Завантажити

чорноморцiв, i це в очах туркiв давало їм право вiдступати перед своїми братами без бою.
Зустрiчались i браталися тут у гирлах не тiльки простi козаки, а навiть запорозька старшина обох бокiв, а щоб виправдатися перед росiйським та турецьким начальством, вони пояснювали це тим, буцiмто умовляли запорожцiв ворожої сторони переходити на їхнiй бiк. Так вiйськовий осавул Задунайського коша Стадник перемовлявся на чатах iз старшиною чорноморцiв Реуцем. Коли ж хто-не-будь iз чорноморцiв не вертався од задунайцiв, то осавули доповiдали Головатому, нiби турецькi запорожцi захопили його в бранцi.
На початку зими Головатий, з наказу генерала де Рiбаса, наблизився до Iзмаїла й громив його з гармат, а коли на островi бiля Верхнiх Чаталiв були збудованi росiйськi батареї, то чорноморцi напали бiля мiста на турецькi судна: побили їх iз гармат, потопили i спалили. При тому полковий старшина Черниш зi своїм байдаком пiддав огневi три турецьких кораблi.
Знищивши турецький флот нижче мiста, Головатий переплив бiля Iзмаїла до другої частини турецьких суден, що стояли вище, i знищив ще й тi. До тих славних подiй Головатий додав i те, що висадив десант i здобув фортецю Табiя. Зрадiвши такiй перемозi над турками, вiн дуже заповзявся i зi своєю невеликою силою пiшов штурмувати потужну турецьку батарею. В запалi чорноморцi таки захопили її, та нi де Рiбас iз флотом, нi росiйське вiйсько з поля не подали їм помочi, й турки, виславши з мiста чимале вiйсько, одбили свою батарею назад iз чималими втратами для чорноморцiв.
12 грудня удосвiта почався штурм Iзмаїла. На долю чорноморцiв припала головна участь у битвi з боку Дунаю. Запорожцi!, не звертаючи уваги на ворожу пальбу, кинулися з байдакiв на берег: рубали сокирами засiки й видиралися на турецькi батареї. Чимало їх тодi загинуло, та вони пiднесли славу козацьку.
Коли чорноморцi вже вдерлися в мiсто, на один з їхнiх полкiв накинувся з яничарами хан Каплан-Гiрей i так їх притиснув, що багато козацьких голiв покотилося по вулицях Iзмаїла. Вже й двi гармати забрали, було, в чорноморцiв турки, та тут їм на помiч наспiли росiйськi гренадери й разом iз козаками повистинали й перекололи усiх яничарiв так, що й сам Каплан-Гiрей загинув разом iз п'ятьма своїми синами.
З народної поезiї до наших часiв дiйшли про цю подiю лише уривки однiєї, мабуть, довгої пiснi:

Вiд Килiї до Iзмаiлова покопанi шанцi,
Ой, вирубали турки новодинцiв у середу вранцi.
А чорноморцi, храбрi запорожцi, через Дунай переїздили,
Вони ж тую проклятую Змаiлiвську орду з батареї збили.
Ой, дали ж, дали змаiлiвськi турки Анадольському
башi знати,
Що не мусиш, Анадольський башо, проти чорноморцiв стояти.
Ой, став же Змаїлiвський баша бiлий флаг викидати,
Ой, тодi стали славнi запорожцi запаси й ружжя вiдбирати.
Ой, брали ружжя, брали конi й сукна дорогiї...
Котрих порубали, у островi поховали,
А котрi пораненi - у Килiю одправляли.

Пiд час штурму Iзмаїла чорноморцi захопили 26 турецьких прапорiв i багато здобичi. Проте i втрати козакiв були чималi: вбито й поранено: 24 - вiйськових та полкових старшин i 388 - козакiв.
За лицарськi вчинки чорноморцiв Чепiга дiстав Георгiя III класу, а Головатий - хреста святого Володимира.
Перебувши першi мiсяцi року 1791-го почасти на своїх землях, почасти бiля Iзмаїла, чорноморцi в березнi знову зiбралися на Дунаї. Там почалися зустрiчi та братерськi зносини запорожцiв обох ворожих сторiн. Наприклад, 5 травня запорожцi-задунайцi, наблизившись до Тульчi, закликали до себе на бенкет чорноморцiв iз полка Давида Бiлого. Вiн дозволив хорунжим Сербину та Харченку поїхати з товаришами до запорожцiв. Iншi козаки Бiлого позаздрили тому, й дехто з них, сiвши в другий байдак, теж вирушили з осавулом Яновським гостювати пiд Тульчу. Запорозький осавул Iван Сутика з товаришами по-братерському вiтав у себе чорноморцiв i так частував їх, що тi через якийсь час, де бенкетували, там i полягали. Бiлий мусив послати за своїми козаками полкового старшину Лисицю, i вже тому, хоч i над велику силу, вдалося привезти своїх гультiпак, та й то не всiх, бо частина не захотiла вертатися до свого вiйська й лишилася iз задунайцями. Коли Чепiга довiдався про цей випадок, то забрав у Бiлого пернач.
Проте цього року мiж запорожцями та чорноморцями траплялись i кривавi сутички. Одного разу задунайськi запорожцi напали на чорноморцiв, коли тi їхали з Килiї до Iзмаїла мiняти паперовi грошi на срiбло, й, примусивши тих вийти на берег, забрали їхнього байдака, разом з усiм, що в ньому було. Iншим разом тi ж запорожцi пiдстерегли полкового старшину чорноморцiв Строця, коли той, вертаючись iз 19 козаками з Галацу до Килiї, зупинився на нiч бiля одного острова. Запорожцi зненацька серед ночi напали на чорноморцiв, одного з них вбили, трьох поранили, а десятьох захопили в бранцi. Тiльки Строць iз п'ятьма товаришами заховався в очеретi i врятувався. Ранком, коли пiдпливли до того мiсця ще декiлька чорноморських байдакiв i, розпитавши Строця, подалися шукати

читати