Для молодого видавництва (а нам ще немає й двох років) це колосальний досвід. Тим паче, що торік ми потрапили на виставку за спеціальною програмою New Entry Longe для нових видавництв, а тепер уже мали повноцінний стенд (який, щоправда, ділили з харківськими колегами). Тут щонайкращі можливості для того, щоб надихнутися новими ідеями та звірити їх із тим, що, як і чому роблять видавці в різних куточках світу.

Найперше слід завважити, що виставка – величезний полігон ідей, які охоплюють весь спектр творення, підготовки, видання, промоції і продажу книжки для дітей та всього, що її супроводжує. Відтак експоненти доволі виразно поділяються на кілька категорій:

- продавці глобальних брендів, які заробляють на просуванні на нові ринки вже розкрученого (зазвичай через кіно чи мультиплікацію) персонажа;

- поліграфічні підприємства, видавці інтерактивних книг, розробники й популяризатори різноманітних мультимедійних проектів, «зав’язаних» на сучасних технологіях, тощо;

- виразники національної культури, які своїм завданням бачать промоцію рідної країни, її світоглядних цінностей і національних особливостей. Передовсім це національні стенди, стенди літературних і мистецьких аґенцій, але також і окремих видавців із не найбагатших країн. На жаль, українського національного стенду і цього разу в Болоньї не було, і місію представлення української культури дитячого книговидання знову виконували ми – «Фонтан казок», «Видавництво Старого Лева» та інші колеги;

- видавці, які представляли продукцію, розраховану на масового споживача – передовсім це яскраві з ігровими елементами видання для дошкільнят із акцентом на навчальних та розвивавчих функціях; Україна тут так само була доволі помітно представлена («Ранок», «Елвік» та ін.);

- видавці-«креативники», які шукають нових виражальних засобів – як текстових, так і передовсім ілюстративних та дизайнерських, – і формують нові тренди в царині дитячої книжки. Традиційно у цьому сегменті «правлять бал» видавництва з Італії, Німеччини, Іспанії та Каталонії, Великої Британії, Португалії, Швейцарії, Франції, – і вони й отримують головні нагороди виставки. Але також дуже цікаві ідеї представили поляки (зокрема чудовезна книжка-картинка Івони Хлелевської «В кишеньці»), чехи, словенці, арґентинці, грузини, литовці… Та й напрацювання «Видавництва Старого Лева» і наші, «Фонтану казок», не губилися на загальному тлі, а привертали увагу як фахівців, так і звичайних італійських книголюбів, які в останні дні виставки активно відвідували її, нерідко з дітьми.

З-поміж цьогорічних переможців мене найбільше вразила книжка-картинка «Mon tout petit» («Мій маленький», http://www.lajoiedelire.ch/livre/mon-tout-petit/), створена швейцарцями Germano Zullo і Albertine: спершу мама тримає на руках малесенького синочка, далі син росте, росте, а мама, відповідно, маліє і маліє, – аж ось уже не мама тримає сина, а він тримає маму, яка наприкінці стає така малюсінька, що ледве помітна в його долоні, – а тоді він сам стоїть такий болісно-розгублений… У сенсі «чистої» передачі емоцій привертає з-поміж переможців особливу увагу також проект художниці Satoe Tone «Le voyage de pipo», зреалізований італійським видавництвом «Nobi nobi»: http://www.archambault.ca/tone-satoe-voyage-de-pipo-le-ACH003595469-en-pr. Гадаю, що український читач так само захоплено сприйняв би ці проекти, якби хтось придбав на них права для нашого ринку. Утім, були серед переможців і такі, які в нас категорично не сприйнялися б, ба більше – не викликали б нічого, крім відрази. І це нормально не лише в сенсі культурних відмінностей, а й у тому сенсі, що Болонська виставка є полігоном для щонайсміливіших ідей – тут що «прибацаніше», то краще. На жаль, у нас такого полігону ще немає – а він дуже важливий для розвитку ринку, незважаючи на те, що далеко не всі такі ідеї можуть сприйнятися. Сподіваюся, що відзнака для дизайнерів, яку цього року започатковує «Книжковий Арсенал», стане таким полігоном для нашого ринку.

Щодо трендів, то минулого року «правили бал» розмальовки – і цьогоріч їх було дуже й дуже багато, на всі національні, культурні, статеві та вікові смаки, – проте вони вже мало кого цікавили, бо цей тренд «увійшов у ширвжиток». Натомість торік щойно почали «проявлятися» віммельбухи – і ось цьогоріч їх ніби й не так багато, але зараз у тренді саме вони; тим паче, що й «дитячу нобелівку», себто премію Ганса Християна Андерсена, саме в Болоньї цього року присудили віммельбуху китайського письменника Цао Веньсюань та німецької ілюстраторки Сюзанни Бернер «Bronze and Sunflower». Можна з певністю припустити, що наступного року в Болоньї буде видимо-невидимо віммельбухів «для ширвжитку» – однак справній тренд уже буде інший, і сформується він із креативних ідей, які проявилися на виставці цьогоріч.

Почесним гостем виставки цього разу була Німеччина – і представила вона себе дуже професійно і на дуже високому рівні, починаючи від оформлення стенду та презентування книжок і закінчуючи розкішним прийомом для німецьких і дружніх видавців, який проходив у справжньому італійському палаццо. На запрошення німецьких друзів ми теж там побували – і були неабияк вражені. Але ще більше враження справила виставка німецьких ілюстраторів – кому цікаво, ось тут інформація про те, які саме ілюстратори там були представлені та де можна побачити їхні роботи.

Щодо книжок «Фонтану казок», які ми представляли на виставці, то найбільший інтерес в іноземних колег та публіки викликали наші дво-тримовні picture book: «Мрія» Олега Чаклуна та Юлії Пилипчатіної і мій та художниці Оксани Липки новенький «Магазин невидимих речей». Також чимале зацікавлення було до двох наших серій – бюджетної «Добрі казки» і для молодших підлітків «Книжка про мене». І, звісно, багатьом полюбився веселий робот Мікробот із першої книжки нашої майбутньої «мультикової» серії Олега Чаклуна і Яни Любарської, який був «обличчям» нашого стенду. Ми напрацювали дуже перспективні контакти, які активно розвиватимемо, і надихнулися новими ідеями, які невдовзі втіляться в нові видання «Фонтану казок».