Завантажити

з них у неволю. Тодi козаки з обурення покинули Олешки й повернули знову на Базавлуг, на те мiсце, де була Стара Сiч. Та недовго їм довелося тут жити, бо й Росiя i Туреччина не згодилися, щоб запорожцi перебували поблизу їхнiх кордонiв. Через вимоги сусiдiв козаки з осенi 1730 року перейшли на якийсь час в устя рiчки Кам'янки: коли ж року 1734-го спалахнула вiйна мiж Росiєю й Туреччиною, Вiйсько Запорозьке перекинулося на бiк Росiї й повернувшись на Базавлуг, отаборилося кошем бiля Пiдпiльної на розi в шести верстах од Старої Сiчi, де витiкає рiчка Сисина.
Iван Малашевич, що був тодi кошовим отаманом, незабаром обвiв окопами сiчовi будiвлi. Одразу за першими рядами, з боку степу, в Сiчi височiло двi башти. Ворота були iз заходу й вели на торгове передмiстя Шамбаш. Униз од торговицi з рiчки Пiдпiльної випливала затока, що звалася - Кiвш. Сюди приїздили з крамом турецькi, а найчастiше грецькi кораблi. Вiд Ковша до Пiдпiльної було викопано другий ряд окопiв, за якими стояла церква й паланка, себто будинок старшини й канцелярiя. Зi схiдного боку Сiчi, незабаром пiсля її збудування, росiйська влада насипала ретраншемент, у якому й мiстилася царська залога. Перед цим ретраншементом, опрiч валiв i рiвчакiв, були ще покопанi довгi ями.
Окопи й вали збереглися й до наших днiв, хоча значна частина вже забудована хатами й засаджена городами.
На iншому березi Пiдпiльної теж були окопи, певно, на випадок скрутного становища Сiчi.
Року 1775-го, за часiв кошового Петра Калнишевського, цариця Катерина II через опiр, який чинили запорожцi, добиваючись своїх давнiх прав i вольностей (землi), звелiла зруйнувати Запорозьку Сiч, а саме Вiйсько Запорозьке скасувати навiки. Цю мiсiю вона доручила генераловi Текелю. Маючи проти 10000 запорожцiв бiля 20000 росiйських солдатiв, царський ставленик оточив Запорожжя з усiх бокiв, несподiвано захопив полковi паланки й серед ночi пiдступив до Сiчi.
Хоч запорожцi й пiзно зрозумiли ворожi намiри Текелiя, а проте озброїлися й хотiли змагатися, й тiльки вiйськовий священик умовив їх скоритися волi царицi й не проливати братньої кровi.
Зрештою, пiсля заколоту, старшi козаки й старшина вiддали генераловi свою зброю; молодь же, десь 5000 козакiв, переправилася рiчкою Пiдпiльною в Базавлуг i, обравши там нову старшину, вирушила Сисиною в Днiпро, перепливла Чорним морем за Дунай i там, з дозволу султана, осiла кошем спочатку на Днiстровському лиманi, а пiзнiше - на Дунаї, де Запорозьке Вiйсько й пробуло в майже не залежному становищi до 1828 року.
На мiсцi зруйнованої Покровської Сiчi незабаром постало село Покровське. В тамтешнiй церквi збереглося досi чимало речей, що були в сiчовiй церквi, а на околицях Сiчi та по окопах весь час знаходили й понинi знаходять запорозьку зброю, посуд чавунний та череп'яний, люльки, грошi й дьоготь у бочках; найбiльшою ж коштовнiстю вважаються двi чайки, їх бачив у рiчцi Скарбнiй Д. I. Яворницький. Одна з них була в 6 сажнiв завдовжки, друга ж - трохи менша. Вони так i залишилися у водi.
Про кошових Нової Сiчi майже вiдсутнi згадки на мiсцях, хоча вони були на сто лiт пiзнiше вiдомого лицаря Сiрка. Скажiмо, що Калнишевського ще люди пам'ятають, але не уславляють, а тiльки сумують за його долею, бо Текелiй закував останнього кошового в кайдани, i той скiнчив своє життя в Соловецькому монастирi на Бiлому морi.
За Покровським рогом Пiдпiльна повертає на пiвнiч i викидає iз себе рiчки: Похилу, Шершаву та Пiскувату. Всi тi рiчки сполучаються iз Базавлуком, од якої, напевне, дiстав назву i Луг Базавлуг, куди впадає ся рiчка.
Базавлук на Запорожжi була одною iз найславнiших i найукоханiших для козакiв рiчок. У давнi часи вона довго межувала запорозькi й татарськi землi й навiть згодом, коли кордон пройшов по Кам'янцi й Буговi, все-таки Базавлуг татари часто вважали своїми землями.
За часiв Олешкiвської та Нової Сiчi на Базавлуцi стояло багато запорозьких зимiвникiв, а найбiльше - на розi балки Кам'янки та Базавлука, де нинi село Шолохове, та нижче, де село Грушiвка. Пiсля скасування Сiчi всi землi понад Чортомликом, Базавлуком, лиманом Великi Води та майже весь Базавлуг, десь 200 000 десятин площi, були подарованi царицею Катериною князевi Вяземському. Вiд нього тi землi 1802 року перейшли до барона Штiглиця, а вiд того вже - до великого князя Михайла Миколайовича. Цi змiни власникiв дуже вплинули на склад мешканцiв у тих поселеннях, i, зрештою, вiд запорожцiв на околицях Базавлугою, понад його кручами й байраками, лишилися тiльки кам'янi хрести над їхнiми домовинами, та й тих iз кожним днем меншає.
Вiд мiсця злиття Базавлука iз Скарбною-Колотiвською межа Базавлугу простягається протокою Базавлука Ба-каєм до великого села Михайлiвське, а далi до Бистрика й лиману Великi Води. Сей лиман, зiбравши до себе всi рiчки з Базавлугу, заливає водою площу в 15 квадратових верст; упродовж вiн має 11 верст, а впоперек лише двi версти, на кiнцях же ще вужчає.
Бiля горiшнього краю лиману, пiд високою горою, вкритою великою кiлькiстю могил,

читати