Завантажити

Незабаром пiсля штурму Березанi, а саме 6 грудня, росiйське вiйсько разом iз запорожцями здобуло й Очакiв. Пiд час того бою задунайськi запорожцi, пiдпливши до Березанi, почали стрiляти з байдачних гармат, а далi, приставши до берега, хотiли штурмувати острiв, але, роздивившись, що на островi свої ж брати, посiдали на байдаки й попливли в море. Все-таки пiд час гарматної пальби . з обох бокiв було по кiлька вбитих та поранених козакiв.
Участь запорожцiв у подiях пiд Очаковом згадується в народнiй пiснi, де чомусь розповiдається про козацьку одiж. Треба гадати, що до того часу запорожцi так обшарпалися, що в росiйських генералiв виникло питання, чи не видати їм солдатське вбрання.
Хвалилися запорожцi Очакiв дiстати,
Щоб з мурованих колодязiв коней напувати.
Очакiв дiстали, i сам хан нам здався,
Вже на наших запорожцiв весь москаль пiднявся.
Зiбралися генерали ситку ситкувати:
"Яку будем запорожцям одежу давати:
Чи козацьку, чи гусарську, чи третю - солдатську?"
"Хоч ми будем, братцi, канави копати,
А не будем солдацької одежi приймати,
Бо солдацькая одежа куца, ще й погана,
Нехай наша не загине запорозька слава!"
За послуги запорожцiв у вiйнi 1788 року на Чорному морi Потьомкiн, виконуючи волю царицi, звелiв запорозьким "вiрним" козакам зватися надалi "Вiйськом Вiрних Чорноморських козакiв". Проте, як тiльки на зиму припинилася вiйна, про чорноморцiв зараз же й забули: Чепiгу з вершниками направили зимувати на Громоклiю, де не було й оберемка сiна, так що вiн, щоб врятувати коней, мусив розпустити козакiв до весни, хто куди знає; на островi Березанi запорожцi мало не пухли з голоду, бо їм не пiдвозили припасу, а вiд морозу вони рятувалися тiльки тим, що палили фортечнi будiвлi; з Василькiвського коша чорноморцям наказано було вийти, а куренi вiддати пiд турецьких бранцiв. Козаки, мабуть би, загинули взимку, та старший не послухався наказу генерала Хрущова й зимував iз козаками на кошi, а на дрова розламав цiлий поверх фрегата "Василiй Великий", що стояв у Бузькому лиманi, затертий кригою.
Тiєї зими взагалi багато суден затерло льодом, i, щоб зберегти всiляке корабельне приладдя, Потьомкiн звелiв вирядити 300 чорноморцiв, наказавши генералу Суворову забезпечити їх теплим одягом, видати харчi й платити за роботу по 12 карбованцiв на мiсяць. Але Суворов нiчого того не зробив, через що багато козакiв, працюючи на водi й на льоду, покалiчились, а коли звернулись до генерала Фалiєва, що завiдував роботами, щоб зарадив лиховi, то той пригрозив, що як коли вони вiдмовляться працювати, то будуть "вистрiлянi й виколотi".
Що мали дiяти чорноморцi? Сорок вiсiм душ iз них одвезли на Кiш з вiдмороженими руками та ногами; декiлька замерзло на смерть, а решта втекли, мабуть, на Дунай. Замiсть втiкачiв та покалiчених, кiш вислав iнших 300 козакiв, але й тi або незабаром похворiли або невiдомо де подiлись, бо хоч i дуже чорноморцi хотiли заслужити царицину ласку, та працювати за таких умов було неможливо. Всього вважають, за зиму 1788 - 89 рокiв з голоду, холоду й надсадних робiт загинуло бiля 500 чорноморцiв.
Чимало зазнали за сей рiк лиха запорожцi й на колишнiй власнiй землi. Коли, з наказу Потьомкiна, Чепiга, Сидiр Бiлий та Головатий ще по веснi року 1788-го почали збирати пiд бунчук кошового всiх запорожцiв, то бiльшiсть помiщикiв, незважаючи на повелiння князя, яким доводилося до вiдома що запорожцi збираються з волi царицi, силомiць не пускали запорожцiв од себе, вважаючи їх своїми крiпаками. От що пише добродiй Короленко про те, що перетерпiли козаки в 1788 роцi:
"Щоб не пустити запорожцiв на вiйськову службу, помiщики мало що чинили всiлякi перешкоди, а й примушували їх до тяжких без спочинку робiт i, що найголовнiше, вiдрiзували у козакiв оселедцi, ознаку козацької честi. Були випадки, що помiщики змушували козачу сiм'ю удень робити без спочинку, а на нiч забивали в колодки, щоб не втекли з панщини, i те мордування чинили не раз; iнших пiсля тяжких поденних робiт увечерi сiкли рiзками й кидали на нiч у ями, а один пан, довiдавшись, що вiд нього втекло кiлька колишнiх запорожцiв до кошового, замкнув їхнi сiм'ї в пустку, не давав їм їсти i по тричi на день бив батогами не тiльки жiнок втiкачiв, а навiть дiтей-пiдлiткiв".
Посланi з Коша запорозькi старшини нiчого не могли вдiяти з панами, бо їхню руку тягли, не зважаючи на накази Потьомкiна, всi повiтовi урядовцi, й навiть бувало так, що тi запорозькi старшини, яких Чепiга посилав визволяти своїх товаришiв з неволi, самi не знали, як уникнути вiд цупких панських пазурiв.
Болiючи серцем за покривджене запорозьке товариство, Чепiга, в жовтнi 1788 року, написав про всi тi кривди Потьомкiну, прохаючи його дати вiйську свої грунти, на якi можна б переселити родини запорожцiв iз помiщицьких земель. Треба гадати, що сам князь до того часу випустив уже на волю тих запорожцiв, якi були в крiпацтвi у нього самого, бо вiн видав новий наказ про те, щоб урядовцi пильнували, аби колишнiм запорозьким козакам не чинилося

читати