Нова книжка публіциста, письменника, перекладача, блогера Андрія Бондаря – збірка малої прози «І тим, що в гробах...» – вийшла у «Видавництві Старого Лева». Є у ній і про любов, і про футбол, політику, пса, сусідів, мишей, мовну філософію і немитого дідуся Тодося. Цю книжку, за словами Андрія, можна назвати «розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії», а її тексти «позначеними "єрессю есеїзму"». 

У читачів не часто є змога порадіти виходу книжки Андрія Бондаря. Тож поява «І тим, що в гробах...» це – чудова нагода почитати, подумати, посперечатися. Адже у цій збірці є і неймовірне чуття мови і стилю, за яке, серед іншого, любиш переклади у виконанні Андрія, і влучність, метафоричність, подвійне дно і неочікувані повороти, за які цінуєш його блоги. Ця книжка – по суті, концентрація думок, написаних і обдуманих у різний час, складених упорядницею, літературознавицею Ганною Улюрою у цілісну історію, яку можна проживати/прочитати як цілісно, так і по частинах. 

«Тексти до книжки "І тим, що в гробах" писалися впродовж 13 років – між 2003 і 2016 роками, – розповідає Андрій Бондар. –  Їх можна назвати розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії, адже всі тексти якоюсь мірою стосуються безпосередніх авторських рефлексій і переживань. Безперечно, всі вони позначені "єрессю есеїзму", тобто вкрай індивідуального та індивідуалістичного підходу, а також спробою з цього есеїзму вийти у простір художньої прози. Ця книжка за визначенням перехідна, полістилістична і мозаїчна, хоча її укладачці, Ганні Улюрі, вдалося знайти між цими текстами і зв´язок, і логіку, і навіть вигадати концепцію. "І тим, що в гробах" не писалася від початку як книжка – вона збиралась, як конструктор. І тут цим текстам і їхньому автору страшенно пощастило з укладачкою. Проект книжки на 50% саме її заслуга. Такі книжки потрібні для фіксації певних настроїв і прийомів, які переслідують автора. Штука в тому, що писалися ці тексти у часових шпаринах між головною роботою – перекладом, який забирав більшу частину сил та енергії. Тому ця книжка в певному сенсі – примітки перекладача, який має амбіцію бути кимось трохи іншим, аніж просто перекладач».  

«Цю книжку варто почитати як негучну і ненав’язливу проповідь, - пише укладачка Ганна Улюра. - Проповіді насправді дуже рідко дають прямі відповіді. Добрі проповіді не дають взагалі, тільки ставлять запитання. Ця проповідь – добра. Такий собі по-хорошому гемінґвей-стайл. Легка одинока оцінність в кінці. І то обов’язково у фіналі, щоб не порушити легку таку ж елегійність попередньої розповіді. Легкий намул притчі. Все тут – тривіальні картинки, дрібні спогади, необов’язкові спостереження; ця дріб’язковість, певна річ, хибна, але замилуватися нею можна, що вже там. Кожен твір збірки – подія: стається щось, що відразу і не зафіксуєш, але люди відтак міняються. Не так. Точніше: будь-яку подію в цій книжці описано апофатично. Все, що тут відбувається, не має до реальності того, хто розповідає і про що розповідають, прямого стосунку. Справжніх історій треба шукати десь поруч». 

Збірка малої прози Андрія Бондаря «І тим, що в гробах…» — яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей. Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз по раз виринають нетривіальні, такі, на перший погляд, непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, тб-серіальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей. Саме тому «І тим, що в гробах» припаде до душі навіть найвибагливішим читачам. Уклала збірку літературознавиця Ганна Улюра, а оформила – дизайнер Тетяна Омельченко.