Відбувалася вона у вигляді творчої бездіяльності. Було трохи напруги, бо поет і гітарист Богдан Ославський повідомив: «Переїжджаю до Києва». Всім із цього було не надто весело. Розмовляли про можливості чи неможливості подальшої співпраці. Певна річ, Богдан покинув Франківськ, але бобовату покинути не можна, коли вона в тобі. Зараз всі учасники колективу це добре знають. Але тоді все-таки була настороженість.

Почали звучати інструменти. Звичний звуковий хаос, який поступово викристалізувався в оригінальний мотив. Богданові якраз хтось порадив почитати поезію Олександра Ірванця і він мав роздруківки. Вірш підійшов ідеально. Богдан «кидав» бобовату і «вибачався» перед нею. 

Саме ця композиція звучала на гала-концерті «Червоної рути», коли «Оркестр Бобовата» здобув третю премію в жанрі «Інша музика». Вона була надривною і трагічною. Але запису досі так і не було. І лише зараз, чи не вперше в прийнятній якості представлено композицію колективу на вірш Олександра Ірванця «Прощальний романс». 

Сам поет після прослуховування запису зауважив: «Цього вірша я написав майже 30 років тому. Тож поети повинні жити довго, аби колись дочекатися пісень на свої слова».

«Оркестр Бобовата» представляє композицію з голосом Василя Карп’юка. Інструменти супроводу теж інші. Умовно кажучи, легка версія, де надрив помінявся на ліричність, а трагізм – на драматизм. Як бонус – трохи свіжих фото саме з того весняного дня, коли внутрішня бобовата знов привела Богдана Ославського до «Оркестру…» в гості. 

Оркестр Бобовата, 2013

Склад:

Василь Карп’юк - голос

Мар’яна Яремак - голос, клавіші

Тетяна Запорожець - сопілка, перкусія

Руслан Боярин - електрогітара

Олександр Ірванець

ПРОЩАЛЬНИЙ РОМАНС

А  я  тебе  кидаю
В  світі  такому  холодному.
Всі  клятви  й  обіцянки
Раптом  упали  в  ціні.
І  тільки  два  слова,
Два  слова  сумління  колотимуть:
Пробачиш  мені?
Моя  мила,  пробачиш  мені?

Пробач  мені,  мила,
Яви  свою  милість,  пробач  мені.
Звільни  мою  душу
Від  того,  що  так  їй  пече.
Тому  ми  й  прощання
Назвали  останнім  побаченням,
Щоб  мати  надію  –
А  раптом  побачимось  ще.

Але  ти  мовчиш.
Головою  печально  похитуєш
І  стук  твоїх  кроків
Відлунює  в  скроні  мої:
"Навіщо  ти  кидаєш  милу,
На-ві-що  ти  ки-да-єш?
Це  ж,  може,  остання  любов,
Тож  не  кидай  її!..."

Останні  вагання
Змиває  і  злизує  злива.
Останніх  благань
Благенькі  блакитні  вогні.
А  я  тебе  кидаю,
Я  тебе  кидаю,  мила,
Мов  круг  рятувальний,
Якого  хтось  кинув  мені.