Головна\Події\Культура

Події

29.07.2018|00:26|Іван Лучук

Румун за походженням, один із найвидатніших сербських поетів

96 років з дня народження Васка Попи

До творчості сербського поета Васка Попи я маю сентимент ще зі студентської лави, коли обрав її предметом своєї дипломної роботи. Васко Попа заслужив багато високих оцінок. Наприклад, критик і також сербський поет Александар Петров писав: «Васко Попа належить до найбільших поетів, які будь-коли писали сербською мовою, і є одним із найвидатніших представників сучасної світової поезії».

Народився Васко Попа (по-сербськи: Васко Попа, VaskoPopa) 29 липня 1922 року в містечку Гребенац у Воєводині. Його дитинство та юність пройшли у місті Вршац, де він закінчив початкову школу та гімназію. Після того записався на філософський факультет Белградського університету. Студії продовжив у Бухаресті та Відні. Під час Другої світової війни був ув’язнений у концентраційному таборі в Зренянині (який тоді називався Бечкерек). Після війни закінчив романське відділення філософського факультету Белградського університету (1949). У 1954–1979 роках працював редактором у видавництві «Нолит» у Белграді. У Вршаці 29 травня 1972 року заснував Літературну общину Вршац (Књижевна општина Вршац, КОВ), того ж року був обраний членом Сербської академії наук і мистецтв. Один із засновників Воєводинської академії наук і мистецтв (1979) у Новому Саді. Був одружений із уродженкою Вршаца Йованкою Сінґер (більш відомою як Хаша), викладачкою архітектурного факультету Белградського університету. Помер Васко Попа 5 січня 1991 року в Белграді, похований на Алеї заслужених громадян на Новому цвинтарі.

Перші вірші Васко Попа опублікував у «Літературній газеті» («Књижевне новине») і газеті «Боротьба» («Борба»). Дебютною збіркою стала «Кора» («Кора», 1953), яка разом зі збіркою «87 віршів» Міодрага Павловича вважається початком сербської післявоєнної модерної поезії. Перша збірка викликала широкий резонанс і справила великий вплив на наступні покоління сербських поетів. Потім вийшли збірки поезій «Лихо-поле» («Непочин-поље», 1956), «Довколишнє небо» («Споредно небо», 1968), «Вертикальна земля» («Усправна земља», 1972), «Вовча сіль» («Вучја со»), «Плоть» («Живо месо»), «Дім на дорозі» («Кућа насред друма») (всі три – 1975), «Розріз» («Рез», 1981). У рукописній спадщині залишилася незавершена збірка віршів «Залізний сад» («Гвоздени сад»), яка включала поетичний цикл «Мала скринька» («Мала кутија», 1984), незавершений твір «Гарне містечко В» («Лепа варош В»), цикл із п’яти віршів «Дурний Лала» («Луди Лала»; Лала – прозивне прізвисько селянина з Банату). У рукописі залишилося ще 19 віршів, а також книжка записів про мистецтво та митців «Клубок» («Калем»). У 2002 році вийшла книжка «Румунські та інші вірші» («Румунске и друге песме»), де вперше були опубліковані деякі вірші, які він написав ще в молодості. Васко Попа відомий і як упорядник своєрідних антологій: народної творчості «Золоте яблуко» («Од злата јабука», 1958), поетичного гумору «Громовик» («Урнебесник», 1960) і поетичних сновидінь «Опівнічне сонце» («Поноћно сунце», 1962). Поезії Попи властиве філософське заглиблення в морально-етичні проблеми буття, гуманістична спрямованість, оригінальний сплав новітніх мистецьких тенденцій із фольклором і міфологією. Попри своє етнічне румунське походження, він витворив універсалії балканського міфологізму саме на сербському матеріалі. Варто зупинитися бодай на одному показовому прикладі. Серед сербів доволі поширеним є ім’я Вук (вовк); згадаймо хоча б основоположника сучасної сербської літературної мови Вука Караджича. У доробку Попи є не лише збірка «Вовча сіль», але й поетичні цикли «Поклоніння кульгавому вовкові» («Поклоњење хромоме вуку»), «Вовча земля» («Вучjа земља») та «Сліди кульгавого вовка» («Трагови хромога вука»). Вовк був верховним поганським божеством сербів, а за міфологічними уявленнями – сербський народ був «вовчим плем’ям». Підтвердження цьому знаходимо навіть в давньоукраїнських апокрифічних пам’ятках: «Куманин пардус, болгарин бик, сербин вовк». Елементи міфу про кульгавого вовка зустрічаються також у легендах, пов’язаних із особою сербського середньовічного діяча Сави Неманича, чия роль є вельми значною в створенні й утвердженні Сербської держави та церкви. Васко Попа наче перехрещує історичну символіку з міфічною, реконструює минуле за допомогою давніх міфів. Віктор Шкловський свого часу писав: «Міфи знаходяться в пам’яті людини, як інструменти в кузні: для роботи, а не для зберігання. Міфи відбираються за принципом вибудовування нової естетичної структури...». Із елементів естетичної структури Попи витворюється специфічний авторський балканський міфологізм. Подібним чином можна виділити хоча б суматризм сербського ж письменника Мілоша Црнянського чи сарматизм німецького письменника Йоганнеса Бобровського. Одним із головних у творчості Попи є цикл «Ігри» («Игре»). Це ціла панорама екзистенційних ситуацій, відношень і взаємозалежностей, організована навколо метафори гри. «Ігри» входять у систему якихось невинних, ностальгічних асоціацій з дитинством, фольклорним ліризмом. Це – архітектура кругового пекла, сконструйованого з уламків і залишків іграшок. Кінець ігор завжди показаний як безглуздя, порожнеча. І що характерно, кожен із гравців згоден, а можливо, і чомусь змушений грати до кінця. «Ігри» – за словами сербського поета Івана В. Лалича – це пекло без бунтівника. Натомість сербський літературознавець Славко Леовац писав, що в циклі «Ігри» йдеться про «вічну потребу людини у грі, щоб грою виразити і свій вибір, і поклик душі». Хоч би там що, а цикл «Ігри» – це протест проти безсилля перед смертю, протест, виражений через іронію.

