Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
Головна\Події\Культура

Події

29.10.2019|07:31|Богдан Дячишин, Львів

«Нехай на серце ляже ваготою» * слово і пісня

До 60-річчя Олеся Дяка

 

Олесь Дяк. Натхнення жити. Дзвін, ч. 5 (895), 2019. – С. 121–125.

 

пийте із келиха

щастя

щоб і краплина

не впала

Олесь Дяк, «Політ водоспаду»

 

         Життя, щастя, слово, пісня, як «мальва цілунку / розквітла» (Олесь Дяк, «Політ водоспаду»). Як довго праця і пісня снуються в парі щодення життя? Очевидно, споконвіку, бо ще в зачині було Слово створене Отцем небесним. Не випадково 3000 років тому Екклезіяст записав, що людина народжена для праці і щоб радіти ділами своїми. Радість людина передає піснею і це про Олеся Дяка: «в серці знову / затьохкала пташка – / розбудила до слова мене» (с. 121) – слова, що іде в парі з піснею.

         «Натхнення жити» є тим мірилом життя, яке Отець наш небесний заклав в людському серці: «Усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця... (Екклезіяста 3:11). Не розуміє... Тоді приходить час, зупинитися і подумати про зроблене, пригадати миті життя, які зберігаються в нашій пам’яті. Писання і є ностальгією,  жагою повернення до своїх витоків, близьких, рідних… Ми немовби вивіряємо своє «Я», життя, осмислюємо дорогу, якою подумки повертаємося до батьківського дому, тягнемося до батьківських рук, їхньої підтримки й «додому в’ється / спогадів стежина (с. 123). Вже сивочолими розуміємо, яке то  щастя, коли хтось думає про нас, молиться за нас і поєднаний з нашим серцем невидимою духовною ниткою життя:

 

так часто у дитинство

поринаю – 

коли ще тато гладив

по щоці (с. 121).

 

         Син зберігає в пам’яті святий образ мами, матері-землі: «картоплю мама / в полі обгортає / навколо неї / світиться / земля (с. 121). Родина, діти – теплом зігріте серце проростає любов’ю:  «сини мої / мов квіти на городі – / пробудяться уранці / і цвітуть» (с. 121) – вони ж бо продовжувачі роду, які доглядатимуть його коріння.

         Олесь Дяк відчуває глибинну сутність слова, живе словом. Його поезія живе в єдності слова і думки, працює на виховання читача. Він живе в світі природи, радіє від спілкування з нею, тож його слово здатне викликати в читача звукові і зорові уявлення переживань, допомагає наблизитися уявою до речей, яких не зауважуємо, не осмислюємо: «життя ніщо / і тиша ця – одвічна / повз цвинтар я / в задумі / прошкував» (с. 122),  бо ж «ідуть дощі / холодні й легковажні – / похмурих днів / звисають / рукави» (с. 124) і «останній день зими / згорів як свічка – / і сонцю радий / і за снігом жаль» (с. 125). Уява малює картину тиші вічного, світу щодення, миті проминального – «згорів як свічка»...

         З роси та води Вам, дорогий поете. Хай життя «хитається», як «дві гілки смерекові» здоров’ям і натхненням жити, творити поезію добра, любові, щоб слово «лягло промінням сонця... / засяяло / аж видно / звідусіль» і плодоносило правдою на нелегкій ниві-життя українськості: «Смакуймо ж часу перелітну мить, / Хай не порожньою од нас летить» (Андрій Содомора, «Carpe diem» – лови день [лат.]). Тож надпиймо з «келиха щастя» й вина, бо «Де, мій хлопче, вино – / там таки й правда» (Алкей). Правда життя і щастя мислячої людини... Будьмо!

________________________________________

*Василь Стус, «Верни до мене пам’яте моя...»



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери