І боротись українська книжка змушена за усіма вимогами ринку, при цьому вимоги ці в еру «високих технологій» жорсткіші ніж коли б то було. Хоча б тому, що сучасний читач, вічно заклопотаний між роботою і домом, кар’єрою і родиною, пробками і швидкістю міста, залишає досить мало місця для вільного маневру не лише українській книзі, а книзі взагалі.

Чого лишень коштують результати Проекту "Дослідження книжкового ринку", який є складовою Українського книжкового проекту (2006-2008) і ініціатором якого є Міжнародний фонд "Відродження" та Fund for Central and East European Book Projects, Amsterdam.

Проводячись за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Нідерландів, компанією "ГФК ЮКРЕЙН", він виступає досить цікавим «лакмусовим папірцем» сучасного українського суспільства. Так, якщо звернутись до результатів шостої хвилі «Дослідження книжкового ринку: покупці книжок в Україні», то вражає той факт, що частка респондентів (у віці 15-59 років), що особисто купували принаймні 1 книжку протягом останніх 3 місяців, зменшилась протягом року, починаючи з березня 2007 року, на 4% і становить 36% у березні 2008 року. Знаковим при цьому можна вважати той факт, що зменшення частки покупців книжок переважно в основному відбулося за рахунок активної частини населення у віці 20-39 років, що проживає в містах з населенням 50-500 тис. Цікаво і те, що однією з причин пояснення меншої купівлі книг може бути, за опитуванням, зниження інтересу до книжок, що в свою чергу також може пояснюватись економічними причинами. Катастрофічним є і те, що серед не покупців книжок з кожною хвилею дослідження збільшується кількість тих, хто зазначав відсутність потреби у книжках/цікавості до книжок (з 49% у березні 2007 до 56% у березні 2008).

Подібні дані звичайно можна пояснити вже зазначеними вище кар’єрно-родинною заклопотаністю сучасної молоді, яким в принципі просто не залишається часу і сил читати, просто втомою. Проте ж, чомусь на «Однокласники», аськи і інші примани компютерно-інтернетного простору, а також на телевізор, який не менше втомлює очі і розум, час і сили є, а ось до книги цікавості і сил не вистачає. Та і хто сказав, що сучасні європейці менше українських кар’єристів поглиблені у роботу, родину, дітей, пробки, швидкий ритм міста, але ж читають вони більше, і купують теж, а отже і видають для них більше. Так, в країнах Європи на душу населення припадає 8 книжок вітчизняного друку, а в тій же сусідній Польщі – 4. Ось і виходить, що сучасний ритм не такий вже і значущий у порівнянні з відсутністю, а правильніше нещодавньою пропажею звички читати. 

Проте на тлі морально-культурних висновків про зміну відношення суспільства, особливо молодої, активної його частки, до книжки, на перший план виступають і невтішні економічні наслідки спаду. Бо зрозуміло ж, зі зниженням кількості покупців знижується заразом і у весь ринок, його оборот, коштовність, привабливість, інвестиційність.

Як зазначав директор провідного українського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький в коментарі «Деловой столице» від 21 липня 2008 р., сьогодні річна ємкість ринка складає порядку 45 млн шт. в нутаральному вираженні і $200 млн в грошовому. Для порівняння, в Росії, за даними агентства DISCOVERY Research Group, що оцінювало російський книжковий ринок в тому ж липні 2008 г., об’їм ринку РФ в 2007 р. склав, по різним оцінкам, від $2 млрд до $2,2 млрд і продовжує зростати від 10 до 20%. Хоча радіти росіяни можуть лише частково. Читає населення Росії мало: за даними соціологічних опитувань, що мали місце в 2007 році, 44% населення РФ книжок взагалі не читає. Показник тут схожий з українським, бо до тих 36% українців, що книгу купили, можна без проблем додати ті 12%, які утримались від купівлі книжки за рахунок позичання її у друзів і в бібліотеці (тут цікавим безперечно є те, що не покупці книжок у віці 15-19 вдвічі частіше беруть книги у друзів чи у бібліотеці, ніж респонденти решти категорії 20-39 років), і декілька відсотків тих, хто читав в цей час «щось інше». Та і розуміти треба – російські книжки більше експортуються, ніж читаються росіянами, і імпортуються, в першу чергу, звичайно в «російськомовні регіони» бувшого СРСР, в тому числі, а може і в першу чергу, в Україну.

Хоча взагалі-то, якщо проаналізувати зазначені в "Дослідження книжкового ринку" дані, портрет сучасного українського читача виходить дуже цікавим і дуже неочікуваним.