Для поетичної мови Васка Попи властиве також певне дитяче ставлення до світу, доволі щире, але й заодно обережне. Сербський дослідник Богдан Попович виділив три творчі потуги, які начебто складають триєдину сутність його поезії: «1) нейтральний поетичний суб’єкт, дещо наївний і по-дитячому мрійливий; 2) ясновидющий дикий предок; 3) цивілізований сучасник, на межі відчаю через усвідомлення всіх своїх переваг і вад». Поетові філософські погляди найцілісніше виражені в циклах «Кість кості» («Кост кости») й «Орлець» («Белутак»). Семантичний аспект поезій із згаданих циклів базується на персоніфікації неживого, того, що раніше належало до живої матерії. Поет залишається послідовним у наданні неживому властивостей живого. Наприклад, орлець (кварц, кремінь, родоніт), або «камінь-істота», як назвав його Міодраг Павлович, спроектований не лише сам на себе, а й на нас усіх. Цей камінь – орлець – ми сприймаємо як істоту виняткової чистоти та досконалості. Різні релігії по-різному висвітлюють суть цього каменю. Що стосується поезії Попи, то він відштовхується, либонь, від того значення орлеця, яке надають йому мусульмани. Вони рівно опівдні, за вимогами свого ритуалу, вмиваються. Якщо цього не можуть здійснити у відповідному місці, то шукають будь-яке підходяще для здійснення обряду місце, але найохочіше вибирають для умивання чисту протічну воду. Вважають, щоб вода у своєму природному плині перейшла через три орлеці на дні річки, і тоді вона, попри будь-яке забруднення, стає чистішою від джерельної. Серби мають повір’я, за яким орлецеві властива зцілювальна сила. На те місце, де вкусить бджола, треба прикласти вологий орлець, щоб воно не спухло. Орлецю приписують силу оберігати від усього злого. Використовують його і як талісман. Орлець зашивають у пелюшки немовляти, він приносить щастя і в ньому знаходять притулок душі небіжчиків. Хворого купають у воді, в якій переночували два орлеці, вийняті матір’ю або сестрою з дна річки. Те, що ці орлеці дістають з води до світання і з заплющеними очима, вказує на повір’я, що в них перебувають душі небіжчиків. Важкохворого так вводять у стан мерців, щоб потім його звідти вивести. Але попри ці незвичайні свої якості, орлець, як і людина, не може перемогти законів об’єктивного світу і мусить їм підпорядкуватися.

