Завантажити

нiяких перешкод до переходу у Вiйсько Вiрних Козакiв i щоб родини тих козакiв нiхто в неволi не тримав i кривд їм не завдавав.
Незважаючи на такий наказ, справники не тiльки не визволяли з крiпацтва тих запорожцiв, що ще не були в Чорноморському вiйську, а навiть тих козакiв, яких Чепiга розпустив на зиму по домiвках, вони арештовували й передавали помiщикам як втiкачiв, а вже пани та їхнi управителi немилосердно катували козакiв i знову повертали в крiпацтво. Кошовий отаман ще раз посилав до помiщикiв козацьку старшину, та тих старшин справники брали пiд варту, а "бумаги", виданi їм од кошового, з глузуванням дерли на шматки.
Через таке становище по веснi козацтво збиралося до кошiв дуже мляво. У травнi Головатий перейшов зi своїм кошем iз Василькова на устя рiчки Березанi; Чепiга ж був у дуже непевному становищi, бо вершникiв у квiтнi згуртувалося бiля нього лише 130 i ледве до 10 травня зiбралося 570 душ, решта ж нiяк не могла вирватись од панiв. Тiльки пiсля нових наказiв Потьомкiна губернаторам та справникам, наприкiнцi травня їх зiбралося коло Чепiги бiля 1000 душ, з якими вiн, з наказу Потьомкiна й пiд рукою Кутузова, почав наступати чатами на Бендери.
Випередивши вiддiл донських козакiв та росiйську кiнноту, що йшли поруч iз чорноморцями, Чепiга неподалiк Бендер, на перевозi через Днiстер, натрапив на 3000 туркiв i зчепився з ними, сподiваючись негайної помочi вiд донцiв. Але допомога чомусь забарилася й тисячi чорноморцiв довелося п'ять годин битися з утричi дужчим ворогом. Козаки опинилися в скрутi; у бою було поранено в плече навiть самого Чепiгу. I тодi лише пiдiйшли донцi й драгуни, й туркiв було добре вiдсунуто.
Зважаючи на тяжку рану, Чепiга викликав iз Березанi Головатого й передав йому клейноди, Потьомкiн же звелiв усю чорноморську кiнноту перевести на рiчку Березань, щоб Головатому зручнiше було керувати вiйськом.
До осенi Чорноморське вiйсько збiльшилося, бо князь посилав визволяти козакiв од помiщикiв уже не козацьку старшину, а особливих чиновникiв-засiдателiв, i тi силомiць дещо зробили. До серпня пiд рукою Головатого перебувало 2000 вершникiв i 5000 пiших.
Разом iз тим Потьомкiн вживав заходи й до того, щоб побiльшити Чорноморське вiйсько ще й за кошт задунайських запорожцiв, i першого вересня послав iз старшиною Чорноморського вiйська Черновим до них листа, в якому умовляв запорожцiв перейти на руську сторону, погрожуючи, що коли не покаються й на цей раз, то звелить розправлятися з ними, як iз злодiями й ворогами Хреста. Тiльки його заходи не дали наслiдкiв. Задунайцi мали певнi вiдомостi через чорноморцiв, що повтiкали до них, як про важкi роботи, до яких примушували запорожцiв росiйськi генерали, так i про брак у чорноморцiв харчiв та про невиплату жалування. В Туреччинi вони не знали такого лиха i через те не хотiли зраджувати султановi, що доволi правдиво пiклувався про них.
У серпнi чорноморцям наказали з частиною їхнього вiйська, а саме: з трьома комонними полками та трьома пiшими, всього 3000 козакiв, взяти Хаджибей. Перед тому вiйськовi вiв полковий осавул Кiндрат Табанець, який зовсiм несподiвано для ворогiв наблизився до Кривої Балки, що за 7 верст од Хаджибея. З 11 на 12 вересня туди ж прибув i генерал де Рiбас iз росiйським вiйськом i серед ночi вирядив два полки чорноморцiв та один батальйон росiйської пiхоти на штурм фортецi. Хоч турки й оборонялися, але тут запорожцi не мали майже нiяких втрат.
Пiсля Хаджибея чорноморцi брали дiяльну участь в завоюваннi Акермана, Паланки та в пiд'їздi до Кiлiї.
Захопивши берег Чорного моря, Потьомкiн направив все своє вiйсько на Бендери. Першого листопада чорноморцi, кiлькiстю 2298 козакiв, були пiд мiстом, разом iз Чепiгою, що вже одужав од рани; Головатий же, випливши з моря Днiстром на п'ятдесяти байдаках, наблизився теж до фортецi. Чорноморцi були тут дуже кориснi, й пiд час штурмiв одбивалися доти, поки Головатий не заїхав iз байдаками Днiстром у саме мiсто, колишню Тягиню, яку запорожцi не один раз добували ще за два з половиною столiття досi, а як тiльки чорноморцi почали обстрiлювати мiсто з байдакiв - турецький паша вiдразу ж здався.
За участь у вiйнi 1789 року кошовий отаман Чепiга отримав армiйський чин бригадира, Головатий - полковника. Проте у внутрiшньому життi вiйська справи стояли погано. Хоч Потьомкiн i щиро пiклувався про чорноморцiв, та пiдручнi йому генерали не слухали його наказiв: жалування козацькому вiйську задержували, сукна на одяг не давали, харчiв теж не можна було в них допроситися, та найбiльше ж дошкуляли запорожцям тяжкi роботи.
З наказу адмiрала Воинова, запорожцi змушенi були витягти iз дна лиману з потоплених суден гармати, ядра й iншi речi. В липнi, за повелiнням самого Потьомкiна, кошовий вислав 500 чорноморських козакiв до Херсона, щоб гнати вiдтiля плоти до устя рiчки Iнгулу; Головатому ж князь наказав пiднiмати з козаками потопленi турецькi кораблi.
Чорноморцi хоч i виконували тi роботи, але були дуже ображенi тим, що їх повертають на робiтникiв. У Херсонi

читати