Найактивніший український покупець книжки - жінка в віці  20-39 років, що працює або вчиться, має дитину, живе в Центральних чи Південних регіонах, в місті де більше 500 тис. населення чи в селі, має середній чи вищий за середній рівень життя, купує художню літературу за 23-27 гривень переважно російською мовою в книжкових магазинах чи супермаркетах, при цьому книжку частіше за все довго і прискіпливо розшукує.

Усякому разі саме до цього можна звести ті факти, що жінки  продовжують купувати книжки частіше, ніж чоловіки (43% жінок купували принаймні 1 книжку, тоді як частка покупців книжок серед чоловіків становила лише 27%), найбільша частка покупців книжок зазвичай серед громадян у віці від 20 до 39 років, а також те, що в березні 2008 року порівняно з минулим роком відбулося значуще зменшення часток покупців серед жителів Східного та Західного регіонів. При цьому можна додати і ті факти, що серед респондентів, що проживають у сім’ях з дітьми, молодшими за 16 років кількість покупців книг зменшилася на 8% за рік, проте вони продовжують частіше купувати книжки, ніж ті, в сім’ях яких немає дітей, і знову таки жінки продовжували купувати дитячі книжки частіше (24%), ніж чоловіки (15%). Окремо треба безумовно підкреслити, знову такі посилаючись на згадуване вже дослідження книжкового ринку України, що кількість придбаних російськомовних книг переважає відповідну кількість україномовних вже не на 26% як у березні 2007 року, а на 17% — їх частки становлять відповідно 40% та 57%.

Звичайно не можна залишити без уваги і той аспект, що в усіх хвилях опитування найчастіше українці купували художню літературу (у березні 2008 41% покупців книжок зазначили, що остання книга, яку вони купили, належала до цієї категорії). Більше того, протягом року художня література стала більш популярною, особливо серед жінок, а книги категорії "інша не художня література" купували менше (значущий спад в основному за рахунок чоловіків). Хоча, тут треба додати, що дану тенденцію фіксують не лише соціологи, але й безпосередні гравці ринку. Так директор Інтернет-магазину «Книголюб» Богдан Флінта зізнавався у вже згаданій публікації «Деловой столице» від 21 липня 2008 р., що найбільш покупців цікавить сучасна проза і учбова література. Його думку доповнив і Олександр Красовицький. Зазначивши цікаву тенденцію про збільшення долі продажів так званої «складної» продукції – довідників, підручників, подарункових видань, в той же час він визнав, що цікавість до дамських романів і прикладним книгам (сонникам, пісенникам, медичним порадникам) в Києві на відміну від регіонів знижується.

На цьому соціологічно-експертному рівні цікавими, як на мене, є і побутові спостереження, що теж досить активно демонструють приховану позицію українських читачів (звичайно, мова про ту частину населення, яка все ж таки проявляє цікавість до книги і читання, і більшим чином саме про Київ). Наприклад, приємно відмітити, що діти більше читають українською. Тут звичайно привалює позиція чи то батьків, чи то навчальних закладів, мова викладання в яких – державна. Проте, спостерігається таки картина, коли вже на загально відомому ринку Петрівка покупці у кіосків з літературою для дітей перед викладкою російськомовних книг питаються, а чи є українською. (До речі, знову таки за даними дослідження, саме дитячі та навчальні й наукові книжки найчастіше продовжують купувати українською мовою - близько половини опитаних купує їх саме українською). Хоча, нажаль, треба об’єктивно зазначити, що іноді подивившись українську книгу, яка при тому ж форматі, але за рахунок меншого тиражу, коштує більше, і малюнки якої не завжди є стільки ж яскравими, а тексти настільки ж «перевіреними часом», покупець обирає російську. Але то вже конкуренція, в якій мало бути патріотично налаштованим, а виграш потребує конкурентної переваги.