Поезія Васка Попи має, за словами того ж Міодрага Павловича, «циклічну організацію». Сам Васко Попа про це сказав: «Слова у вірші творять замкнене коло. Видно, що вони танцюють у колі, але не видно, навколо чого вони танцюють. Це слова у вірші творять картину джерела, з якого вони витекли і до якого тягнуться». Поезії творять цикли, цикли – збірки, а збірки створюють єдину мозаїчну картину. Ми не помилимося, коли скажемо, що Васко Попа писав не окремі вірші та книги, а одну-єдину книгу, яка постійно поповнювалася новими відкриттями, на які поет був такий щедрий.

Васко Попа є лауреатом численних югославських і зарубіжних літературних премій. Зокрема, він став першим лауреатом премії ім. Бранка Радичевича (Бранкова награда) за поезію, заснованої в Сремських Карловцях у 1954 році. У 1957 році отримав премію ім. Йована Йовановича-Змая (Змајева награда), у 1968 р. – Австрійську державну премію за європейську літературу, у 1976 р. – премію ім. Бранка Мільковича, у 1978 р. – премію АВНОЈ (Антифашистського віча народного визволення Югославії), у 1983 р. – премію ім. Скендера Куленовича тощо. У 1995 році у Вршаці була встановлена премія ім. Васка Попи за найкращу збірку віршів сербською мовою, яку вручають щороку в день його народження.

Поезії Васка Попи перекладені на багато мов народів світу, а сам він перекладав із французької мови.

Українською мовою окремі твори Васка Попи переклали Петро Марусик, Іван Лучук, Василь Махно ([Поезії] // Всесвіт. – 1973. – № 2; Із циклів «Ігри» та «Орлець» // Всесвіт. – 1989. – № 12; Кість кості // Форум. – 1996. – № 2; Верни мені мої шматочки // Сучасність. – 2006. – № 2; Цикли «Ігри», «Орлець», «Кість кості», «Верни мені мої шматочки» // Лучук І. Позичена дримба: Переклади, версії, переспіви, варіації. – Тернопіль, 2012).

 

 

Додаток

 

 

Васко Попа

 

ІГРИ

 

ПЕРЕД ГРОЮ

 

Зажмурить око

У власні сховається закутки

Побачить ні цвяхів нема ні злодіїв

Ані яєць зозулиних

 

Зажмурить і друге

Присяде і раптом підскочить

Підскочить високо високо високо

Вище самого себе

 

Звідти паде усією вагою

Падає днями глибоко глибоко глибоко

На дно провалля свого

 

Хто в друзки не розіб’ється

Хто залишиться цілим і встане

Той буде грати

 

 

У ЦВЯХА

 

Один буде цвяхом кліщами другий

А решта майстрами

 

Кліщі цвяха за голову

Зубами руками хапають

І тягнуть і тягнуть

Обривають як правило голову

Йде туго з підлоги цвях

 

Тоді майстри кажуть

Кліщі нездалі

Виламують руки щелепи

І шпурх у вікно

 

Потім іншому бути цвяхом

Іншому кліщами

Решті майстрами

 

 

У ХОВАНКИ

 

Сховається хтось від когось

Просто йому під язик

Той нишпорить під землею

 

Забереться на голову

Той нишпорить у небі

 

Сховається в забуття

Той нишпорить у траві

 

Шукає шукає

Де тільки можна

В тих пошуках губить себе

 

 

У ЗВАБНИКА

 

Один гладить бік табуретки

Поки та не кивне ногою

Давши прозорий натяк

 

Другий цілує замкову щілину

Як тільки її цілував би

Поки цілунка діждеться

 

Третій стовбичить збоку

Вибалушує очі на них

І крутить головою

 

Поки вона відпаде

 

 

У ВЕСІЛЛЯ

 

Кожен скидає шкіру

Оголює власне сузір’я

Що ніколи не бачило ночі

 

Шкіру наб’є камінням

І веде у танок

Освітлений власними зорями

 

Хто до світанку не спиниться

Не моргне не спіткнеться

Той відіграє шкіру

 

(Такої гри ще нечасте грище)

 

 

У КРАДІЇВ РУЖ

 

Хтось буде кущем

Інші дочками вітру

І крадіями руж

 

Крадії підбираються до куща

Хтось один краде ружу

І заховає в серці

 

З’являються вітрові дочки

Помітять украдену ружу

І кинуться за крадіями

 

