На екваторі літа до Рівного завітав самобутній письменник з Луцька Олександр Горбачевський у товаристві чарівно-магічної Оксани Поліщук, арт-менеджерки луцької книгарні "Є", яка модерувала творчу зустріч з автором у книгарні "Є". Це була змістовна розмова про розвиток жанрів фентезі, містики та фантастики в Україні, перспективи та затребуваність на читацькому поприщі. Автор розповів про свій творчий шлях, який, виявляється, ніколи й не починався, адже... завжди Був. Змалечку цей творчий хлопчик вигадував власні історії, записував їх, оформлював у книжечки і мріяв про справжню письменницьку стезю. А мрії, як відомо, мають здатність втілюватися. 

Розповів письменник і про свій перший фентезійний роман "Лик смерті", який він вирішив показати світові, та новий (поки невиданий) роман у жанрі фантастики. На читачів чекає занурення у цікаві вигадані світи. 

Сашку, на творчій зустрічі у книгарні "Є" ти згадував про те, що писав змалечку. Поділися, як саме відбувся отой перехід від дитячих вигаданих історій про динозавриків, які ти оформлював у книжечки, до роману, який ти вперше вирішив показати світові? Що було у цьому проміжку? Багато маєш написаних творів? 

Звичайно, за цей час було написано багато історій, згодом оповідань і повістей, які росли разом зі мною. Книжечки ставали все цікавішими та змістовнішими. Утім, я радше дивлюся на них, як на своєрідну практику, як на процес навчання, вправи. Я вважаю, що не можна просто вирішити написати книгу, сісти й відразу випустити з-під пера щось геніальне. Як і в будь-якій іншій справі, майстерність у письменництві приходить із практикою, із купою зіпсованих листків. Власне, цей процес невпинний. Сьогодні я завжди пишу краще, ніж робив це вчора.

Що для тебе є важливим, пріоритетним у творчості? Чим наповнюєшся, щоб по тому виливати враження на папір? 

Для мене важливою у творчості є щирість. У будь-якій творчості. Якщо автор не щирий зі своїми читачами, а натомість намагається вгадати, що буде добре продаватися, за що він отримає менше критики й більше похвали, якщо автор приховує свої справжні думки й говорить те, що від нього хочуть почути... тоді творчість утрачає свою мету й призначення. Це вже не творчість, а маркетинг, загравання з публікою, кон’юнктурність... Що завгодно, лише не творчість. Такий автор завжди врешті-решт опиниться в програші, адже ніколи не знайде свого справжнього читача, свого поціновувача. 

У кожного письменника індивідуальний графік роботи. Коли пишеш ти? Чи ставиш собі за мету писати щоденно, чи ж маєш перерви, коли "не пишеться"? 

Найкреативніша пора доби для мене завжди був ранок, ба навіть світанок. Коли місто ще дрімає, голова перезавантажена, а мозок наповнений ідеями. Проте не завжди можна дозволити собі розкіш працювати над книгою тоді, коли тобі хочеться. Тому доводиться писати й удень, і ввечері, і нотувати абзаци в черзі до каси, або тикати в телефоні посеред ночі, коли раптом «зійшло провидіння». Щодо «неписемних» періодів, думаю, вони бувають у кожного автора. Це нормально. Інколи справді треба дати собі відпочити навіть від улюбленої справи. Натхнення обов’язково повернеться. Інколи варто спонукати себе писати, шукати шляхи, методи та натхнення для продовження роботи, але ніколи не потрібно силувати себе творити. Нічого вартого уваги з того не виходить.

Розкажи трішки детальніше про "Лик смерті". Як прийшла ідея написати роман і скільки минуло часу від задуму до остаточного втілення у книгу? 

«Лик смерті» – це мій перший великий серйозний роман, який я вирішив винести назагал. Не беруся стверджувати, що він ідеальний, проте я вклав у нього всі свої вміння, знання та письменницькі навички, які мав на той момент. Це фентезі стало своєрідною кульмінацією та підсумком багаторічної праці. Моя перша книга – наче перша дитина – виношувалася та народжувалася в творчих муках. Мені бракувало досвіду в технічних моментах книговидання, я мало знав про те, як книжка з вордівського документа потрапляє на полицю книжкового магазина. Тому від першого речення роману, написаного в зошиті в клітинку, до розкішно оформленої книги на полиці магазину минуло не менше десяти років.

