Завантажити

Державiн, i Глинка й iншi. Просто кажучи, року 1792-го вдруге вiдбулося все те, що чинилося 15 рокiв до того на Запорожжi: козакiв, щоб не йшли у вiйсько, забивали в колодки, замикали по льохах, вiднiмали вiд них жiнок та дiтей, а хто намагався тiкати, у тих одрiзували оселедцi.
Кого iз сiмейних чорноморцiв не встигли захопити пани, тi почали розпродувати свої хати й маєтки, а скуповували їх за безцiиь мiсцевi урядовцi. Чорноморська старшина дбала про те, щоб якнайбiльше вивести народу на Кубань i вмовляла всiх кидати Днiстер:

Харко листи засилає,
На Кубань-рiчку закликає:
Дарує лiсами, вiльними степами
I ще й рибними плесами...

Нарештi 26 квiтня року 1793-го, пiсля молебна в Слободзеї, Головатий подiлив весь свiй великий обоз на 20 валок i вирушив до Бугу. З ним було всього бiля 2000 старшини та козакiв, не рахуючи їхнiх родин. Переправившись через Буг на Сокiльському перевозi, а через Днiпро у Бориславi, Головатий подiлив переселенцiв на двi частини й послав одну на Керч i Тамань, а другу через Дiн - до Єї.
Це переселення сiмейних складалося далеко сумнiше, нiж одиноких. Знову ж сталося те, що й пiд час "Згону" пiсля руїни Чигирина:

Течуть рiчки iз-за гори мутнi,
Iдуть люди iз городiв смутнi,
Покидають вжитки, пасiки любезнi
I предорогiї грунти.

Коли пiдрахувати всiх козакiв, що перейшли на Кубань iз Савою Бiлим, Кордовським, Чепiгою та Головатим, то виходить всього бiля 8200 душ, а проте в проханнi, що возив Головатий до столицi, Кiш налiчував тих, що пiд час вiйни з турками служило, 12 622. Куди ж подiлося решта - 4400 козакiв? Не могли ж стiльки захопити помiщики. Правда, бiля тисячi душ запорозької сiроми, що не мала за що переселятись, довго вешталось по заробiтках у пiвденному краю, доки осавул Черненко, зiбравши їх в Одесу, вирядив-таки за помiччю генерала де Рiбаса на Кубань; а все-таки не вистачало чимало чорноморцiв, i через те треба гадати, що пiд час згону з Днiстра чимало їх пiшло не на Кубань, а на Дунай. У цьому немає нiчого дивного, бо Чорноморське козацтво не могло не помiтити, як стародавнi запорозькi звичаї у вiйську порушувалися, починаючи з заборони щорiчного вибору старшини, використання козакiв на казенних роботах i таке iнше, тодi як у Задунайському запорозькому вiйську стародавня регула ще зберiгалася досить чистою, i простому козацтву жилося далеко вiльнiше. Шукання волi й примусило їх зректися Кубанi та перейти на Дунай. Цей факт стверджується й текстом народної пiснi:
Дарувала нам цариця землю
I всi чотири лимани:
Гей, ловiть, хлопцi, рибу
Та справляйте жупаии.
Ми думали, миле браття,
Що ми жупани справляли,
Аж ми собi, миле браття,
На нiженьки кайдани заробляли,
Ой, ходiмо, браття, до церкви
Та помолимося богу,
А чи не дасть нам, братця, господь
Аж за Дунай дорогу.
Ой, устали раненько
Та важкенько зiтхнули,
Та пiдняли паруса вгору,
Та за Дунай махнули.
Ой, спасибi тобi, Катерино,
Та за твою ласку,
Що ти спекла на Великдень
Нам гречану паску.
Ой, спасибi, Катерино,
Та за твою волю,
Що нам показала
За Дунай дорогу...
Тяжко довелося запорожцям-чорноморцям у першi роки на своїй новiй Українi. Одночасно вони будували оселi й оборонялись од нападiв черкесiв. Прикубанськi степи тодi були такi саме, як степи Запорожжя сто лiт до того. Там, на Чорномор'ї, буяли височеннi й ряснi трави, такi ж водилися у степах птахи i звiрi, навiть дикi конi (тарпани), а по лиманах та озерах ловилася така ж сила риби. В одному тiльки степи Чорномор'я були гiршi за степи Запорожжя: вони лежали низько над морем та над рiчками, мали багато болiт, особливо на Таманi; не було тут чудових, глибоких, скелюватих байракiв Запорожжя, майже зовсiм не росли лiси, а замiсть того шумiли очерети на розлогих, болотяних берегах рiчок; вода там стояла на цiлi верстви, й вiд того козаки хворiли на пропасницю, що зводила зi свiту навiть лiтнiх, кремезних, мов дуби, сiчовикiв.
Головний Кiш Вiйська Чорноморського став бiля рiчки Кубанi в Карасунському Кутi; куренi ж осiли окремою слободою або станицею. Мiсця для станиць оглядав та визначав сам Чепiга з представниками куренiв; кому яке мiсце, тягли жеребки. До 38 куренiв, що завжди були у Вiйську Запорозькому, на Кубанi додали ще два: Катерининський та Березанський. Бездомiвнi козаки (бурлаки) могли й не вирушати в станицi, а жити в Катеринодарi, й для них там були побудованi куренi, або, по-новому кажучи, казарми.
Найтяжча руїна запорозькiй регулi дiсталась од тих же людей, якi двадцять рокiв клопоталися над поновленням Вiйська Запорозького. У сiчнi 1794 року Чепiга, Головатий та вiйськовий писар Котляревський видали й оголосили уклад Чорноморського вiйська пiд назвою "Порядок общей пользы". Зроблено те було без обмiркування на козацькiй радi й навiть без вiдома й бажання козакiв. Затвердженi на своїх посадах владою "Великого Гетьмана" Потьомкiна, пiдвищенi росiйськими чинами та обдарованi кавалерiями, привiдцi Чорноморських козакiв вже не хотiли

читати