Завантажити

запорозького зрадника Гната Галагана весною 1709 року пiдступило до Сiчi. Отаман Гордiєнко iз запорожцями перебував тодi на Полтавщинi й не змiг встигнути на помiч кiльком стам козакiв, що лишилися на Сiчi, й вони, хоча й хоробро вiдбивалися на чолi з наказним кошовим Я кимом Богуном, але врештi-решт москалi здобули спочатку Чортомлицьку Сiч, а через два днi й старе Городище iз скарбницею й церквою.
Розлютованi змаганням запорожцiв, Галаган та Яковлев не лишили на Сiчi каменя на каменi; куренi спалили, iз церкви забрали iконостас, а саму будiвлю пiддали вогню. Не зацiлiло навiть кладовище - на ньому знищили всi надгробки й каплицi.
В нашi часи Базавлуцький острiв, або Городище, дуже пiдмила вода. Невеликий колись, вiн тепер став зовсiм малим, а з ознак сiчових споруд збереглася на ньому тiльки яма iз шматками битої цегли вiд пiдмуркiв сiчової церкви та ледве примiтнi ознаки окопiв. Вiд Чортомлицької Сiчi лишилися на березi, трохи вище Городища, козацькi окопи, забудованi нинi хатами слободи Капулiвки, а вище тих окопiв, у дворi селянина Мазая, в шанобi стоїть поновлена за часiв Нової Сiчi могила кошового Iвана Сiрка.
Нижня половина Чортомлицької Сiчi змита рiчками, так що певного плану розташування неможливо собi уявити.
Руїни обох Сiчей у пiзнiшi часи, коли козаки отаборилися на Пiдпiльнiй, звалися одним найменням - Стара Сiч.
У селi Капулiвцi згадки про запорожцiв i найбiльше про кошового Сiрка дуже живi, й розказують про нього селяни охоче; тiльки, на жаль, усi оповiдання крутяться навколо характерства (чаклунства) запорозького лицаря. Ви почуєте тут, як Сiрко вмiв наводити на ворогiв ману; що його нi пуля, нi шабля не брала, i козаки й по смертi кошового перемагали бусурманiв, якщо з ними була сiркова рука.
Коли вийти за Капулiвку на гору, або на старе запорозьке кладовище, то можна побачити один iз найзахопливiших краєвидiв Базавлуга. Чортомлицький Рiг, уткнувся майже в середину плавнi; скiльки око сягне на схiд, захiд i пiвдень, простяглися зеленi, просторi луки, змережанi блискучими протоками Днiпра. Вони то збираються докупи, в озера й лимани, то знову розповзаються в рiзнi боки, ховаючись за високими, кучерявими деревами. Тут, на очах ваших, притулок звiра, птицi й риби з чарiвним повiтрям, духм'янiстю води й рослин - те, що звикли називати раєм; хоч, зрозумiло, що в сьому запорозькому закутi iснують i неприємнi для людини дарунки, а саме: в травнi - мошкара, а влiтку - комарi.
Пiд час весняної поводi Базавлуг iз Чортомлицького рогу здається морем, де високi урочища пiдносяться островами, й лише на пiвднi, бiля колишньої Мамай-Сурки, бовванiють степовi могили.
Саме Городище Старої Сiчi, звiдсiля, немов потопає серед зеленої пущi та рiчкових стрiчок, що збiглися до нього. Ще року 1709-го золотий хрест сiчової церкви звеселяв усю цю мiсцевiсть, тепер же острiв дивиться пусткою i дуже сумний iз вигляду.
Землi понад Великим Лугом багато важили не тiльки для запорожцiв, а й для попереднiх мешканцiв понадднiпрових степiв. Вище на Чортомлику за 16 верст од Старої Сiчi, бiля Чортомлицьких хуторiв, помiж степовими могилами височить одна найбiльша - Чортомлицька, що мала 9 сажнiв заввишки та 165 сажнiв навкруги. На її версi колись стояла велика кам'яна баба. Коли ту могилу року 1862-го розрили пiд наглядом учених, то виявилося, що там похований скiфський цар, а поруч нього, в окремiй домовинi, - цариця. А навкруги їх - всiлякi царськi прислужники й конi iз сiдлами та збруєю. Хоч тi домовини давно вже пограбованi, а проте в них усе-таки було знайдено багато золотих, срiбних та iнших речей, що дали науцi великi скарби й досвiд про те, як жили тi народи, що в давнi часи заселяли околицi Великого Лугу.
З усiх тих рiчок, якi зiбралися до Старої Сiчi, утворилася рiчка Пiдпiльна. Вона прямує на захiд сонця до села Покровського, на мiсцi якого з року 1734-го до року 1775-го була остання на Днiпрi Запорозька Сiч. Од слободи Капулiвки до села Покровського - шiсть верст. Тут залюбки можна пройтися пiшки, бо сей шлях веселий: з лiвої руки за рiчкою весь час тягнеться зелена плавня, звiдки долинають навiть пташинi спiви. Неподалiк Покровського Пiдпiльна робить глибоке колiно, й перед очима виникає великий, як i на Чортомлицькiй Сiчi, рiг, де запоржцi сидiли кошем 41 рiк.
Сталося се так.
Коли Чортомлицьку Сiч зруйнували, запорожцi згуртувалися на устi Кам'янки бiля Козацького рiчища Днiпра; звiдси їх вигнало росiйське вiйсько, то за угодою з турецьким султаном вони перейшли на устя Днiпра, в урочище Олешки й там упорядкували собi Сiч бiля рiчки Кiнської та Кардашiвського лиману. Але сумно було запорожцям без свого "батька Великого Лугу". Не хотiлося їм жити на пiсках, i невдовзi сталося так, що там лишилася тiльки Сiч i перебувала запорозька старшина, все ж товариство жило на своїх стародавнiх вольностях, по Великому Лугу, на Хортицi, в Днiпровських порогах, на рiчцi Самарi й на Бузi. Так тривало до року 1728-го, доки татарський хан скривдив запорожцiв, захопивши зрадою пiвтори тисячi

читати