Розпанахують їхні груди

У когось знаходять серце

А в когось їй богу ні

 

Розпанахують та розпанахують

Поки в одному серці

Не знайдуть украдену ружу

 

 

МІЖ ІГРАМИ

 

Ніхто тут не відпочиває

 

Цей переставляє очі

Ставить на спину

І мимоволі задом іде наперед

Ставить на п’яти

І повертається сторч головою

 

А той став суцільним вухом

Все чує що годі й почути

Але йому набридло

Хоче знову собою стати

Але без очей він не бачить як

 

А той всі обличчя свої

Пожбурив одне за другим

Останнє бацнув під ноги

І схопився за голову

 

А той аж виструнив погляд

Між простягнутими руками

І ходить по ньому ходить

Спочатку поволі потім хутчіш

Все хутчіш і хутчіш

 

А той головою бавиться

Вгору запустить

І ловить на палець

Або й не ловить

 

Ніхто тут не відпочиває

 

 

У НАВЗДОГОНИ

 

Одні відкушують іншим

Руку чи ногу абощо

 

З відкушеним у зубах

Тікають чимдуж

Щоб закопати в землю

 

Інші порозбігавшись

Нюхають скрізь шукають

Геть перериють землю

 

Знайде щасливець руку

Чи ногу свою абощо

Тоді його черга кусати

 

Грище проходить жваво

 

Поки є руки

Поки є ноги

Поки є хоч абищо

 

 

У НАСІННЯ

 

Хтось посіє когось

Посіє в своїй голові

Землю добре втрамбує

 

Чекає на сходи

 

Насіння голову занапастить

Перетворить у мишачу нірку

Миші з’їдять насіння

 

Стануть відразу мертвими

 

У порожнечі поселиться вітер

Барвистих плодитиме вітриків

 

 

У ЗДОХЛУ КОБИЛУ

 

Один одному будуть як камінь на серці

Завбільшки з будинок

Щоб ані не ворухнутись

 

І перший і другий програє

Підніми тільки палець

Тільки прицмокни чи вухом рухни

Або моргни

 

Щоб ані не ворухнутись

 

І перший і другий програють

Зморяться й зморено вснуть

І в сні стане дибом волосся

 

(Це довготривала гра)

 

 

У ЛОВЦЯ

 

Хтось увійде без стуку

У вухо комусь увійде

І через друге вийде

 

Увійде як сірник

Спалахнулий сірник

Станцює в його голові

 

Головує

 

Хтось увійде без стуку

У вухо комусь увійде

І через друге не вийде

 

Попечеться

 

 

У ПОПІЛ

 

Одні ночами інші зірками

 

Кожна ніч засвічує власну зірку

І танцює чорний танок круг неї

Поки зірка не згасне

 

Потім ночі поділяться між собою

Стануть зірками одні

Інші ночами залишаться

 

Знов кожна ніч засвічує зірку

І танцює чорний танок круг неї

Поки зірка не згасне

 

Ніч остання буде вже й зіркою

Засвітить саму себе

Сама круг себе станцює чорний танок

 

 

ПІСЛЯ ГРИ

 

Врешті руки хапаються за живіт

Щоб живіт од сміху не луснув

Аж там нема живота

 

Одна рука ледь ледь піднімається

Щоб стерти піт із чола

Та немає чола

 

Друга рука на серці

Щоб серце з грудей не вискочило

Немає і серця

 

Опускаються руки

Безпорадні падуть на коліна

Та нема і колін

 

На праву долоню падає дощ

Із другої проростає трава

Отак воно

 

січень-травень 1986

 

 

 

ОРЛЕЦЬ

 

ОРЛЕЦЬ

 

Безголовий безрукий безногий

З’являється

Збудженим пульсом випадку

Шелестить

Безсоромною часу ходою

Охоплює все

E внутрішніх своїх

Обіймах пристрасних

 

Біле гладеньке невинне тільце

Бровою місяця посміхається

 

 

СЕРЦЕ ОРЛЕЦЯ

 

Гралися орлецем

Камінь як камінь

Грався із ними так ніби серця не має

 

Розізлилися на орлеця

Розбили його у траві

І розгубились побачивши серце його

 

Відкрили серце орлецю

У серці змія

Сонний клубок без снів

 

Розбудили змію

Змія піднялася увись

Розбіглись далеко

 

