер вони єсть у пiдстепнянських людей. Вони широкi i мiлкi, так що з кожного можна нагодувати чоловiк десять-п'ятнадцять".
Чому ж так сталося - на мiсцi стародавнiх мiст тепер пiскуватi кучугури? Для мене цiлком зрозумiло: мешканцi мiст вирубали навколо себе лiс на будову й на дрова, а позаяк грунт на Великому Лузi пiскуватий, то вiтри з часом i позаносили мiста.
Найлегше пiд'їхати до Кучугур од залiзничної станцiї Попової човном, Кiнською, а далi рiчкою Кривою. Я був на Кучугурах року 1882-го i можу ствердити слова дiда Джерелiвського: "Сумно на Кучугурах i страшно" - я не змiг примусити себе, щоб зайти в Кучугури глибше, як сажнiв на сто: вони ж упоперек мають бiльше двох верст. Коли спуститися з кучугури в яму, виднокiл так зменшується, що бачиш тiльки небо та перед очима кущi; коли ж вилiзеш на кучугуру, то тiльки й уздрiєш навкруги безкраї ряди таких-от кучугур, на яких ноги грузнуть у пiсках, а вбрання зачiпається за кущi. У цих кучугурах ще довго матимуть притулок вовки та лисицi.
На схiд од рiчки Лопушки й до Верхньотарасiвського перевозу вздовж Днiпра тягнеться добрий лiс. Од перевозу, впоперек Великого Лугу, що звузився до 12 верст, iдуть два шляхи: один - до Струкiвського хутора та села Балок, а другий - до села Благовiщенського, що на Кiнськiй. Цими шляхами дуже цiкаво подорожувати, бо вони обминають чимало озер та переходять багато рiчок. Проте доброго лiсу понад шляхом вже мало.
Iз рiчок та озер, що розташованi на площi, обмеженiй на пiвночi Днiпром, на сходi рiчкою Лопушкою, на пiвднi Кiнською i на заходi - шляхами, найпримiтнiшi: рiчка Митрик, що тече з Днiпра в озеро Пiскувате, пригортаючи до себе й одштовхуючи геть безлiч проток; рiчка Змiйка, що вибiгла з Днiпра, справдi неначе гадючка, плутається в плавнi, переходячи повз декiлька озер i, врештi, серед плавнi впадає в лиман Семеновий. Далi Змiйка й Митрик, переснувавшись i дiставши назву Плетенихи, вливаються до Кiнської. Ближче до цiєї рiчки течуть: Закопаїчка, Кривий Бакай, Санчина та Масюкова.
Iз озер тут найбiльшi: Копилове, Плоське, Орiхове (друге), Куширувате, Близнецi, Карасевате, Пiскувате, Семенiв лиман, Гнилий лиман, Довгеньке, Клинувате, Котове, Попове та Затони: Верхнiй i Нижнiй.
Опрiч цих великих озер, по всiй плавнi розкидано кiлька сот дрiбнiших, здебiльшого сполучених iз рiчками-протоками. Ся частина плавнi найдужче волога, найбiльш порiзана протоками, й у нiй найлегше заблудити. По сiй плавнi теж чимало запорожцiв доживало свого вiку й од сучасних рибалок ще можна почути чимало про них оповiдань.
Далi, на схiд од Верхньотатарського шляху та рiчки Плетенихи, Великий Луг хутко звужується й перекидається на правий бiк Днiпра; на лiвому ж боцi з Днiпра в Кiнську витiкає ще тiльки одна рiчка Прогнои; озер же хоч i багато, та вони не сполученi помiж себе протоками, i через те важко оглядати сю частину плавнiв.
Найзахiднiший куток лiвобережної частини Великого Лугу - одне з найчарiвнiших мiсць. Рiчка Кiнська, що розбилася тут на кiлька проток, порiзала його на п'ять островiв, порослих добрим та величним лiсом. На островi, що найбiльший, лежить двоє великих озер: Загинайко та Царград, а нижче, бiля самiсiнького Днiпра, вiдрiзанi од плавнi Рiчищем, лежить три острови Томакiвських iз рибними заводями.
Кiнчається ця частина Великого Лугу урочищем Палiївщина. За народним переказом, тут жив один iз видатних козакiв Семен Палiй. Звiдсiля вiн вийшов на заклик польського короля Яна Собеського року 1681-го на Україну й почав на Фастiвщинi поновлювати винищене пiд час Великої Руїни козацтво. Мiцно осiвши у Фастовi, Палiй усе своє життя зброєю обстоював права козакiв i взагалi українського народу. I в людськiй пам'ятi вiн залишився й досi, як певний лицар i оборонець народний. Урочище Палiївщина й недалека вiд неї, за чотири версти через Днiпро, - Сiркiвка - дорогi пам'ятки про двох великих синiв Запорожжя. Гарно й затишно в Палiївщинi, й рибалки показують навiть скелю, де любив сидiти Палiй.
У

читати