Завантажити

маєтнiсть.
15 серпня Головатий iз товаришами нарештi наближався до Слободзеї. Чутка про щасливе завершення переговорiв уже розiйшлася помiж козаками, й вiйсько з Чепiгою на чолi урочисто зустрiло своїх депутатiв хлiбом-сiллю. За мiстом, на високому помостi, вкритому килимами, Головатий вручив кошовому грамоту, хлiб-сiль од царицi й подарунок - коштовну шаблю, оздоблену самоцвiтами.
Пiсля того в отамана був снiданок для всiєї вiйськової старшини, а у вiйськового суддi - обiд; просте ж козацтво частували на майданi. Радiючи з того, що скiнчилося непевне становище вiйська, старшина й козаки весь день спiвали пiсню, складену Головатим:

Годi, годi журитися! Пора перестати, -
Дiждалися вiд царицi за службу заплати:
Дала хлiб-сiль i грамоти за вiрнiї служби!
Ой, тепер ми, миле браття, забудем всi нужди:
В Таманi жить, вiрно служить, гряницю держати,
Рибу ловить, горiлку пить, ще й станем багатi.
Да вже треба женитися i хлiба робити,
А хто йтиме iз невiрних - як ворога бити.

ПЕРЕХIД ЧОРНОМОРЦIВ НА КУБАНЬ

2 липня 1792 року було видано царського указа про те, щоб флотилiя Чорноморського вiйська негайно рушала на Тамань. Чепiга зараз же звелiв скликати пiших козакiв в Акерман, де вже стояли запорозькi байдаки. Почалися збори, про якi згадується в пiснi:

Ой, тисяча, ще й сiмсот дев'яносто другого року,
Прийшов указ вiд царицi, аж iз Петербурга-города.
А щоб пан Чепiга та пан Головатий
Усiх запорожцiв зiбрали та на Кубань вайлували.
Ой, пора нам, братця, в поход убираться
Та з Днiстром прощаться.
Ой, прощай ти, Днiстре, ти, рiченька бистра!
Та поїдем на Кубань пить водицi чистої.
Ой, прощайте, куренi любезнiї,
Треба вiд вас повалити на чужi землi.

Коли в Акерманi зiбралося бiля 4000 козакiв, за дорученням Коша полковник Сава Бiлий посадив їх на 50 байдакiв та одну яхту й перевiз морем у Очакiв, а полагодивши там деякi байдаки, рушив далi навкруг Криму на Тамань, куди й прибув 25 серпня. З ним було: полковникiв - 4, осавулiв - 4, хорунжих - 4, квартирмейстерiв - 4, сотникiв - 51, отаманiв - 20, пушкар - 1, гармашiв - 124; всiєї ж старшини й козакiв - 3847 душ.
Слiдом за флотилiєю, Чепiга вирядив на Тамань через Керч 600 пiших козакiв iз полковником Кордовським, якi так само безпечно прибули туди. Казна видала чорноморцям на новому мiсцi 1000 колод лiсу, й Вони зараз же заходились будувати на руїнах давнiх мiст Таманi та Темрюка куренi й iншi вiйськовi споруди, а пiсля того взялися до рибальства.
2 вересня кошовий Чепiга, зiбравши в Слободзеї комонних козакiв, вiдправивши молебна, рушив у похiд суходолом iз 2000 вершникiв, iз вiйськовими клейнодами й похiдною церквою. Вiн повiв вiйсько на Сокiльський перевiз на Бузi, а далi через усе Запорожжя за Днiпро й за Дiн. Йдучи Запорожжям, не пiзнавали вже старi сiчовики своїх степiв, i мимоволi на їхнi очi набiгали сльози, коли замiсть безкрайнього простору вони бачили витолоченi помiщицькими отарами трави, стрiхи панських будинкiв i багато сiл iз чужестороннiми людьми: литвинами, молдаванами, арнаутами, греками, сербами й великоросами. Тарпани та оленi за 17 рокiв зовсiм зникли iз степiв i перейшли за Дон - туди, куди тепер рухалися й запорожцi.
Тiльки 23 жовтня отаман Чепiга прибув до межi земель Вiйська Чорноморського i став на зиму в покинутому Ханському мiстечку, на правому боцi рiчки Єї, бiля її устя. З ним було 2063 козакiв та старшини.
Найтяжче завдання дiсталося Головатому. Треба було пiдняти й перевезти у новий край одружених козакiв iз їхнiми родинами. Плач стояв помiж Бугом та Днiстром. Жiнки й дiти не хотiли кидати осель, до яких за три роки вже звикли й бiля яких чимало попрацювали. Коли Головатий запросив перезаписатися, хто хоче переходити на Кубань, а хто хоче лишатися на Буджаку, то виявилось, що тiльки сiчовики, аби зберегти свою козацьку волю, згодилися податися на Тамань; всi ж iз запорозьких поселян, не бажали залишати своє господарство. А до того часу мiж Бугом та Днiстром вже iснувало 25 козацьких сiл, не рахуючи окремих хуторiв.
Та не вспiли ще сiмейнi чорноморцi розпродати свої хати й худобу, як на Поднiстров'я налетiли пани з грамотами на вiчне володiння землями, а коли де траплялись люди, то вони їх проголошували своїми крiпаками. Таким чином, дуже багато запорожцiв, якi щойно вибились iз неволi, тепер опинилися в крiпацтвi, а на Кiнбурнзькiй сторонi граф де Вiт замежував собi цiлу слободу чорноморцiв Забаринську, в якiй було навiть управлiння Кiнбурнзької паланки Чорноморського вiйська, i всiх людей, що жили в слободi, разом з усiм їхнiм добром та господарством, записав своєю власнiстю. На накази Головатого козакам, щоб виступали з паланками до Слободзеї, де Вiт не звернув нiякої уваги й нiкого з козакiв не випустив. Головатий скаржився на лютого пана генераловi Коховському, та його скарга не мала наслiдкiв - так усi сiмейнi козаки Кiнбурнзької паланки й лишилися пiд панами разом зi своєю старшиною. Так же вчинили i граф Безбородько, i генерал де Рiбас, i

читати