Жанр твору означено у назві – детектив, а зреалізовано у трьох його розділах  − «Котяча справа», «Справа короля-павука», «Темна справа», що поєднані своєрідним алгоритмом. У першому розділі розслідування про зниклих бичків зображено всебічно, докладно, водночас із гумором – автор ніби дає змогу дітям навчитися читати детективи; у другому розділі справа короля-павука потребує від детектива певної статики, споглядання, роздумів, неабияких знань із фізики – автор спонукає юних читачів бути уважними до деталей; а третя, бібліотечна пригода розгортається як екшен із переслідуваннями та ліричною історією Влада і Влади у дусі шекспірівських Ромео та Джульєтти – тут автор ускладнює і сюжет, і смислове навантаження тексту. Розповідь насичена відповідною лексикою: алібі, речові докази, слідчий експеримент, допити, переслідування тощо. Також, переповідаючи пригоди детектива Жерара, І. Андрусяк не естетизує їх: тут ідеться і про невдячних замовників розслідування, і про подолання страхів, і про небезпечні шляхи переслідування ймовірних злочинців (та й фінальний епізод із цієї серії…), − у своєрідний спосіб книга вчить дитину тому, що життя – не проста і не легка справа… Також історія Жерара присмачена гастрономічною темою, бо «здатність мислити» (а це слово має особливе навантаження в тексті) до нього повертається після споживання хоч якогось харчу. У книзі також є пояснення специфіки професії детектива: «Детектив має викрити злочинця, а не карати його. Тепер… можете подавати на лелеку до суду» (с. 25). Змістове наповнення книги доволі ємне, різнопланове, хоч і «прив’язане» до однієї локації – невеличкого двору багатоповерхового будинку у місті.

Головним героєм усіх пригод виступає «славетний морськосвинський детектив Жерар», який розплутує справи мешканців квартир і двору: котів, собак, лелек, хом’яків, мух, павуків, пацюків та ін. (Для вікової категорії читачів 7+ ця тема є дуже актуальною).

Усі пригоди дворової братії послідовно й чітко структуровані, а повторення окремих фраз у змісті кожного з трьох розділів утверджує провідну роль «славетного детектива Жерара» в усіх перипетіях сюжету.  

Як і всі книги І. Андрусяка для дітей, детективна історія має потужний пізнавальний потенціал, розвиває мову юного читача.

Так, з перших сторінок історії про котів Тимка та Степана автор пояснює омоніми «бички». Коти люблять бичків, але «не  тих бичків, які з рогами, мукають і чемно пасуться у лузі. Коти шаліють від бичків бердянських − …які плавають собі зграйками в Азовському морі» (с. 6−7). Згодом юні читачі дізнаються більше про котячий характер, про найкращі харчі для морських свинок (листя капусти, флокси, щавель та руколу), про спосіб життя павуків і мух, про оптичні «фокуси» із дзеркалом, а також про види пацюків (підвальних і корабельних) і своєрідну їхню «батрахоміомахію» в підвалах міських будинків, а також про те, «чому гризуни проникають у бібліотеку» (с.73).

Емоційно забарвлена лексика (шмакодявки, дурбецало, лобуряка, потрюхикав, заникати, два чоботи пара) і своєрідні неологізми (котосвинська купа, морськосвинський детектив, манулося) створюють розбишацько-доброзичливу атмосферу оповіді. До слова, «морськосвинський» детектив очевидно не лише тому, що в ролі головного героя детектива Жерара виступає домашня морська свинка, а й тому, що герої третьої пригоди пацюки Влад і Влада мріють стати морськими піратами.

Книга насичена гумором, що проступає в окремих словах, фразах (усмішку викликає вже назва твору) та епізодах. Наприклад, коли шляхом слідчого експерименту детектив Жерар довів, що бичків із миски котів Тимка і Степана поцупив лелека, коти обурилися: «…Ми з Тимком залишились і без сніданку, і без обіду, та ще й гонорар винні. Виходить, що ми тричі постраждали…

−     Ну, це вже ваші проблеми, − буркнув морський свин.

−        Наші проблеми, кажеш? – завівся Тимко. − А зараз будуть твої. Він же, Степане, просто велика миша. Жирна й смачна. А ми голодні! – і в котячих очах засвітилися хижі вогники.