Дивилися здалеку

Змія обвила горизонт

Як яйце його проковтнула

 

Повернулись на грище

Ніде ні змії ні трави ні орлецевих уламків

Ніде нічого далеко навкруг

 

Усміхнено переглянулись

І переморгнулись усі

 

 

СОН ОРЛЕЦЯ

 

Рука з’явилася з-під землі

У повітря орлець пожбурила

 

Де орлець

На землю не повернувся

І не піднявся на небо

 

Що з орлецем

Чи його високості ковтнули

Чи у птаху він перекинувся

 

Ось він орлець

Залишився впертий в собі

Ні на небі ні на землі

 

Самого себе наслухає

Світ між світами

 

 

ЛЮБОВ ОРЛЕЦЯ

 

Задивився на гарну

Округлу блакитнооку

Легкодумну безмежність

 

У білок її ока

Весь перекинувся

 

Лише вона його розуміє

Лише її обійми

Відповідають його бажанням

Німим і бездонним

 

Усі її тіні

Взяв у полон

 

Закоханий сліпо

І будь-яку іншу красу

Крім тієї яку він любить

І яка його рано чи пізно зведе

Не бачить

 

 

ВИБРИК ОРЛЕЦЯ

 

Обридло йому коло

Досконале коло круг нього

Зупинився

 

Тягар його заважкий

Власний тягар у ньому

Скинув його

 

Камінь його затвердий

Камінь з якого він створений

Кинув його

 

Затісно йому в собі

У рідному тілі

Вийшов

 

Сховався бід себе

Сховався у власну тінь

 

 

ТАЄМНИЦЯ ОРЛЕЦЯ

 

Наповнив себе собою

Щоб не об’їстися свого м’яса твердого

Щоб не стало зле

 

Спитай не бійся

Він хліба за це не просить

 

Скам’янілий в блаженних корчах

Чи не вагітний він часом

Чи не розродиться каменем

Або звіром або блискавицею

 

Питай скільки влізе

На відповідь не сподівайся

 

Сподівайся лише на ґулю

Або на другий ніс або на третє око

Або на хто зна що

 

 

ДВА ОРЛЕЦІ

 

Дивляться тупо один на одного

Дивляться два орлеці

 

Два цукерки вчора

На язиці вічності

Дві кам’яні сльозинки сьогодні

На вії невідомості

 

Дві піщинки завтра

У вухах глухоти

Дві ямочки веселі завтра

На щоках дня

 

Дві жертви дрібного жарту

Плаского жарту без жартуна

 

Дивляться тупо один на одного

Дивляться холодними тулубцями

Говорять черевом

Говорять на вітер

 

січень-травень 1986

 

 

 

КІСТЬ КОСТІ

 

І. НА ПОЧАТКУ

 

Зараз нам легко

Врятувалися від м’яса

 

Зараз будемо але що

Скажи щось

 

Чи хочеш бути

Хребтом блискавиці

 

Скажи ще щось

 

Ну що тобі сказати

Тазова кість грози

 

Скажи щось друге

 

Більше нічого не знаю

Ребра небес

 

Ми не є нічиї кості

Скажи щось третє

 

 

ІІ. ПІСЛЯ ПОЧАТКУ

 

А що робитимемо зараз

 

І справді що ж таки

Зараз мозком повечеряємо

 

Таж ми його з’їли на обід

Тепер у мені порожнеча

 

Тоді будемо свистіти

Ми любимо свист

 

А що буде з нами як пси надійдуть

Вони люблять кості

 

Тоді застрягнемо їм у горлі

І солодко умліватимемо

 

 

ІІІ. НА СОНЦІ

 

Чудно засмагати голою

Я ніколи не терпіла м’яса

 

Та й мене те лахміття не спокусило

Шаленію за тобою голою як зараз

 

Не дай щоб тебе сонце голубило

Краще любімося ми обоє

 

Лише не тут лише не на сонці

Тут бо все видно кісточко люба

 

 

IV. ПІД ЗЕМЛЕЮ

 

М’яз темряви м’яз м’яса

Там же пристає до тебе

 

То що ж робитимемо зараз

 

Покличемо усіх костей усіх часів

Піднімемось на сонце

 

І що ж тоді

 

Тоді ростимемо чисті

Ростимемо далі як схочемо

 

І що ж потім

 

Нічого йтимемо туди сюди

Будемо вічні створіння з кості

 