Ідея написати цей роман прийшла до мене разом із нетиповим образом смерті... Вродлива жінка в чорному, загадкова, норовлива, безстрашна. (Звичайно, бо чого ж боятися самій смерті?) Смерть наділена власними бажаннями, сумнівами та характером... Ця жінка сама обрала жанр, написала книгу й провела мене стежками людської душі. Вона ліпше за мене може розказати вам про себе на сторінках книги.

У тебе є ще один роман, поки невиданий. Розкажи трішки про нього? 

Новий роман написаний у жанрі фантастики. Він розповідає про світ майбутнього, де технології дозволили людству подолати більшість відомих хвороб, а головне – отримати безсмертя. Проте раю на землі не вийшло... Статистика суїцидальних випадків б’є всі можливі антирекорди. Це назвали синдромом відторгнення життя. Пов’язали з нетиповою для людини тривалістю життя. Оповідь починається з моменту, коли детектив отримує справу жінки, яка скоїла самогубство. Його завдання підтвердити суїцид, пов’язати з синдромом відторгнення життя й закрити справу. Проте... він не закриває справу. Його долають сумніви, і що більше він намагається дізнатися про жінку, то більше сумнівів з’являється на горизонті. У результаті, замість підтвердження самогубства, детектив береться за розслідування вбивства жінки... Убивства без підозрюваних, без знаряддя та без мотиву...

Сашку, ти маєш два романи у різних жанрах – фентезі й фантастика. Чи є наступні задуми, ідеї наступного роману? Це буде знову якийсь інший жанр чи повернешся до "протоптаної стезі"? 

У мене є кілька задумів і їхня реалізація буде залежати від певних обставин. Від продовження «Лику смерті» до абсолютно нового роману в жанрі містики. Мені подобається експериментувати, шукати нове, поєднувати незвичне... Як на мене, це і є творчість.

Окрім письменництва ти ще й граєш у театрі. Як ти до цього прийшов? Що більше подобається, грати на сцені чи творити на папері? 

До гри в театрі мене привело моє письменництво. Я був співавтором альманаху «Танго безмежжя» літературної студії «Без меж». Після виходу альманаху постало питання про його презентацію. Цим зайнялася Наталя Максимчук – режисерка аматорського театру «Вперше» – а також одна з авторок альманаху. Їй потрібні були актори. Так я опинився на сцені, хоча до цього не міг подібного уявити. Її професіоналізм і моя вроджена впертість дали свої результати... Відтоді ми провели безліч презентацій та навіть поставили повноцінну виставу зі мною в головній ролі – «Ти – мій ангел», авторства Наталі.

Як я вже говорив раніше, я ніколи не починав писати, я писав завжди й завжди був автором. Проте творчість автора й актора дуже подібні. Як автор, ти проживаєш безліч життів та ситуацій, ти відчуваєш своїх героїв, співпереживаєш, помираєш з ними та вертаєшся до життя. Те ж саме тобі доводиться робити на сцені, але не словами, а почуттями... Якщо в книзі ти описуєш почуття, то в театрі ти їх демонструєш. Це дві сторони однієї медалі й правда полягає в тому, що театр не існуватиме без авторів, а автори ніколи не розкриються на повну без театру.

З анотації роману "Лик смерті": Ласкаво просимо у древній світ, що існував задовго до того, як почалася відома історія. Тоді смерть приходила до людей у подобі жінки, а ймення було їй Десса. Але народи, що населяли відомі землі, не бажали миритися з волею богів – пішли вони супроти Часу та Вічності, котрі створили смерть. Об´єднавшись, правителі кинули виклик древній Дессі, бо вважали, що людина гідна безсмертя. Але чи можна знищити саму смерть? 

Атмосферне фентезі від українського автора: реалістичне, динамічне й захопливе. Філософські думки щодо життя та смерті срібною ниткою вплетені між рядків і підштовхують читача до роздумів, а карколомні повороти сюжету не залишать байдужими любителів пригод. На вас чекають грандіозні картини великих битв і жорстоких поєдинків, небезпечні подорожі й древні таємниці, пошуки істини та одкровення... 

Книга отримує багато теплих відгуків від книжкових блогерів та читачів. 

Сайт книги Олександра Горбачевського "Лик смерті": 

http://liksmerti.tilda.ws/