Завантажити

Чортомлицької Сiчi.
Крайнiй, мiж рiчкою Лебедихою та Кiнською закуток плавнi весь порiзаний озерами, протоками й затоками. Мiж озерами одне має назву Лебедеве. Мабуть, ця мiсцина була найбiльш укохана лебедями. Тут безлiч островiв, якi з давнини вславилися своїми пасовиськами. Серед них найвидат-нiшi: Хмельницький та Кiнський, за якi запорожцi часто змагалися з татарами.
Про них Я. П. Новицький записав цiкаве оповiдання:
"Як гетьманував над козаками Хмельницький, то вище урочища Карай-Дубини, з правого берега Кiнської, була i його плавня. Бiля Карай-Дубини був перевiз, були й броди козацькi, де з турецького берега переганяли коней цiлими табунами. У Хмельницькiй плавнi паслась, кажуть, така сила коней, що нiхто їм щоту не знав. Сюди їх гнали з Туреччини. Як пiд добру ласку, то козаки не брали за се грошей iз татар i ногайцiв, бо й самi пасли коней на їх сумiжнiй землi.
У Таврiї, бiля урочища Мамай-Сурки, жив турецький (татарський) хан Мамай. Дуже лютий був собака, i таке ж кляте було i його вiйсько. Спуску не давав нi запорожцям, нi чумакам: де пiйма, там їм i амiнь. А в Сiчi був кошовий Сiрко. Давай Мамай загравати з Сiрком... Раз пiймав запорожця, зняв з голови волосся iз шкурою й пустив: "Iди, - каже, - до свого Сiрка та скажи, що я йому хвоста увiрву". Кошовий Сiрко, як почув се, так i скипiв... Сiв на коня та як свиснув, як свиснув! Збiглися запорожцi. "Ану-те, - каже, - хлопцi, сiдлайте коней та махнем до Мамая в гостi". Посiдали козаки на коней i подалися. Мамай зiбрав вiйсько й вискочив навстрiч. Сiрко до нього: "Ну, - каже, - попробуєм, хто кому хвоста увiрве!" - i давай кошматить... Побили Мамая, побили його вiйсько, забрали добро - i були такi..."
Нижче Лебедихи, в урочищi Карай-Дубини, Днiпро пiдступає до самiсiньких гiр лiвого берега й знову вбирає в себе Кiнську. Краєвид на село й гори Карай-Дубини найкращий, здається, на Базавлузi, а напроти села Карай-Дубини на правому березi Днiпра, в урочищi Петрiвщина, йому додає краси, хоча й молодий, але рясний лiс.
Через двi версти Кiнська знову випручалась з обiймiв Днiпра, але ненадовго, бо, вiдмежувавши з лiвої руки острiв Погряничний, вона вже вливається в Днiпро. Нижче сього острова, пiд горою лiвого берега, притулилося село Ушвалка, а нижче нього, теж над Днiпром - Бабине. Звiдсiля Днiпро повертає на захiд i кiлькома колiнами наближається до пiвденного краю лиману Великi Води, поєднавшись на двi версти нижче з устям Базавлугу.
Лiс на нижньому кiнцi Базавлугу дуже винищено й на мiсцi колишнiх пущ i непроглядних нетрiв нинi хлiбороби любiсiнько викохують капусту, i якось дивно бачити помiж очеретами та осокою грядки огородини i тут же, мiж капустою, довгоногу чаплю, що, стоячи на однiй нозi, неначе сумує за минулим привiллям цих мiсць.
Щоб не заблукатись усерединi Базавлугу, треба знову вертатися до Нiкополя й починати огляд iз нього, йдучи правим берегом.
Рiчка Лапинка, вiдбившись од Днiпра зараз же за лiсом, рухається на захiд, беручи трохи на пiвнiч. Понад нею, степом, тягнеться високий кряж, рясно засiяний могилами. За часiв Запорожжя берегами Лапинки густо скрiзь стояли в довжиках запорозькi зимiвники. Мiсцевiсть ся була завжди забезпечена вiд татарських наскокiв, i через те тут були найзаможнiшi козацькi сиднi. Нинi понад сiєю рiчкою на 12 верст щiльно розташувалися великi села: Сулицьке-Лиманське, Лапинка та iншi, що облягають Нiкополь.
Кряжем, понад сими селами, пролягає два шляхи: один стародавнiй, що ще за часiв Запорозької влади простягався iз Чортомлицької та Покровської Сiчi на Микитин Рiг та у Крим; другий - залiзничний, Катерининська залiзниця. Iз старого шляху видно, як на долонi, майже весь Базав-луг iз його лiсами, рiчками, озерами; iз залiзницi ж, на жаль, нiчого не побачиш, бо вона лежить iз пiвнiчного боку кряжу. З нього можна загледiти лише розлогi степи й, сидячи в поїздi, навiть важко уявити собi, що за якихось три версти вiд тебе мiститься така божа краса, як Базавлуг.
Пробiгши пiд горою всього пiвтори версти, Лапинка вiдкинула од себе рiчку Шарай, що подалась упродовж Днiпра й зливається з ним проти острова Братана. За п'ять верст нижче сього шара Лапинка випускає iз себе цiлу низку дрiбних рiчок i проток: Велику Скажену, Малу Скажену та Бистрик. Тi рiчки подiляються ще на дрiбнiшi протоки й укривають сей куток Базавлуга струмками, наче павутинням. Нарештi проти села Неплюєве останнi води Лапинки подiляються на двi рiчки Бакай та Коканю, якi, обiгнувши другою кiлька верст, круто повертають на пiвдень i впадають у Сулицький лиман, а вийшовши з нього пiд одною назвою - Бакай, прямують на сполучення iз степовою рiчкою Чортомлик.
Бистрик та Скаженi, вийшовши з Лапинки, зазнають на своєму шляху чимало змiн: Бистрик, одбившись вiд Лапинки, тече побiля озера Коровчиного та Кочкуватого, далi перепливає озеро Свиняче море i впадає у Бакай; рiчки ж Скаженi, сполучившись за двi версти вiд Лапинки, знову розливаються вже на чотири витоки: Ткачеву, Цаврину, Гнилу та Грузьку, якi прямують до устя

читати