Почекай лишень хай земля позіхне

 

 

V. ПІД МІСЯЧНИМ СЯЙВОМ

 

Що ж це таке

Ніби м’ясо якесь білосніжне

Пристає до мене

 

Не знаю що таке

І крізь мене ніби мозок тече

Якийсь холодний мозок

 

Сама не знаю

Ніби спочатку все починається

Якимось страшнішим початком

 

Знаєш що

А чи вмієш ти гавкати

 

 

VI. ПЕРЕД КІНЦЕМ

 

Куди ж нам зараз

 

Куди ж нам нікуди

Куди нам справді двом кісткам

 

Що нам там

 

Там нас вже віддавна

Там нас палко чекає

Ніхто і жінка його ніхтова

 

А що ж ми для них

 

Вони постаріли вони без костей

Будемо їм як дочки рідні

 

 

VII. ВКІНЦІ

 

Кість я кість ти

Чому ж ти мене проковтнула

Більше мене не видно

 

Що ж я тобі такого

Ти мене проковтнула

І я себе вже не бачу

 

Де ж я зараз

 

Зараз вже не відомо

Ні хто є де ні хто є хто

Все страшний сон пилюги

 

Чи чуєш ти мене

 

Чую тебе і себе

Кукурікає з нас кукуріку

 

січень-травень 1986

 

 

 

ВЕРНИ МЕНІ МОЇ ШМАТОЧКИ

 

 

Лише прийдеш мені до голови
Як думки мої твій вид роздряпають

 

Вийдеш лишень перед мене
Як очі мої загарчать на тебе

 

Лише відкриєш уста
Як мовчання моє щелепи тобі розірве

 

Лише нагадаєш про себе
Як пам’ять моя розверзе під тобою землю

 

Ось до чого між нами дійшло

 

 

1

 

Верни мені мої шматочки

 

Мої шматочки зі світлої мрії
З шовкового усміху зі смугастого передчуття
З моєї мережаної тканини

 

Мої шматочки з крапчастої надії
З палкого бажання з барвистих зорів
З моєї цери

 

Верни мені мої шматочки
Верни поки я добрий

 

 

2

 

Слухай ти чудо
Скинь ту хустину білу
Ми ж бо знайомі

 

З тобою змалечку
З одної миски сьорбали

 

В одній постелі спали
З тобою врічний ноже

 

Облудним світом блукали
З тобою зміюко на грудях

 

Чуєш ти удавальнице
Скинь ту хустину білу
Навіщо нам лукавити

 

 

3

 

Не візьму тебе на плечі
Не віднесу там де кажеш

 

Ані підкований золотом
Ані в колісницю вітру запряжений
Ані райдугою загнузданий

 

Не займай і не наймай

 

Не буду ані з ногами в кишені
Ані просилений у голку ані зав’язаний у вузол
Ані просто будучи патиком

 

Не лякай мене

 

Не буду ні печеним ні перепеченим
Ні прісним ні солодким
Не буду ні в сні

 

Не забріхуйся
Все одно то нічого не дасть

 

 

4

 

Геть із мого замурованого безмежжя
Із зоряного кола навкруг мого серця
Із мого кавалка сонця

 

Геть із смішного моря моєї крові
Із мого припливу і відпливу
Геть із мого мовчання на суші

 

Геть я сказав геть

 

Геть із мого живого провалля
Із голого батьківського стебла в мені

 

Геть доки я маю кричати геть

 

Геть із моєї голови що от-от розколеться
Геть лише геть

 

 

5

 

До тебе прийдуть ляльки
А я їх у крові своїй купаю
У шматочки своєї шкіри вдягаю

 

Гойдалки їм зі свого волосся роблю
Візочки зі своїх хребців
Крилаті створіння з брів

 

Перетворюю посмішки на метеликів
І зуби свої на дичину
Щоби полювали щоб якось вбивали час

 

Ну чи не гарна забава для мене

 

 

6

 

Корінь тобі і кров і крону
І все в житті

 

Спраглі тобі картини у мозку
І жар оченят на вершечках пальців
І кожну кожну стопу

 

У три казани капризи води
У три печі знак вогню
У три ями без імені й без молока

 

Холодний подих тобі до горла
До каменя зліва у грудях
До птахи бритви у тому камені

 

Невідь де у лігвище порожнечі
У голодні ножиці початку й початку
В небесну утробу чи відаю що то таке

