Завантажити

козаки навiть зовсiм покинули працю й почали розходитися так, що з 500 їх ледве втрималося на мiсцi 300. З Коша вислали у Херсон новий полк козакiв, але й той почав розбiгатися. Кожен iз росiйських генералiв вимагав прислати йому на роботу чорноморцiв, неначе невольникiв, i нiхто не клопотався про те, щоб їх одягти, взути й нагодувати. Надосiнь козаки не витримали голоду i стали тiкати та шукати собi заробiткiв. Пiд той саме час росiйське вiйськове начальство хотiло порушити запорозький устрiй i загадало обрати сотникiв. Проти цього рiшуче повстали всi курiннi отамани й сказали, що коли у вiйську будуть обранi сотники, то вони всi зречуться своєї служби. Головатий хотiв, було, покарати двох отаманiв за непокору киями, та козаки вчинили справжнiй бунт, так що довелося ту новину вiдкласти надалi.
Пiсля того пiшi козаки вирядили депутацiю до Чепiги зi скаргою на Головатого, який не дбає про козакiв, а вони босi, голi й цiлий рiк не дiстають валування. Запорожцi погрожували, що коли ще якийсь час не дiстануть грошей, то подадуться на Дунай.
Чепiга не мав сили нiчого вдiяти, й незадоволенi козаки, зiбравши раду, ухвалили скинути його з кошевства, та тiльки, через вiйськовий стан, не наважились того зробити без згоди Потьомкiна й послали йому листа, скаржачись на Чепiгу, що той через старiсть та поранення не може до ладу керувати вiйськом. Проте Потьомкiн не звернув на прохання козакiв нiякої уваги, й Чепiга лишився кошовим i надалi.
Треба гадати, що частина чорноморцiв таки перейшла за Дунай, проте друга частина, з дозволу Потьомкiна, почала виводити на новi завойованi землi мiж Бугом та Днiстром свої сiм'ї й осiдати хатами. На зиму чорноморцям було загадано захищати кордони по Днiстру, й Чепiга заклав вiйськовий кiш у селi Слободзеi над Днiстром, на 20 верств нижче Бендер.
Невдовзi пiсля нового року цариця Катерина звелiла Потьомкiну зватись "Великим Гетьманом козацьких вiйськ Катеринославських та Чорноморських". Це було приємно для князя i козакiв, бо вiн мав пiклуватися про Чорноморське Вiйсько.

ЗАПОРОЖЖЯ МIЖ БУГОМ ТА ДНIСТРОМ

Першим дiлом "Великого гетьмана" було затвердження Чепiги й Головатого на урядi. Разом iз тим вiн наказав вислати до нього за почесних чатiвникiв 500 найжвавiших чорноморцiв i нарештi 1 березня сповiстив кошового, що, пiклуючись про Вiйсько Вiрних Козакiв Чорноморських, вiн клопочеться перед царицею, щоб дати їм пiд оселi грунти помiж Бугом, Днiстром та Чорним морем, а до того ще землю бiля Кiнбурна з озерами, якi ще не надiленi панам. Обiцяв вiн видiлити вiйську й лiс на будiвлi.
Треба думати, що цариця затвердила пропозицiю Потьомкiна, бо 19 квiтня вiн прислав на Кiш ордер про те, що пообiцянi землi справдi передаються Чорноморському вiйську з додачею ще Єнiкальської округи з Таманню. Далi 14 липня вiн звелiв генераловi Кутузову оголосити всiм, хто живе мiж рiчками Бугом та Днiстром, що вони переходять пiд владу Чорноморського вiйська.
Велика радiсть охопила колишнiх запорожцiв, коли в присутностi депутатiв од вiйська почали вiдмежовувати чорноморцям землю. Межа пiшла од Чорного моря вгору Днiстром до Бендер, а вiд того мiста через верхiв'я рiчок Кучургана та Куяльника на Тилигул, а звiдти на верхiв'я Березанi та, повернувши тiєю рiчкою трохи вниз, попрямувала до Бугу, й, впершись у нього проти Богоявленська, пролягла лиманом, доки, обминувши Очакiв, вийшла до моря.
Прийнявши одмежованi землi, Чепiга наказав усiм полковникам пильнувати, щоб нiхто, не рубав на вiйськовiй землi садiв та лiсу, та переписати всi рибальськi заводи й брати з них на вiйсько мито.
Сотнi родин колишнiх запорожцiв прибували тепер у Слободзею й розподiлялися Чепiгою по паланках на мiсця, визначенi Кошем пiд оселi, так що новий край, незважаючи на вiйну, хутко почав залюднятися. Паланок було засновано три: Поднiстрянська, Березанська та Кiнбурнзька. В Слободзеї зараз же почали споруджувати церкву та вiйськову паланку - будинок для кошового отамана й канцелярiї.
Таким чином, росiйським запорожцям року 1790-го були видiленi тi ж землi, якi року 1776-го турецький султан уже вiддавав. Час дуже сприяв козакам перевезти свої родини, бо вiйна поновилася тiльки пiд осiнь. Оселялись запорожцi здебiльшого в домiвках тих молдаван, якi повтiкали за Днiстер, хоч немало було й таких, що ставили власнi хати українського вигляду. Коли ж восени чорноморцi пiшли на Дунай, то бiля впорядкування осель поралися батьки та жiнки козакiв.
У жовтнi чорноморськi козаки билися пiд Кiлiєю, а їхнi байдаки плавали в гирлах Дунаю й допомагали росiйськiй флотилiї розбити турецький флот i здобути Тульчу й Iсакчу. Плаваючи в гирлах Дунаю, чорноморцi щодня зустрiчалися iз задунайськими запорожцями, що з турецького боку несли таку ж передову службу, як i чорноморцi з росiйського. Проте кривавих сутичок мiж ними майже нiколи не траплялося. I тi й iншi запорожцi обмежувалися тим, що передавали до своїх старших вiйськових начальникiв звiстки про заходи ворогiв. Байдакiв у задунайцiв було далеко менше, нiж у

читати