У Львові 13 вересня 1921 року народився письменник-фантаст світової слави Станіслав Лем (Stanisław Lem, 1921–2006). У 1946 році Лем переїхав до Кракова; жив ще і в інших містах. До кінця життя він так і не відвідав своє рідне місто, про яке написав зворушливі спогади «Високий Замок» («Wysoki Zamek», 1966). Тож сьогодні – лише про цю його книжку. Хоч про Лема я міг би написати доволі багато іншого, але на все свій час.

Кожна добротна книжка про Львів має бути дорогою серцю кожного львів’янина, без огляду на час, етнос, конфесію чи партійність. Безумовно, до таких книжок належить і «Високий Замок» Станіслава Лема. Тут законсервовано певний образ Львова, виплеканий дитячою уявою та юнацькими рефлексіями автора.

Прикметник «законсервований» може стосуватися рівною мірою і «консервації», і «консервування». Погляньмо – які значення нам найкраще пасуватимуть. Отже, слово «консервація» може мати такі значення: 1) «спеціальна обробка чого-небудь, а також заходи, спрямовані на захист предметів або машин від руйнації»; 2) «зберігання творів мистецтва, археологічних пам’яток, книг, що тісно пов’язане з реставрацією»; 3) «тимчасове призупинення (припинення) якого-небудь процесу, роботи, діяльності чого-небудь тощо». А слово «консервування» матиме такі значення: (два відіменникові): 1) «спосіб збереження на довший час продуктів харчування від гниття й бродіння»; 2) «спеціальна обробка для збереження матеріалів від псування»; (і два віддієслівні): 1) «зберігати що-небудь від руйнації, створюючи необхідні умови»; 2) «тимчасово зупиняти який-небудь процес».

Книжку «Високий Замок» Станіслав Лем написав ще 1965 року, і відтоді вона витримала чимало перевидань мовою ориґіналу, її перекладено низкою іноземних мов. Та щойно 2002 року з’явився її український переклад у львівській літературній аґенції «Піраміда». У такій (м’яко кажучи) дещо запізнілій з’яві власне українського перекладу закладений певний нонсенс. Адже у «Високому Замку» йдеться про «найбільш українське» з українських міст, дарма з яких позицій і чиїм представником ця книжка написана. І створив її «найвідоміший львів’янин усіх часів і народів» (як зазначено в анотації до українського видання).

Правда, ми маємо достатньо українських перекладів інших творів Станіслава Лема, багато з яких виходили також окремими виданнями. Згадаймо хоча б такі книжки, як «Повернення до зірок» (1965), «Кіберіада» (1968), «Катар» (1982), «Соляріс» (1987), «Апокрифи» (2002), що з’являлися у львівських та київських видавництвах. Тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан» позаминулого й минулого року здійснило амбітний проект видання «П’ятикнижжя Лемового». І не зупиняється на цьому, маючи ще амбітніші плани.

Непросто визначити жанр «Високого Замку» Станіслава Лема, та й чи є потреба у такому визначенні? Коктейль мемуаристики, есеїстики та белетристики витворює самодостатнє явище, що не потребує якогось ще спеціального жанрового означування. Це радше «філософія згадування» – роздуми і нотатки, що фіксують дитячі враження, відновлюють зблиски колишніх відчуттів, зі смаковими та нюховими включно. Згадування перетворюється на філософію, що своїми флюїдами наповнює увесь текст книжки. Те, що у «Високому Замку» Станіслава Лема є ціле море реалій, нюансиків та деталей, не суперечить смисловій філософській побудові твору, навіть навпаки – пікантно й органічно доповнює її.

