Завантажити

радитися з товариством, маючи його за щось нижче вiд себе, i ще бiльше не бажали мати над своєю дiяльнiстю контроль iз боку вiйськової ради.
У виданому зазначеним трiумвiратом "Порядке общей пользы" зовсiм не згадано про вiйськову раду, так наче її нiколи й не iснувало на Запорожжi. Така змiна цiлком стосувалася поглядiв росiйського уряду, який, ще з часiв царя Олексiя Михайловича, неприхильне дивився на вiйськову раду в запорожцiв, i тому, можливо, що Головатий своїм "Порядком общей пользы" скасував цю раду через домагання вищого росiйського уряду.
Той же "Порядок" забезпечив вiйськовiй старшинi, "яко вождям-наставникам", право на "вечное спокойное владение" землями, себто затвердив приватну власнiсть на землi, яка за царською грамотою була призначена всьому Вiйськовi. Зрозумiло, що з цього почалося розмежування чорноморцiв на панiв та козакiв, як велося iз часiв Мазепи й на Українi. Тi пани, або старшина, стали добиватися росiйських армiйських чинiв, а чимало їх уже й мали ще з турецької вiйни - i з того пiшов подiл козацтва, як у регулярному росiйському вiйську, на офiцерiв та нижнiх чинiв. Тож про запорозьке товариство за таких обставин уже годi згадувати.
Нарештi порушена була запорозька регула щодо жiноцтва. Сiчi, або Коша, на Кубанi вже не було. Катеринодар, у якому жила козацька сiрома, не був Сiччю, а був мiстом, де мешкало жiноцтво. Та й узагалi сiрома, якої прибуло на Кубань бiля 60 000 душ, хутко зменшувалась у своїй кiлькостi, почасти вимираючи, почасти одружуючись. Про це дуже дбав тепер вiйськовий уряд, бо навiть у "Порядке общей пользы" на окружнi правлiння покладався обов'язок: "для распространения семейственного жития холостых к женитьбе побуждать". Сiмейнi основи, зрозумiло, справили великий вплив на уклад козацького життя, хоч далеко менший, нiж першi три причини.
Таким чином, завдяки "Порядку общей пользы" на Чорномор'ї через кiлька рокiв од запорозьких звичаїв лишились однi згадки.
Тiльки один раз запорозька сiрома, ранiше, нiж вимерти або занепасти душею, захвилювалась i зробила спробу пiдняти з домовини стародавнi запорозькi звичаї. Ця хвилина вiдома в iсторiї пiд назвою "Персидського бунту".
В липнi року 1794-го два полки чорноморських вершникiв пiд бунчуком отамана, старого Харка Чепiги, були висланi в Польщу, де, мiж iншим, брали участь у штурмi Праги та Варшави. Не встигли вони в останнi днi року 1795-го повернутися з далекого походу в Катеринодар, як у лютому року 1796-го кошовому знову наказали вирядити два полки вiдбiрних козакiв у Астрахань для вiйни з персами.
Полки тi повiв вiйськовий суддя Головатий. Весь перський похiд склався невдало. Вже в Астраханi чорноморцi од незвичного повiтря почали хворiти; коли ж їх перевезли морем до Баку, то хвороби ще збiльшились, i козаки почали мерти. З тої недуги вони занепали духом, а тут ще й вiйна тяглася дуже нудно, бо нiяких боїв не було, а замiсть того козакiв змушували тяжко працювати. Незадоволенi - почали тiкати. А куди - з такої далекої сторони?
Почули чорноморцi, що в грузинського царя є вiльнi козаки - 800 душ iз кошовим отаманом Розтрьопою - i що цар Грузiї платить добре жалування; того було досить, щоб козаки з околиць Баку почали тiкати понад рiчкою Курою до Грузiї. Зникло, мабуть, не бiльше сотнi, та чи знайшли вони в Грузiї козакiв, чи загинули в чужiй сторонi з голоду, чи дiсталися татарам та персам у неволю - невiдомо.
Почав хворiти бiля Каспiйського моря й сам Головатий i 28 сiчня року 1797-го помер. Трохи ранiше, а саме 14 сiчня, помер у Катеринодарi Чепiга, так що старшим у вiйську лишився вiйськовий писар Котляревський, та й той незабаром поїхав на коронацiю царя Павла I. Там Котляревський сподобався царевi й 27 липня 1797 року, без вибору й бажання Вiйська Чорноморського, його призначили "Вiйськовим отаманом". Цим указом царя Павла I зрештою скасовувалися виборчi права козакiв i сама назва "Кошового отамана".

ЗАКОЛОТ НА КУБАНI

У травнi року 1797-го перська вiйна скiнчилась, i чорноморцi з полковником Чернишовим пiшли на Кубань. Втративши у походi половину товариства i натерпiвшись всякого лиха, чорноморцi повернулись у Катеринодар у кiлькостi всього 504 козакiв, друга ж частина загинула пiд час вiйни. Козаки мали себе покривдженими своєю старшиною й хотiли поскаржитись Котляревському, але той був на Таманi. Тодi козаки пiсля зустрiчi та молебна, коли їм наказано було розходитися по куренях, заявили старшому пiсля Котляревського полковниковi Кордовському, що не пiдуть у куренi, доки не задовольнять їх за кривди, вчиненi їм пiд час походу. Вони стали кошем на майданi й сказали, що дожидатимуть, доки повернеться отаман.
У давнi часи на Запорожжi козаки зараз витягли б довбиша, вдарили б у котли, скликали б раду, поскаржилися б на старшину товариству, погомонiли б - от би й одлягло од серця. Тепер же, хоч цариця Катерина й подарувала Вiйську Чорноморському котли, навiть срiбнi, та старшина далеко заховала їх, щоб козаки вже не почули й дзвону. Та й товариства в Катеринодарi було

читати