 

Насіння тобі і сік і сяйво
І темряву і крапку в кінці мого життя
І все на світі

 

 

7

 

Що з моїми шматочками
Не повернеш їх ні

 

Спалю тобі брови
Не будеш невидимою довіку

 

Змішаю день і ніч тобі у голові
Лупитимеш чолом об мої дверцята

 

Обріжу тобі розспівані нігті
Щоб ти не дряпала по мозку

 

Нацькую твої тумани з костей
Щоб спили зілля з язика

 

Будеш бачити на що я здатен

 

 

8

 

І ти хочеш щоб ми любилися

 

Можеш створити мене з мого попелу
З уламків мого гуркоту
З моєї забутої міцно нудьги

 

Можеш красуне

 

Можеш схопити мене за прядь забуття
Щоб ніч обіймати мою у порожній сорочці
Щоб моє цілувати відлуння

 

Та ж ти не вмієш любитися

 

 

9

 

Тікай чудо

 

Кусаються наші сліди
За нами в пилюці кусаються
Ми одне одному не підходимо

 

Міцний холодний дивлюся крізь тебе
Крізь тебе проходжу з кінця в кінець
Це не подібне на гру

 

Де ми шматочки змішали

 

Верни їх мені нащо вони тобі здалися
Дурно на плечах бліднуть
Верни їх мені у безвість свою тікай

 

Тікай чудо від чуда

 

Де очі твої
І там є чудо

 

 

10

 

Чорний твій язик чорний полудень чорна надія
Все в тебе чорне тільки дрож моя біла
Мій тобі вовк під горло

 

Гроза тобі постіль
Страх мій узголів’я
Широке тобі лихо-поле

 

Полум’яні твої кавалки і зуби з воску
А ти собі жуй ненажеро
Скільки завгодно жуй

 

Німий твій вітер німа вода німі квіти
Все у тебе німе тільки скрегіт мій голосний
Мій тобі яструб на серце

 

Менше тебе у матері жаху

 

 

11

 

Стер твоє обличчя зі свого обличчя
Здер твою тінь зі своєї тіні

 

Вирівняв гори в тобі
На рівнинах твоїх понатворював гір

 

Розсварив твої пори року
Всі сторони світу відбив від тебе

 

Обвив свій життєвий шлях круг тебе
Свій несходимий світ неможливий

 

А ти виглядай зустрічай мене

 

 

12

 

Досить красномовного сухоцвіту досить солодких нісенітниць
Нічого чути не хочу нічого не хочу знати
Досить досить всього

 

Скажу востаннє досить
Наповню рот землею
Стисну зуби

 

Щоб перерізати сухочереп
Щоб перерубати раз і назавжди

 

Стану таким як є
Без кореня без гілки без крони
Обіпруся на себе
На свої великі вузли

 

Буду глодовим кілком у тобі
Єдине чим можу бути
У тобі нездала невміла потворо

 

Не повернулася

 

 

13

 

Не жартуй чудо

 

Ти сховало ніж під хустку
Переступило межу підставило ніжку
Попсувало гру

 

Нехай мені перевернеться небо
Хай сонце мені розіб’є голову
Шматочки мої хай розбредуться

 

Не жартуй чудо з чудом

 

Верни мені мої шматочки
А я тобі твої верну

 

січень-травень 1986

Із сербської переклав Іван Лучук 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

19.09.2020|16:24
Сьогодні Києвом гуляв «Іван Франко»
18.09.2020|12:46
Книжка Оксани Драчковської стала лауреатом премії BookForum Best Book Award 2020
17.09.2020|23:15
Гран-прі премії BookForum Best Book Award 2020 отримала «Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута»
17.09.2020|21:23
III Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» відбудеться у жовтні
17.09.2020|21:18
Оголошено літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна
15.09.2020|00:57
"Вова купує квиток до Ростова". Гурт Жадан і Собаки презентував новий трек
14.09.2020|20:25
Олег Сенцов презентує у Києві щоденник голодування та збірку малої тюремної прози
12.09.2020|08:27
Ахтем Сеітаблаєв став лауреатом Премії імені Василя Стуса 2020 року
11.09.2020|09:55
Відомі лауреати ІІІ Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
09.09.2020|23:34
3 дні, 32 події, 30 митців із 5 країн: фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбувся в оновленому форматі


Партнери