Із глибокого дитинства я дуже люблю халву і, пам’ятаючи східну мудрість про те, що «скільки не вимовляй слово “халва”, однак у роті солодко не стане», знаю чимало стабільних місць у Львові, де ту халву можна придбати. Тому надзвичайно близьким і зрозумілим є для мене та частина Лемової оповіді про шлях до гімназії, де згадується саме халва: «Я байдужо минав пам’ятки архітектури... однак мене, наче маяк мореплавця, притягав непоказний будиночок на розі площі Святого Духа – кіоск із виробами пана Кавураса. Кавурас продукував халву в двох різних упакуваннях – по 10 і 20 грошів. Я, зазвичай, одержував від батька 50 грошів на тиждень і завдяки цьому міг у понеділок хоч викачатися у тій халві. А вже зі середи ставало скрутно. Крім того, мене гризло важке питання з геометрії об’ємних тіл та алгебри: що вигідніше – купувати одну пачку по 20 грошів чи дві по 10? Підступний Кавурас ускладнював розв’язання проблеми, бо форма пачок не надавалася до порівняння. І я ніколи до останньої миті не знав, на що зважуся... Коли я не мав ані гроша за душею, то обирав дорогу мимо так званої “Віденської” каварні, напевно, щоб вид грубих мурів халви за шибкою кіоску не краяв мені серця».

Гімназія, у якій навчався Лем, розміщена біля підніжжя Високого Замку, до якого звідти якихось п’ятнадцять хвилин ходу юними прудкими ногами. Старшим людям, не кажучи вже про літніх, вибиратися туди дещо довше. Але ця домінанта львівського ландшафту була для сусідських гімназистів не тільки чимось матеріальним у сенсі пагорба чи парку, а й чимось на зразок моральної категорії. «Бо – насправді це було не місце, а винятковий стан, який за інтенсивністю можна порівняти тільки зі станом у перший день канікул – іще не розпочатим, іще не торканим, напередодні якого серце завмирає в солодкому ошелешенні, бо все ще попереду». Високий Замок видавався також і чимось майже сакральним, возведеним у ранг «присутньої недосяжності».

«Високий Замок був для кожного з нас тим, чим для християнина є небо», – саме так по-філософськи згадує сам Лем. Християнське небо є певним поняттям, символом і узагальненням. Високий Замок теж набуває подібних смислових рис, принаймні крізь юнацьку візію Станіслава Лема: «Це не був той побожний скромний християнський рай, але радше нірвана – жодних спокус, бажань, абсолютне блаженство».

Високий Замок постає уособленням макросвіту з погляду мікросвіту юнака, якому судилося згодом стати одним із найвідоміших фантастів. Проте фантастика як така в тексті книжки практично відсутня, а якщо і є щось схоже, то це радше дитячі фантазування. Та й хто з нас у дитинстві не фантазував? Та й у зрілому віці теж не гріх трохи пофантазувати, щоб легше жилося.

Ширший топос Лемового мікросвіту розпросторюється на цілий Львів, та ще й на його околиці з нечастими вилазками трохи далі. А вужчий юнацький і дитячий Лемів мікросвіт зосереджується і концентрується у рамках батьківського помешкання. Слід зазначити, що це помешкання майже неторкнутим збереглося і до нашого часу, до того ж у доглянутому охайному вигляді, попри всі ремонти, які, на щастя, не переросли в переобладнання та перепланування.

На світлинах Георгія Беглярова (в окремих виданнях українського перекладу), які гармонійно співіснують зі старими світлинами Львова, відтворено інтер’єр сучасного стану цілого помешкання. І коли ми читаємо в Лема: «Я... часто вдивлявся в стелю, де гіпсова ліпнина зображала дубове листя й виразно опуклі жолуді між ним», – то й на світлині ми бачимо ту ж ліпнину із тим же рельєфом. Або коли читаємо: «Мені снився... старий високий п’єц із білими, помережаними дрібненькою сіточкою кахлями...» – то також бачимо на світлині саме цей п’єц, який не лише снився Лемові, але й зігрівав його свого часу.

До слова, у «Високому Замку» Станіслав Лем неодноразово згадує свого батька, його образ присутній і відчутний у книжці. А от про матір немає жодної-жоднісінької згадки (не беручи до уваги принаймні дві сюжетні ситуації, де вона незримо присутня). Певно, на це є свої причини, про які ми ніколи не взнаємо, та й немає не те що конечної, а й анінайменшої потреби про це взнавати.

Літературна аґенція «Піраміда» видала, як вже знаємо-таки, український переклад «Високого Замку» Станіслава Лема ще у 2002 році. Минулого року тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан» перевидало цей переклад (вже за моєю редакцією) і окремим виданням, і включило його до «П’ятикнижжя Лемового».