Хоча, значущим є те, що українські видавці намагаються таки пропонувати нові українські дитячі книжки сучасних авторів. Проте, звичайно, знову таки об’єктивно зазначаючи, Чуковського і Маршака, вірші яких підсвідомо може згадати будь-яке покоління, складно швидко замінити новими українськими аналогами, для яких іноді це скоріш «проект однієї книжки» в рамках «сучасні українські автори пишуть дітям». Так, досить цікаво бачити «Дивні дні Гані Грак» сучасного уникала штампів в літературі Любко ­Дереш, чи «Прибулець з країни Нямликiв» Леси Ворониной, чи «Коли оживають ляльки» Ірен Роздобудько, або «Лiза та цюця П.» Лариси Денисенко,  чи «Таємниця старої обсерваторiї» Олеся Ільченка, проте, чи зможуть вони стати новою класикою дитячої книжки, і чи взагалі будуть ними зачитуватись як творами Марка Твена чи Жуль Верна, достатньо не прогнозоване питання, як і те, взагалі, наскільки вони відповідають визначенню «дитяча література». Проте, на тлі вже певної привченості дітей до позакласного читання українською (дякуємо вже класичному прикладу «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» з її оперативними перекладами дитячих світових бестселерів більш швидким темпом, ніж навіть ті ж «москвичи») і ситуацією, коли при викладанні предметів українською мовою, сучасні діти вільно володіють українською, будь-які спроси розширити асортимент ексклюзивною українською дитячою літературою треба тільки вітати. Як і спроби розширити асортимент підліткової якісної сучасної літератури українською. А бо хоча б перекладної літератури, що б змогла влучно доповнити досить нудну, на погляд школярів, «обязаловку» шкільної програми.

Цікавим є і інше побутове спостереження останнього часу. В бібліотеках почали читати українську сучасну літературу. Як діляться бібліотекарі, більше звичайно її бере молодь, саме десь до 30-35 років, як то кажучи «для складання власної думки під натиском громадської». Багато чуючи, деколи зустрічаючись з елементами піару українських книжок, молоді люди з цікавістю беруть прочитати (а може просто переглянути) нові українські видання, аби просто визначити своє ставлення. Звичайно, смаки різняться і дуже не співпадають, і деякі, за словами бібліотекарів, повертають книжки розчаровано похитуючи головою, але беруть і нові «скласти враження». Схожа ситуація і в магазинах, де досить часто українські книжки купують «скласти враження». Тут треба зауважити, що чомусь наші автори подекуди часто в пошуках «свого шляху у велику літературу» просто забувають – сюрреалізм хоча і модне явище, але далеко не для масового читання. Прагнучи не скотитись до легендарного «рівня Донцової» (яка до речі в бібліотеках вже теж останнім часом не користується тою популярністю, яку їй чомусь приписують, навіть у старшого покоління), українські автори розраховують лише на «елітарного, вихованого читача», забуваючи, що більшість світової літератури все ж таки «якісна література для більшості». Проте, приємно вражає, що сучасні молоді жінки, а ця категорія, яка вище була за результатами соцопитувань визначена як зведений зразок українського читача, в чисто «жіночому сегменті» на фоні зачитування Анною Гавальді і Сесілією Ахерн, читають "Солодку Дарусю" Марії Матіос, чи “Пор’ядну львівську пані” Люби Клименко…

Хоча тут знову таки постає інша проблема української книги. Перевідні бестселери. Якщо вони є, то в більшості (за винятком «Гаррі Поттера») з’являється в продажу вже коли книжки прочитані, а що важливіше, куплені російською. Ті ж згадані Анна Гавальді і Сесілія Ахерн – розкручені і прочитані приклади швидкої реакції російського ринку на тенденції. Чого хоча б коштує синхронна поява зразу опісля світової прем’єри фільму «P.S. Я тебя люблю» за твором Ахерн книжки видання «Иностранка». До речі, використавши піар через фільм для просування автора на ринок видавництво швидко вклало кошти в подальше використання імені і вже за декілька місяців видало нових два романи, зазначаючи на палітурці «від автору «P.S. Я тебя люблю», що миттєво підняло продаж. Та і приклад Анни Гаральді теж не на користь українському книгобізнесу. Бо спробувати знайти переклад цієї француженки українською не можлива справа, коли як російські 150 сторінкові видання продаються від 42 до 59 грн за штуку. Так само, як я думаю, досить складно знайти переклад українською нових книжок відомого польського автора Януша Вишневського, чиє «Одиночество в Сети» до речі було вже перевидане і екранізоване.

Тут експерти-видавці пояснюють ситуацію просто: в росіян є кошти купити права на публікацію книги, саме тому роблять вони то швидко і вже професійно, та і викупаючи права на російську версію, заразом блокують можливість видачі російської цієї ж книжки на теренах інших республік, таким чином монополізуючи ринок. В таким умовах виходом є друк українською. Проте поки що, ця робота не так швидко організована, як у «них». Проте, простому читачу то цього гець. Володіючи обома мовами, він купує «новинку», яку хоче прочитати, а не очікує роки в патріотичному очікуванні.

Хоча, все ж таки, є надіє, що рано чи пізно, інтерес українських читачів, покупців і авторів-видавців перетнеться в якійсь спільно цікавій площині для взаємного задоволення. А українська книжка не лише переможе в боротьбі за читача російськомовну, але і вийде як самостійний гравець на світовий ринок з сучасними творами.