Так прудко Жерар не бігав, мабуть, відтоді, як був іще малим свиненям!..» (с. 27)

Серед усіх функцій, які виконує нова книга І. Андрусяка, домінує намагання автора залучити дітей до читання. Із цією метою автор застосовує прийом алюзії або прямо називає імена авторів-класиків детективної літератури. Так, в епізоді про хом’яків Васю / Валеру згадка про «дванадцять хом’яченят» перегукується з назвою твору «Десять негренят» англійської письменниці Агати Крісті. Наскрізну героїню творів Андрусяка дівчинку Стефу з сімнадцятої квартири, образ якої вкраплений у твір промовистими деталями (то дзеркало, що спричинило вселенський переляк мешканців двору, на вікні забула; то крихти з покривала, яке Стефа «крадькома з вікна витрушує», стають єдиним пристойним харчем для павучихи Нелі), детектив Жерар, за аналогією до імені квартирної господині героя «мисливих» детективних оповідань англійського письменника А.К. Дойла, називає місіс Гадсон. Розслідування третьої пригоди з пацюками локалізується в бібліотеці. У цьому епізоді письменник знаходить місце і для бібліотечного етикету: директорка жбурляла в закоханого кота Степана, що виводив під вікном бібліотеки серенади для киці Аліси, «всім, що потрапляло під руку, хоча книжкою – ніколи…» (с. 66). Тут автор називає ім’я англомовного письменника Рафаеля Сабатіні, пригодницькі романи якого з бібліотеки поцупили пацюки Влада і Влад, які через ворожнечу їхніх родин (Монтенків і Капуленків) прагнуть втекти з підвалу, щоб зберегти своє кохання і стати морськими пацюками-піратами. Згадка-натяк на історію Ромео і Джульєтти вводить у світ української дитини ще одне ім’я англійського класика – Вільяма Шекспіра.

Таким чином, письменник І. Андрусяк розкодовує не лише загадкові історії котів, павуків і пацюків, а й спонукає юних читачів та їхніх батьків до глибшого осягнення історії формування детективного жанру масової літератури, знайомить з іменами письменників, які у своїх творах розвивають увагу до деталей, ерудицію, логічне мислення читача, власне створює своєрідний «вступ до детективу». Згодом сюди долучається ім’я автора історико-пригодницької «Одіссеї капітана Блада». А вже наприкінці книги І. Андрусяк вводить ім’я письменника, твори якого входять до канону світової драматургії, − Шекспіра із його найвідомішою трагедією про юних закоханих «Ромео і Джульєтта». Тобто, І. Андрусяк намагається опосередковано, крізь призму пригод детектива Жерара(!), вписати юного українського читача у контекст зарубіжної літератури. При цьому вибудовує певний шлях зростання, градації, ієрархії: від читання масової літератури (детективів і пригод Крісті, Дойла, Сабатіні) до високої літератури (трагедій Шекспіра), що осмислює вічні питання людських пріоритетів і цінностей у мінливому світі. Можливо, не завжди ці спонуки органічно вписуються в текст, але їхню мотиваційну роль складно переоцінити.

Іван Андрусяк заохочує дітей до читання творів В. Шекспіра й у парадоксальний спосіб. Так, благословляючи закоханих пацюків Влада і Владу, детектив Жерар застерігає їх: «…Якщо вам раптом захочеться …зазирнути ще в якусь бібліотеку, то… навіть не наближайтеся до полиці з літерою «Ш». І тим паче боронь Боже будь-де торкатися книжок, які написав Вільям Шекспір!

-    А чому?..

-     Краще вам того не знати. Просто пообіцяйте» (с. 93).

З одного боку, автор хоче, щоб Влад і Влада були щасливими і не постраждали через ворожнечу їхніх родин, не повторили трагічної долі Ромео і Джульєти. А з іншого боку, − ну коли нормальні діти прислухалися до наших заборон?!.. Якраз оця таємничість, оце «ніззя!» і спонукатиме їх знайти і прочитати класику − трагедії Шекспіра!

 Книга має свій ритм: розділів – три, підрозділів – вісім; у тексті зустрічаємо спорадичну риму: Жерар − гонорар, пес − Геркулес, котисько – смакотисько. Своєрідним рефреном звучать назви розділів, що повторюються тричі: «РОЗДІЛ СЬОМИЙ, у якому славетний детектив Жерар блискуче розкриває злочин», «РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ, у якому розкривається гірка правда про нелегке життя славетного детектива».

Доповнюють текст морськосвинського детективу І. Андрусяка ілюстрації, майстерно виконані художницею Анною Майтою. Повнокольорове видання здійснено на якісному папері, шрифти читабельні − достатнього розміру, книга яскрава і змістовна.

  Є в цій історії й особистісний контекст: усі читачі творів І. Андрусяка знають, що письменник любить не лише котів і гастрономічну тему, а й доньку Стефанію, яка стала постійним головним, другорядним чи епізодичним (наскрізним) персонажем майже всіх його книг для дітей. Отож, батьків, які долучаються до читання творів І. Андрусяка разом із донечками та синами, письменник вчить також любити й пишатися своїми дітьми, розвивати їх, підтримувати у їхньому поступі.