- Пані Оксано, Ви – авторка численних поетичних і прозових творів, пишете і для дітей, і для дорослих. Напевно, не уявляєте свого життя без літератури?

- Напевне, сучасна освічена людина взагалі не може існувати без літератури. Тобто, не тільки творити її, а й елементарно – читати. Завдяки соціальним мережам, кожен з нас може особисто спілкуватися з письменниками, котрі творять літературне сьогодення України. Отож, читаючи їхні твори, ми читаємо не абстрактно якогось автора, а людину, котра живе схожими турботами, емоціями, прагненнями. Для мене цей момент має певне особливе значення якоїсь (нехай віртуальної) близькості. А щодо власної літератури… Це – складова мого життя. Не найголовніша, але дуже вагома.

- У тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» надрукована Ваша книга для дітей «Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі», яка здобула лауреатство конкурсу «Коронація слова». Як з’явився задум цієї книги?

- Можливо, як певний виклик самій собі… На той час я не писала «великої прози» і не знала, чи взагалі здатна провести сюжетну лінію крізь увесь роман. Але хотілося написати щось таке, що сама залюбки прочитала б у дитинстві. Попервах дуже важко «намацувала» хід дії, а згодом сюжет захопив і вже наче сам повів від розділу до розділу, від пригоди до пригоди.

-  Чи багато несподіванок чекатиме на  четвертокласників-близнюків, сучасних міських дітей, яких батьки, караючи за непослух, відправлять у село Русалівка у гостину до бабусі?

- Багато! Нові друзі, пошуки захованих панських скарбів, відкриття таємниць, а найголовніше – стирання межі між реальністю і казкою, між добром і злом, між цілими століттями, між людьми та істотами.

- Як гадаєте, наскільки цікавими сьогоднішній дітворі будуть такі книжкові персонажі як Русалка, Водяний цар, Домовик, що зустрінуться на сторінках книги?

- Як на мене, то навіть сучасним, дуже раціональним і «оцифрованим» дітям цікаві казкові персонажі. Надто – наші, слов’янські, до яких і належать всі перелічені істоти. Це – на рівні підсвідомості, а ще – щирої дитячої віри в казку і в її правдиве існування в житті. Саме у такій ситуації опиняються Нестор і Соломія, коли зненацька в їхнє буденне життя вклинюються міфологічні, але аж надто реалістичні ті, кого насправді ніби й не існує…

-  Чи не всі міфологічні персонажі, про яких Ви розповідаєте, гадаю, будуть знайомі більшості українських дітей. А от, схоже, про Дворовика чули й не всі дорослі… Хто ж він, отой химерний персонаж?

- Назва цього кумедного чолов’яги говорить сама за себе. У такого духа вірили наші далекі пращури, вважаючи, що на кожному подвір’ї мешкає такий-собі господар-захисник. Він пильнує за порядком в господі, оберігає її від злодіїв. Ото мені й подумалося: якщо є Домовик, то має бути і Дворовик – аби вповні передати колорит українського села і зокрема обійстя бабусі Тоні.

-   Чи все ж вдається героям книги віднайти так вправно захований панський скарб?

- Нехай відповідь на це питання залишиться таємницею. Адже пошуки скарбів попервах були головною спонукальною силою для близнюків і сільської дітлашні. Скажу більше – спокушають їх не лише панськими скарбами, а й багатствами середземноморських піратів. От тільки чи буде дітям добро від тих скарбів? А може, існує щось значно дорожче, ніж коштовності? Герої «Зелен-дня…» знайшли відповіді на ці запитання. Знайдуть і читачі.

 - Чи чекають на маленьких читачів продовження казкових пригод у селі Русалівка?

- Наразі ні. Хоча… все може бути.

 - Який із персонажів цього твору найбільше імпонує особисто Вам?

- Однозначно – русалка Олеся. Тому, що вона… неоднозначна. Русалка дуже різна за вдачею: то відсторонена і навіть жорстка, а то – ніжна, відважна, вразлива і жертвенна. Адже Олеся – головна причина перипетій, котрі трапляються з близнюками. Вона спровокувала небезпеку, вона допомагала з неї виплутатися, вона ж виявилася найбільшою загадкою сюжету. Напевне, навіть для мене, автора, вона залишилася нерозгаданою.

- Напевно, Зелені свята є справді чимсь дорогим і особливим для Вас, коли поставили їх у центр подій свого твору?  

