Re: цензії
- 15.11.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяКоли мозок стає героєм казки, а дитина вчиться розуміти себе
- 14.11.2026|Віктор Васильчук, заслужений журналіст України, письменник«Ятаган» змушує замислитись…
- 14.11.2026|Пауліна МалохлєбПольська критика про роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 12.11.2026|Тетяна ГрабМісце сили у Сан-Фурсиско
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Події
Юрія Андрухович: В Україні повним ходом здійснюються злочини проти людяності
Письменник Юрій Андрухович звернувся до європейських громадян у зв’язку з останніми подіями у центрі Києва.
Дорогі друзі,
і передусім закордонні журналісти й редактори,
Цими днями я отримую від вас дуже багато запитань із проханнями описати поточну ситуацію в Києві та в Україні загалом, виразити свою оцінку того, що відбувається, і сформулювати бачення хоча б найближчого майбутнього. Оскільки я просто фізично не зможу написати окремо для кожного з ваших часописів розлогу аналітичну статтю, я вирішив підготувати це стисле звернення, що ним кожен із вас може користуватися в залежності від своїх потреб.
Найважливіші речі, про які я маю вам сказати, такі.
За неповні чотири роки свого правління режим пана Януковича довів країну та суспільство до крайньої межі напруженості. Що гірше – він запер себе самого у безвихідь, за якої він мусить утримуватися при владі вічно і будь-якими засобами. Інакше для нього настане сувора кримінальна відповідальність. Масштаби розікраденого та узурпованого перевищують будь-які уявлення про людську захланність.
Єдиною відповіддю, що її цей режим ось уже третій місяць стосує щодо мирних протестів, є насильство, при цьому ескалююче, при цьому «комбіноване»: атаки поліційних спецпідрозділів на Майдан поєднуються з індивідуальним переслідуванням опозиційних активістів і простих учасників протестних акцій (стеження, побиття, спалення автомобілів, будинків, вторгнення у помешкання, арешти, конвейери судових процесів). Ключовим словом є залякування. Оскільки воно не спрацьовує, й люди протестують дедалі масовіше, влада робить дедалі жорсткішими репресії.
«Законодавчу базу» під них вона створила 16 січня, коли цілком залежні від президента парламентські депутати з усіма можливими порушеннями регламенту, порядку денного, процедури голосування і нарешті Конституції руками (!) протягом кількох хвилин (!) проголосували цілу низку законодавчих змін, які реально запроваджують у країні диктатуру й надзвичайний стан навіть без оголошення останнього. Наприклад, я, пишучи й поширюючи ці рядки, вже підпадаю під декілька кримінальних статтей за які-небудь «наклепи», «розпалювання» і т. п.
Коротко кажучи, якщо визнати ці «закони», то слід вважати: в Україні заборонено все, що не дозволено владою. А владою дозволено тільки одне – коритись їй.
Не погоджуючись із такими «законами», українське суспільство 19 січня вже вкотре масово виступило на захист свого майбутнього.
Сьогодні в кадрах телевізійних новин із Києва ви можете бачити протестувальників у різного типу шоломах і масках на обличчях, часом із дерев´яними кийками в руках. Не вірте, що це якісь «екстремісти», «провокатори» чи «праві радикали». Я і мої друзі й самі тепер виходимо на наші маніфестації в такому й подібному екіпуванні. У цьому сенсі «екстремістами» нині є я, моя дружина, донька, наші друзі. У нас немає виходу: ми захищаємо життя та здоров’я себе і своїх близьких. По нас стріляють бійці поліційних спецпідрозділів, наших друзів убивають їхні снайпери. Кількість протестувальників, убитих лише в урядовому кварталі протягом останніх двох діб, за різними даними сягає 5 – 7 осіб. Кількість пропалих без вісти по всьому Києву сягає десятків людей.
Ми не можемо припинити протести, бо це означатиме, що ми погоджуємося на країну у формі довічної в’язниці. Молоде покоління українців, які виросли і сформувались у післярадянські часи, органічно не сприймає жодної диктатури. Якщо диктатура переможе, Європа муситиме рахуватися з перспективою Північної Кореї на своєму східному кордоні та, за різними оцінками, від 5 до 10 мільйонів біженців. Я не хочу вас лякати.
У нас – революція молодих. Свою неоголошену війну влада веде передусім проти них. З настанням темряви Києвом починають пересуватися невідомі угруповання «людей у цивільному», які виловлюють головним чином молодь, особливо із майданівсько-євросоюзівською символікою. Вони викрадають їх, вивозять у ліси, де роздягають і катують на лютому холоді. Дивним чином жертвами таких затримань найчастіше стають молоді митці – актори, художники, поети. Складається враження, що в країну допущено якісь «ескадрони смерті», завданням яких є винищити все найкраще.
Ще одна характерна деталь: у лікарнях Києва поліційні сили влаштовують засідки на поранених протестувальників, вони захоплюють їх там і (повторюю – поранених!) вивозять на допити в невідомому напрямку. Звертатися до лікарні навіть випадковим перехожим, зачепленим випадковим осколком від поліційної пластикової гранати, стало вкрай небезпечно. Лікарі тільки розводять руками і віддають пацієнтів до рук т. зв. «правоохоронців».
Підсумовуючи: в Україні повним ходом здійснюються злочини проти людяності, відповідальна за які нинішня влада. Якщо в цій ситуації справді присутні якісь екстремісти, то це найвище керівництво країни.
Тепер щодо двох ваших традиційно найскладніших для мене запитань: я не знаю, що буде далі, як і не знаю, що можете нині ви для нас зробити. Втім ви можете в міру можливостей і контактів поширювати це моє звернення. А ще – співчувайте нам. Думайте про нас. Ми все одно переможемо, хоч як вони лютуватимуть. Європейські цінності вільного та справедливого суспільства український народ нині вже без перебільшення відстоює власною кров’ю. Я дуже сподіваюся, що ви це оціните.
Коментарі
Останні події
- 17.11.2026|09:06Серед рядків – нових і давніх (Фрагменти з написаного)
- 15.11.2026|06:56Мирослав Лаюк отримав престижну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського за книжку «Бахмут»
- 12.11.2026|20:47Книжки Макса Кідрука перевидадуть без його імені на обкладинці
- 09.11.2026|15:19У Львові відбувся поетичний фестиваль «Земля Поетів 2026» та зібрав 400 тисяч гривень для розвідників
- 09.11.2026|06:48«Видавництво Старого Лева» та KFC презентували благодійну антологію «Віднайдені рядки»
- 08.11.2026|22:31У Відні презентували нову книгу Вероніки Чекалюк «Різдвяні історії: новели Адвенту»
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
