
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Події
«Нехай на серце ляже ваготою» * слово і пісня
До 60-річчя Олеся Дяка
Олесь Дяк. Натхнення жити. Дзвін, ч. 5 (895), 2019. – С. 121–125.
пийте із келиха
щастя
щоб і краплина
не впала
Олесь Дяк, «Політ водоспаду»
Життя, щастя, слово, пісня, як «мальва цілунку / розквітла» (Олесь Дяк, «Політ водоспаду»). Як довго праця і пісня снуються в парі щодення життя? Очевидно, споконвіку, бо ще в зачині було Слово створене Отцем небесним. Не випадково 3000 років тому Екклезіяст записав, що людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми. Радість людина передає піснею і це про Олеся Дяка: «в серці знову / затьохкала пташка – / розбудила до слова мене» (с. 121) – слова, що іде в парі з піснею.
«Натхнення жити» є тим мірилом життя, яке Отець наш небесний заклав в людському серці: «Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця... (Екклезіяста 3:11). Не розуміє... Тоді приходить час, зупинитися і подумати про зроблене, пригадати миті життя, які зберігаються в нашій пам’яті. Писання і є ностальгією, жагою повернення до своїх витоків, близьких, рідних… Ми немовби вивіряємо своє «Я», життя, осмислюємо дорогу, якою подумки повертаємося до батьківського дому, тягнемося до батьківських рук, їхньої підтримки й «додому в’ється / спогадів стежина (с. 123). Вже сивочолими розуміємо, яке то щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя:
так часто у дитинство
поринаю –
коли ще тато гладив
по щоці (с. 121).
Син зберігає в пам’яті святий образ мами, матері-землі: «картоплю мама / в полі обгортає / навколо неї / світиться / земля (с. 121). Родина, діти – теплом зігріте серце проростає любов’ю: «сини мої / мов квіти на городі – / пробудяться уранці / і цвітуть» (с. 121) – вони ж бо продовжувачі роду, які доглядатимуть його коріння.
Олесь Дяк відчуває глибинну сутність слова, живе словом. Його поезія живе в єдності слова і думки, працює на виховання читача. Він живе в світі природи, радіє від спілкування з нею, тож його слово здатне викликати в читача звукові і зорові уявлення переживань, допомагає наблизитися уявою до речей, яких не зауважуємо, не осмислюємо: «життя ніщо / і тиша ця – одвічна / повз цвинтар я / в задумі / прошкував» (с. 122), бо ж «ідуть дощі / холодні й легковажні – / похмурих днів / звисають / рукави» (с. 124) і «останній день зими / згорів як свічка – / і сонцю радий / і за снігом жаль» (с. 125). Уява малює картину тиші вічного, світу щодення, миті проминального – «згорів як свічка»...
З роси та води Вам, дорогий поете. Хай життя «хитається», як «дві гілки смерекові» здоров’ям і натхненням жити, творити поезію добра, любові, щоб слово «лягло промінням сонця... / засяяло / аж видно / звідусіль» і плодоносило правдою на нелегкій ниві-життя українськості: «Смакуймо ж часу перелітну мить, / Хай не порожньою од нас летить» (Андрій Содомора, «Carpe diem» – лови день [лат.]). Тож надпиймо з «келиха щастя» й вина, бо «Де, мій хлопче, вино – / там таки й правда» (Алкей). Правда життя і щастя мислячої людини... Будьмо!
________________________________________
*Василь Стус, «Верни до мене пам’яте моя...»
Коментарі
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва