«Задум серії альтернативної за духом прози виник вже досить давно, мабуть, ще на самому початку нашого знайомства з хедлайнером проекту Степаном Процюком - говорить директор видавництва Василь Вітенко, - але остаточно визрів лиш рік тому, коли під цією маркою вийшла його перша книжка – роман «Жертвопринесення». 

Нині колекція налічує вже сім різножанрових художніх текстів. Під обкладинкою серії є як добре відомі, так і молоді імена, в кожному з яких «Інша проза» розкриває нові грані: Іван Андрусяк, досі знаний як поет, тепер серйозно зайнявся лікуванням «янголят» сучасної української літератури у збірці критики «Латання німбів». А «канатоходець» Степан Процюк, подолавши непростий шлях від поезії до роману, врешті зробився есеїстом (книжка «Канатоходці»). З останніх поповнень творчих ресурсів стала збірка оповідань Ольги Деркачової «За лондонським часом». «Оля – перша і поки єдина жінка у нашому товаристві, – каже Степан Процюк, - її проза – це не типове феміністичне чтиво з класичними припадками фройдистських фобій. На сторінках її книжок жінка не боїться бути собою, сильною і слабкою, готова боротися і страждати. А якраз цього ми і прагли, ми хотіли відкрити рани, показати людину вразливою перед світом, бо лишень тоді вона, напевно, найбільш щира з собою». Київський поет Сергій Грабар у серії теж експериментує. Його «Притчі» - результат нанизування кількох окремішніх текстів, зовсім свіжих та вже друкованих у різних виданнях. Медитативні екзистенційні фрагменти – мабуть, найточніше означення для нової книги. Допитливим шукачам  інтертекстів серія приготувала цікаву суміш з античних мотивів роману «Фрондео» Романа Черковського та біблійних хронік у Сергія Грабара. 

«Інша проза» успішно знайшла свого читача. Майже усі привезені книги було продано, а деяких не вистачало вже по першім дні ярмарку, решта помандрувало у книгарні «Є» та «Смолоскип». «На форумі не обійшлося й без ексцесів, - розповідає видавець, - на другий день підійшла пані, яка купила  «Тотем» Степана Процюка, і сказала, що, прочитавши половину цього тексту,  вона постаріла на десять років, така, мовляв, вульгарщина. Ми повернули їй гроші. А ще одна жінка розповіла, як колись читала цю ж книгу на пляжі в Тунісі: текст непростий, але вона лишилась задоволеною».  

Отака, виявляється, суперечлива тенденція. Тільки одне можна сказати з певністю: український читач нарешті виростає з пелюшок ґламурних літературних цяцьок, пубертатно-гормональних письмен та низькопробних  детективчиків і починає думати над важливим і складним… над  самим собою.

На фото: директор видавництва Василь Вітенко