Завантажити

мордують пiд вартою, а жiнок та дiтей гнiтять роботою. А коли б усiх тих запорожцiв з їхнiми родинами визволити, то було б нас самої тiльки чоловiчої статi тисяч двадцять п'ять.
5). Багато мiж старшиною й козаками таких, що коли переселялись iз сiм'ями на новi землi, то пани й їхнi прикажчики безневинно пограбували й нашого добра не вертають.
На пiдставi всього того чорноморцi просили: "Нас, войсько, в своє монаршеє благоволенiе матерски приняв, для поселенiя нас на Тамани с окрестностями оной милостиво повелеть отвести выгодные земли так достаточно, чтобы имеющее быть преумножение сему войску безнужно помещаться могло и навечно спокойное, потомственное онаго владение отправленному с сим, избранному от нас войсковому судье Антону Головатому Высочайшую Вашего Императорского Величества милостивую грамату выдать, так же о выпусках с губерний служивших В. И. В. старшин и Козаков с их семействами и имением и о возврате заграбленного в таковых имениях учинить всемилостивейшее разсмотрение".
Виряджаючи Головатого до столицi, вiйськова рада одночасно послала вiйськового полковика Гулика з пiвсотнею товариства оглянути Тамань i весь край мiж рiчкою Кубанню та Азовським морем.
Головатий поїхав у Петербург, а тим часом iз Дунаю почали повертатись на Днiстер пiшi чорноморцi i їхня флотилiя в 50 байдакiв. Козаки мало що знали про заходи своєї старшини щодо переходу на Кубань i, повернувшись до своїх осель, почали щиро братися за господарство. Проте вся їхня праця була даремна, бо ще ранiше, нiж чорноморцi вирядили Головатого до столицi, а саме 20 лютого 1792 року, був виданий царський указ про те, що "добута од Порти Отаманської земля мiж Бугом та Днiстром прилучається до Катеринославської губернiї". Ця звiстка дiйшла до Слободзеї у квiтнi, коли Головатий ще перебував у Петербурзi й вiйсько ще не знало про те, що йому вiдводяться землi на Кубанi, а через те чорноморцi були приголомшенi тяжким розчаруванням. Всi розумiли, що указ царицi матиме тi ж наслiдки, що й скасування Сiчi року 1775-го, й козацтво заздалегiдь почало лагодитись тiкати туди, куди пiд час зруйнування Запорожжя повтiкали їхнi товаришi, бо сподiватись собi вiльного життя, коли за Буг пустять панiв, уже всi сказали - "годi". Бiльш рухливi козаки, не обтяженi ще хатами та сiм'ями, зараз же почали тiкати на Дунай, як згадує пiсня:

Ой, ходiмо, пани-брати,
Царицю просити:
А чи не дасть же нам
Хоч вiку дожити.
Дарувала землю
Од Днiстра до Бугу,
Аж по ту гряницю,
По Бендерську дорогу.
Дарувала землю
Ще й сухi лимани:
"Ловiть, хлопцi, рибу
Та справляйте жупани".
Дарувала, дарувала
Та й назад одняла.
I жалю, печалi
Козакам завдала.
Тепер, пани-браття,
Не думай, не думай
Сiдаймо на човни
Та й махай за Дунай
Ой, гукнули, миле браття,
Ой, гукнули, гукнули,
Як сiли на човни
Та й за Дунай махнули
Тепер, хлопцi, молим бога.
За царицю небогу,
Що нам показала
Та й за Дунай дорогу.

Тим часом Головатий, добре вже знаючи столичнi й навiть придворнi порядки i звичаї, дуже вмiло здобув собi ласку впливових у царицi осiб i 1 квiтня, перебуваючи зi своїми товаришами на прийомi, звернувся до неї з промовою, яка їй сподобалась. Головатий та iншi депутати чорноморцiв мали такий вигляд: голови у всiх були виголенi начисто, як долонi, а на макiвцi в кожного був довгий оселедець, закручений кiлька разiв за лiве вухо; довгi, пишнi вуса надавали козакам суворостi. Одягненi всi були в стародавнє запорозьке вбрання i взутi в червонi сап'янцi на високих пiдковах. Таким чином, у 1792 роцi чорноморцi ще мiцно додержувались запорозьких строїв.
Незважаючи на царську ласку й заходи Головатого, справу чорноморцiв протримали в Петербурзi три мiсяцi, й тiльки 30 липня 1792 року вийшов такий царський указ:
"Войско козачье Черноморское, собранное покойным генерал-фельдмаршалом, князем Потемкиным Таврическим из верных Козаков бывшей Сечи Запорожской в течение последней нашей с Портой Оттоманской войны многими мужественными на суше и водах подвигами оказали опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости. В воздаяние таковых сего войска заслуг Всемилостивейше пожаловали Мы оному в вечное владение состоящий в области Таврической остров Фанагорию, с землею между рекою Кубань и Азовского моря лежащего и простирающегося от Фанагории к морю до Ейскаго городка; по реке же приближающегося к устью Лабы".
Того ж дня була пiдписана й грамота Чорноморському вiйську на володiння зазначеною в указi землею й пожалуванi вiйську клейноди; корогва та срiбнi литаври, й надано право користуватися тими клейнодами, що виданi були вiйську ранiше - року 1788-го, а саме: корогвою, булавою, перначами та вiйськовою печаттю.
Цей дозвiл мав велику вагу, бо надавав право мати свою окрему старшину, свiй суд i взагалi самоврядування. Другою грамотою, виданою на прохання Головатого, цариця звелiла повернути чорноморцям, що служили ранiше в Запорозькому Вiйську, затриману на землях Запорожжя їхню

читати