Завантажити

першого човна, то знайшли його аж бiля Iсакчi, вже спаленого.
З приводу цього випадку Чепiга видав наказ, щоб козаки-чорноморцi не вважали турецьких запорожцiв за християн, а пiд час зустрiчi вбивали б їх, як ворогiв i гнобителiв вiри христової. Проте чорноморськi козаки мали цi нечисленi випадки ворожнечi з боку запорожцiв за герцi i, здибавши їх мiж очеретами, часом не тiльки мирно розмовляли з ними, а навiть переходили на бiк туркiв. Таке ставлення чорноморцiв до запорожцiв занепокоїло Головатого, i вiн пустив помiж козаками чутку, нiби турецький султан, коли буде перемир'я, то видасть усiх запорожцiв Потьомкiну. Те збентежило як чорноморцiв, так i запорожцiв: першi перестали перебiгати на турецьку сторону, а другi навiть нахвалялися побусурманитись, щоб тодi вже султан не змiг їх видати.
У травнi росiйське вiйсько мало переходити за Дунай, i чорноморцi дуже тому сприяли. До червня вже й Чепiга з вiйськом був за Дунаєм i тут пiд Бабадагом здибався з чималим турецьким вiйськом, у складi якого було й декiлька тисяч задунайських запорожцiв. Тут серед бою зустрiлись у ворожих вiйськах не тiльки товаришi, а навiть рiднi брати. Задунайськi запорожцi взагалi не воювали проти своїх товаришiв чорноморцiв, а задунайський козак Помело, побачивши свого брата-чорноморця, навiть застерiг його, щоб чорноморцi не ганялись за турками,'| бо вони зманюють їх на татарську залогу.
Завдяки застереженню Помела, Чепiга не потрапив у розкинуту турками пастку, а зайшов татарам у бiк i разом iз донцями розгромив як татарське, так i турецьке вiйсько, а наступного дня сплюндрував i Бабадаг.
Вiд Бабадагу чорноморцi рушили разом iз росiйським вiйськом генерала Рєпнiна пiд Мачин i брали там участь у великому та славному бойовищi 28 червня. На тому боюд i скiнчилася вiйна з турками, бо 31 липня в Галацi було пiдписано мiж Росiєю й Туреччиною згоду, за якою межею мiж цим'и державами став Днiстер; iншi ж завойованi Потьомкiним мiста на Дунаї були повернутi султановi.
Тим часом Потьомкiн захворiв i направився iз Дунаю. до Миколаєва, але од'їхавши од Галаца лише 40 верств, почув себе кепсько й попросив чорноморцiв, що гарцювали кiньми обабiч карети, покласти його на землю, щоб вмерти спокiйнiше. Козаки прослали на травi килим, i князь проти ночi на 5 жовтня 1791 року помер.
Смерть Потьомкiна дуже занепокоїла чорноморцiв. Тiльки вiн, називаючись Великим гетьманом, мав силу та бажання пiдтримувати чорноморцiв i змушувати росiйських генералiв бiльш-менш визнавати козацьку старшину" за офiцерiв, а помiщикiв - визволяти хоч невелику частину поневоленого запорозького товариства; тепер же, пiсля його смертi, за чорноморцiв не було кому заступитися бо всi росiйськi генерали, за винятком дуже небагатьох, дивились на козакiв майже iз зневагою.
Старшину Чорноморського вiйська найбiльше непокоїли права вiйська на землю, бо хоч на Кошi й був указ Потьомкiна про надання Чорноморському вiйську володiнь мiж Бугом та Днiстром i по Кiнбурнзькiй косi, й та земля навiть була одмежована, та царської грамоти на неї вiйсько досi не отримало.
По скiнченнi вiйни бiльшiсть Чорноморського вiйська зимувала на Дунаї. Тiльки Чепiга та Головатий iз невеликими вiддiлами повернулись за Днiстер на козачi землi. Тут зразу ж вони почули непевнi вiстi. Росiйськi урядовцi з посмiхом перестерiгали чорноморцiв, щоб не розташовувались на Днiстрi, бо все одно землi мiж Днiстром та Бугом роздадуть панам; генерали ж росiйського вiйська не в жарт гомонiли, що чорноморцi будуть повернутi в звичайнi полки московського вiйська.

КЛОПIТ ПРО КУБАНСЬКI ЗЕМЛI

З приводу таких чуток вiйськова старшина радилась, мiркувала i врештi вирiшила послати до Петербурга Головатого iз шiстьма депутатами просити царицю про видачу грамоти на землю. Головатий перший зрозумiв, що на Днiстрi чорноморцям не втриматись, i через те за його порадою старшина випрошувала землю на Таманi, аби тiльки найбiльше. 29 лютого на радi старшини склали прохання до царицi. Воно подає цiкавi вiдомостi про справи вiйська Чорноморського.
1). З початку останньої турецької вiйни ми, з волi Вашої Iмператорської Величностi, були зiбранi небiжчиком Великим Гетьманом Потьомкiним з колишнiх запорожцiв, кiлькiстю 12 622 козакiв, щиро служили В. I. В. кiнно, пiшо й на флотi.
2). З наказу найсвiтлiшого князя мiж нами була уряджена старшина: суддя, писар, хорунжi, пушкар, довбиш та курiннi отамани. Дав нам покiйний булаву, 17 перначiв, знамено (корогву), прапорiв 14, вiйськову печать i гармати, а пiд оселю обiцяв вiдвести нам землю, вiдiбрану од ворогiв мiж Бугом та Днiстром, та iце на Кiнбурнзькiй сторонi.
3). За його ж, небiжчика, наказом ми вже оселили на тих землях сiм'ї нашi, кiлькiстю 1759, а в них чоловiчого колiна 5068 душ та жiноцтва 4014, i позаводили собi хати, млини, вiтряки й господарство з хлiборобством, скотарством, садiвництвом, виноградарством, пасiками та рибальством.
4). Багатьох iз нас, колишнiх запорожцiв, ще пани помiщики та їхнi прикажчики тримають у пiдданствi й

читати