Re: цензії

Доктор історичних наук, професор, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»; знаний в усьому світі історик і археолог, автор численних праць з етногенези слов’ян і давньої Русі.

Він доклав багато зусиль для дослідження витоків українського народу, правдивого висвітлення його історії, збереження його історичних пам’яток і відродження національних святинь.

Наукову діяльність Брайчевський постійно поєднував з активною суспільною роботою. У часи тотального переслідування в Україні всього національного, самобутнього він став для багатьох взірцем громадянської мужності, символом наукової чесності й принциповості. Своєю ерудицією у різних галузях знань вчений дорівнювався до мислителів середньовіччя: історик і археолог поєднувалися в ньому з мистецтвознавцем і філософом, поетом і художником.

Народився майбутній учений 6 вересня 1924 р. в Києві у родині, що належала до ополяченої української шляхти. 1943 року, після звільнення Києва, вступив на історичний факультет КДУ ім.Т.Шевченка і слухачем – на філософський факультет. Засновник і перший голова Наукового студентського товариства в КДУ, організатор 1-ї студентської конференції в КДУ. Університет закінчив з відзнакою, ще за два роки до його закінчення був зарахований у штат Інституту археології.

З 1959 по 1968 р. працює в Інституті історії, бере участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень – «Історія українського мистецтва» (1962),«Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), пише численні статті до енциклопедій. Його монографії «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) є зразком синтезу різних джерел (історичних, археологічних, етнографічних, антропологічних, лінгвістичних тощо). Вони стали справжніми віхами в історичній науці і принесли українському вченому світове визнання.

Як справжній громадянин і патріот, Брайчевський завжди брав активну участь у суспільно-політичних процесах, які відбувалися в Україні. У 1966 р. Брайчевський написав статтю «Приєднання чи возз’єднання?», де розгромив створені партійними ідеологами наскрізь фальшиві «Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією». Стаття, що спочатку поширювалася «самвидавом», у 1972 р. вийшла друком у Канаді. За це, а також за підпис під листом проти репресій до керівництва СРСР («Лист 139-ти») у 1968 р. ученого було звільнено з роботи. Тривалий час вченого не друкують, забороняють посилатися на його твори, його не пускають на наукові конференції, не дають працювати за фахом. У це десятиліття «наукового остракізму» М.Б. продовжував писати «в шухляду», створив низку монографічних досліджень, частину з яких не опубліковано й досі.

З початком перебудови М.Б. пише десятки статей соціально-політичного змісту, виступає за надання національній мові й культурі відповідного високого статусу.

Відводячи одне з чільних місць у державній політиці України мовному питанню, М.Б. наголошував, що саме мова завадила панівній нації здійснити в радянські часи політику повної денаціоналізації і омріяного «злиття» націй. «Киньмо гратися у піжмурки і теревенити про мовні права некорінних народів, – пише він у відповідь на закиди Росії, що, прикриваючись демагогією про «захист некорінних мов» розгорнула шалену кампанію проти державної мови в Україні. – Йдеться не про захист чиїхось рідних мов, а про брутальне нав’язування однієї з некорінних,.. намагання російських шовіністів зберегти за російською мовою становище офіційної мови в рамках колишнього СРСР – за рахунок натуральних прав усіх інших мов» (стаття «Нація і держава», 1993 р.).

Корінний киянин, він був одним із засновників Товариства охорони пам’яток історії та культури України; його енергією було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку безцінних пам’яток історії та архітектури Києва. Саме Брайчевський склав проект Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в Києві, написав історичну довідку про Поділ, завдяки якій було розроблено проект реконструкції Контрактової площі, підняв питання про відтворення Михайлівського та Успенського соборів.

Довідку склав Кухарчук Ю.В., к. і. н., викладач кафедри історії НаУКМА