У цьому місті шанують творчість земляка. Раз у два роки місцевий університет проводить Шевчуківські філологічні читання, на які з’їжджаються філологи-шевчукознавці з України і з-за кордону, у місті є парк із скульптурами за творами Валерія Шевчука, а зараз житомирська культурна громада збирає кошти на прижиттєвий пам’ятник письменнику. Ініціатори премії прискіпливо ставляться до відбору лауреатів, намагаючись зробити премію найповажнішою літературною нагородою у галузі прози. Минулого року лауреатом премії став Юрій Щербак за роман-антиутопію «Час смертохристів: Міражі 2077 року».

Цьогорічні експерти, якими були викладачі університетів із різних міст України, подали на розгляд журі 28 видань, серед яких найпомітнішими стали книжки Оксани Забужко «З книги мап і людей», Василя Кожелянка «Діти застою», «Володимира Діброви «Чайні замальовки», Євгенії Кононенко «Російський сюжет», Юрка й Тараса Прохаськів  «Відстані та вібрації», Тані Малярчук «Біографія випадкового чуда», Ігоря Павлюка «Поза зоною», Лариси Денисенко «Відлуння: від загиблого діда до померлого».

Головними критеріями в оцінці журі були орієнтація на високий стиль, культуру письма і гуманістичні ідеали, які несе сучасна проза. Право двох голосів під час вибору переможця було у самого Валерія Шевчука, відомого своєю безкомпромісністю в оцінці літературних творів. 

Найбільше голосів набрало п’ять видань, які були винесені на голосування. Це – книжка повістей Володимира Даниленка «Тіні в маєтку Тарновських», романи Юрія Винничука «Танго смерті», Мирослава Дочинця «Криничар», Григорія Гусейнова «Господні зерна»  та збірка оповідань Любові Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки».

Після голосування журі лауреатом премії став Володимир Даниленко з книжкою повістей, об’єднаних темою кризи сучасної сім’ї на тлі завищених вимог партнерів одне до одного, спокус, які несе громадянський шлюб, свободи вибору, егоїзму, загострення соціальних проблем.

В оцінці книжки «Тіні в маєтку Тарновських» критиками по-різному розглядається подальший розвиток подій у житті героїв, що переживають кризу. Світлана Антонишин у кризі почуттів персонажів із однойменної повісті «Тіні в маєтку Тарновських»  бачить повернення через конфлікти й страждання до родинних цінностей: «Можна як завгодно уявляти подальший розвиток подій. Мені ж за відкритими лаштунками фіналу повісті бачиться банальний, проте найбільш правдивий сюжет: Алла і Тадей повернуться до родинної клітки. Бо свобода, яку здобув кожен з них, знайшовши ідеального партнера, аж ніяк не гарантує того, що ідеальна половинка через якийсь час не стане тривіальною. Не знаю, чи казали щось про це неоплатоніки, але думається: найбільший душевний гандж і Алли, і Тадея – здатність обуденнювати, «опріснювати», приземлювати все, до чого торкаються їхні тіла і думки. І за це їх важко осуджувати, бо ж навіть птахам не дано триматися в небі без відпочинку».

Премія започаткована Інститутом філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка і вручається щороку в місті, де народився видатний український письменник Валерій Шевчук. 

На знімку: Володимир Даниленко і Валерій Шевчук після вручення премії.

Фото Наталі Михайличенко