Навіть пальці почала закладати: 1) будівля? – навряд, перший поверх типової хрущовки 60- х; 2) обслуговування? – це може бути: якось купувала зошит з природознавства для 2-го класу, то спочатку довго чекала, поки у касі виб’ють чек , потім чекала, поки виправлять суму на потрібну, потім шукала, кому той чек дати, аби, нарешті, узяти зошит синові; 3) книги? – ну на те вона й книгарня....

На вулиці страшенна мряка, під ногами сніг і болото (затяжна зима березня), ноги вимокли так, що аж зуби боліти починають. А чекати сина зі школи мистецтв ще майже годину. Варіантів небагато: піццерія «Челентано», вузенький коридорчик згаданої школи і книгарня... А в кишені трохи більше 30 гривень, тому тільки книгарня.

Високі вікна вітрин магазину з наліпками «Комп’ютер для чайників»  (вони, здається тут ще з тих пір, як я бігала школяркою). Ти ба, щось новеньке за склом: література з українознавства, підручники, посібники, законодавство. Заходжу, довго притуляючи незручні подвійні двері. За гратами біля самого входу важкі дерев’яні стелажі із книжками з історії України та правознавства. Колись я була частим гостем біля цих полиць. Наступні три шафи мимоволі охрещую «100 самих-самих». Дивуюся, бо вперше бачу серед книг дві українські. Ого, на цілих двох полицях три книги Ірени Карпи, задумуюсь, як ото так три книги на двох полицях розміщено, майже так само, як на початку 90-х у часи вічного дефіциту на порожніх прилавках стояли «для краси» порожні коробки з-під цукерок. Далі стелаж української книги. Досить тоненькі збірники вибраного класиків ( відзначаю, що винятково шкільна програма) Тараса Шевченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Пантелеймона Куліша... О! А тут, палітурка до палітурки ( зовсім інтимно) сонники і тести, цих сила-силенна, аж до підручників і мап Світу, України, зображень тиж же шкільних письменників і карток для першачків. Далі – ручки, пасти, олівці, зошити, лінійки і ксерокс, на якому скотчем у файлі наліплено «Не працює»...

Стою я, певне, надто довго вже у магазині, бо на мене починають дивитись косо із явним недобрим запитанням: «Що давати?» Я вже повертаюся до виходу, але зупиняюся і запитую літню продавщицю: «А глобуси Черкаської області уже завозили?» Не повірите, але вона бралася мені його шукати...