- Я б не стала так стверджувати. Кожне народне свято – особливе по-своєму. Але про дивовижі на Різдво і Новий рік написано дуже багато історій. Немало сюжетів тематично торкаються Великодня. А Зелені свята – наче обділені увагою. Тобто, я не беруся стверджувати, що геть ніхто з авторів не торкався теми Трійці у своїх творах, але в моєму особистому сприйнятті утворилася така прогалина. Хоча, якщо зовсім відверто, така часова пора була обрана не свідомо. Я не розмірковувала на кшталт: «Якого б це мені свята торкнутися в сюжеті? Що б таке народознавче описати?..» Можна сказати, що роман сам захотів сюжетно розгортатися в пору Зелених свят. А я послухалася і не пожалкувала.

- Якою, на Вашу думку, повинна бути хороша дитяча книга, яка зацікавить сучасну дитину та складе достойну конкуренцію віртуально-комп’ютерному простору?

- На жаль або на щастя, я не знаю відповіді на Ваше запитання. Єдиною підказкою для мене, як для автора, може бути чесність, щодо свого дитячого «я», коли пишу книгу. Воно – найперший рецензент. Якщо не злукавлю зі спробую «погратися» в дорослу і більше знаючу, ніж дитина, – все вдасться з текстом!

 -  Як вважаєте, як навчити сучасних дітей помічати казкове, чарівне у навколишньому світі?  

- Вчити потрібно батьків, аби вони з пелюшок навчали своїх дітей. Чи зможе малеча любити природу, коли тато кидає недопалок у клумбу, а мама не соромиться вдарити ногою бездомне кошеня? Відповідь очевидна... Напевне, я мала б відповісти, що книги також здатні навчити бачити красу та дивовижу світу, цінувати її, примножувати?.. Так. Але це дієво виключно для тих, хто вміє мислити. А такому вмінню, в першу чергу, також навчають батьки. Щоденно. Власним прикладом.

- Нещодавно Ви отримали дипломом міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за роман «…Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва!». Щиро вітаємо із почесною відзнакою! Як гадаєте, чи продемонструє цей твір Вас у новому літературному амплуа?

- Дякую за привітання! Так, цей роман геть не схожий на «Зелен-день…». Його події відбуваються у часи наших далеких пращурів. Лише за один рік – від дня весняного сонцестояння до дня весняного сонцестояння – юній Любаві належить зрости від звичайної дівчинки-знайди, котру принесла стрімка ріка, до войовниці, означеної долею на спасіння рідної землі. Протистояння чорній чаклунській силі та людській злобі, сумніви і страхи, зради і заборони, зневіра, втрати, відкриття й полон… І все це – аби об’єднати людей на боротьбу із завойовниками рідної землі, знайти свій рід і пізнати кохання. Події роману «…Коли сонце було сто зрячим. Амулет волхва» відбуваються у прадавні часи і під попелом століть вже й не розібрати, що з того могло відбуватися насправді, а чого ніколи б не сталося, лише тоненька ниточка народних традицій та звичаїв, вплетена у сюжетну канву, веде читача до першоджерел і нагадує про щось кревне.

-  Чи вже вирішили, де публікуватимете новий твір?

- Ще ні.

- Це вже не перша Ваша нагорода  відомого конкурсу. Як почуваєтеся, тримаючи у руках третю відзнаку «Коронації слова»?

- Емоції від перемоги в «Коронації слова» не стають більш бляклими, незалежно від того – перша вона чи вже третя. Цей конкурс, навіть втілюючись у реальність, продовжує залишатися мрією. Я ж можу стверджувати, що саме після першої перемоги в «Коронації» почала ідентифікувати себе як письменницю.

- Як вважаєте, у чому таємниця Вашого безперечного літературного успіху?

- Наразі ще не сприймаю себе як успішного літератора. Я на шляху до цього і щиро прагну такої мети. Отож, немає такої таємниці. Є дорога і праця.

-  Ви працюєте журналісткою, чим, впродовж стількох років клопіткої праці, Вас все ще приваблює ця сфера життя?

 - Журналістика, як і література надає можливість і засоби змінювати світ. Література вправляється у цьому повільніше, журналістика має більш блискавичну дію. Та в обох випадках це – відповідальність. Я журналіст на стільки ж, на скільки і письменниця, отож почуваюся однаково комфортно в обох іпостасях.

-  Що вважаєте  головним для роботи журналіста сьогодні? Яку роль відводите журналісту в такий нелегкий для України час?

- Ми живемо в такий час, коли кожен з нас, незалежно від професії, може вплинути на зміни в державі, в суспільному устрої, а головне – в головах співвітчизників. Єдина умова – потрібно діяти, а не безкінечно розмірковувати про те, як діяти!