Київський художник Богдан Задорожний добре відомий не лише в Україні, а й за її межами, адже свій творчий шлях розпочав ще наприкінці 1980-х років. Його роботи знаходяться у приватних колекціях в Україні, Франції, Швеції, США, Італії, Японії.

Використовуючи традиційні в живописі техніки (полотно, олійні фарби), а також традиційні ж сюжети (пейзаж, натюрморт, та ін.), він при цьому ж втілює у своїх роботах фантастичні, часом психоделічні образи і символи, а буденні і звичні предмети набувають казкових обрисів. Богданові притаманний свій особливий, оригінальний стиль, який при цьому поєднує елементи фолькові з авангардом, експериментом, професійним пошуком.

 Батько

До мистецтва Богдан Задорожний був близький ще з дитинства, – і це очевидно, адже його батько – Іван-Валентин Задорожний (1921-1988) був відомим українським художником, монументалістом. Багато хто пам’ятає чудову дитячу книжку “Кирило Кожум’яка”, яку Іван-Валентин не просто проілюстрував, а цілком намалював, розробивши при цьому свій власний шрифт. А його вітражами, які прикрашають верхній вестибюль київського фунікулеру, може помилуватися кожен і зараз.

“Якщо у звичайних дітей були й звичайні іграшки – кубики, машинки і тд, то у мене за іграшки слугували фарби й пензлі. Ця “гра” з часом переросла в посильну допомогу батькові – змішати фарби, створити певний колір, зафарбувати якусь площину, а згодом у мене з’явилися й більш серйозні завдання – як у такого собі “підмайстра”. Тобто, якогось особливого питання вибору професії у мене так ніби й не стояло взагалі”, – каже Богдан Задорожний.

Відмітимо, що Іван-Валентин Задорожний, Степан Кириченко, Григорій Корінь, Віктор Григоров, Володимир Пасивенко та інші, у 1960-80-х роках започаткували та розвивали школу українського монументального мистецтва. При цьому, до певного часу, Іван-Валентин писав “як всі”, а творчий перелом стався в середині 1960-х років. Причиною, розмірковує Богдан, скоріш за все, стали намагання знайти рідних, знайти коріння – адже батька у дитинстві вивезли із Ржищева до Києва і покинули в місті – щоб вижив у “голодовку” 1933 р. “Можливо, повпливало також спілкування батька із старшими людьми. Було ще багато "характерників", люди вміли вгадувать погоду на декілька місяців уперед, були серед людей відомі “місця сили”. Знання ці були, і вони передавалися з покоління в покоління, якраз отут – в Подніпров´ї”, розмірковує Богдан.

Якраз оцей потяг до коріння, до архетипічного, “фолькового”, єднання з природою, і передав батько синові Богдану, який розвинув свій особливий і оригінальний стиль. Стиль, який можна назвати “вітражною технікою”, або, за висловом мистецтвознавиці Валентини Грицук,

“абстрактним кольорописом”.

 

Ворони у хусточках. Полотно, олія

Стиль

 “Поліфонія кольорів у творах художника підтримується довершеністю, “зробленістю” та ритмічністю композиційної побудови. Його полотна – яскраві відкриття "… самого в собі, для себе" – і для людей”, – зазначає Валентина Грицук, – “На перший погляд – сконкретизовані кольорові площини (плями), але беззаперечно прочитується вплив сакральної орнаментики… У картинній площині перетинаються два світи – світлоносність гармонійних кольорів та конкретика предметного...”

“Абстрактний кольоропис” Богдана Задорожного, безумовно, сформувався на основі творчості батька. Втім, це не просте продовження, а цілком самостійне переосмислення світу і краси. Його стиль – більш урбаністичний. Навіть якщо це погляд на природу, на пейзаж, на українську хату, – це погляд із міста. У його роботах відчуваються впливи Фернана Леже, Анрі Матіса, Жоржа Брака. У той же час, наявність у роботах художника декоративістики, українських етнічних мотивів, споріднює його з художниками Олександром Богомазовим, Михайлом Бойчуком, Марією Приймаченко.

За, пласкою, десь навмисне по-народному примітивною формою, вбачається вітражна техніка, поєднання виразних ліній і яскравих плям, через які струменить світло кольору. Якщо Маршал МакЛюен казав, що "середовище і є повідомленням" (medium is the message), то у Богдана Задорожного сам колір стає змістовним, поєднуючи архетипічне і цивілізаційне, сучасне; являючи на полотні дух природи і дух народу.

Але, напевно, неправильно було б казати, що його творчість – це втеча з “чужого” міста до  “рідного” села чи природи. Місто, як абсолютно інакше середовище існування і співіснування людей, є також “своїм” для художника. Свідченням цьому – числені натюрморти (такі як “Натюрморт з гітарою”, “Риби і пиво”, або ж психоделічні “Риби”, що пливуть містом). Втім, йому не характерні експерименти з чистою формою, що бувають так притаманні авангардному живопису – цьому продукту модернізації та урбанізації людства, перелому та радикальної, психотичної трансформації усталених суспільних відносин.

Задорожний експериментує з кольором, гармонійним і несподіваним поєднанням кольорів, але в основі його сюжетів – цілком впізнавані об’єкти. При цьому самі роботи мають виразний національний характер. Але національні ознаки виражені не на рівні банального, етнографічного сюжету, а в самій естетиці авторського стилю.

“Стилістика Задорожного дозволяє йому не міркувати про себе на полотні “відображеним” рабом – надто вже його бачення світу є національним”, – зауважує відомий письменник і драматург Богдан Жолдак.

 Сюжети

Одними із найбільш впізнаваних сюжетів Богдана Задорожного є цикли “натюрмортів з гітарою”, а також “риби й пиво”, натюрморти з квітками у вазонах.

“Сюжет натюрморту з гітарою”, – розповідає художник з посмішкою, –  “бере свій початок із тих перших солодкавих моментів свободи, відчуття дорослого життя, які були, напевно, у кожного пацана. Гітара, папіроси, дівчина (поки що ще не портреті, тобто у мріях). У мене в юності був товариш, ми разом вчилися грати на гітарі – він таки навчився, а я ні. Але це надзвичайне відчуття першої свободи, як би наївно це не виглядало, викликає теплі і ностальгічні почуття. От, напевно, підсвідомо й хотілося поділитися цими відчуттями із іншими – через свої картини, через колір”.

“Риби з пивом – взагалі не потребують пояснення”, - продовжує автор, –  “Це якесь просте наше, людське, задоволення – доступне для сприйняття абсолютно всіма – незалежно від освіти чи майнового стану. А риба – це взагалі надзвичайна істота. Просто зачаровує, коли дивишся, як вона совається, плаває. Риба цікава також тим, що живе у воді, у середовищі принципово відмінному від того, в якому живемо ми. І як комфортно вона почуває себе у цьому середовищі, на відміну від людини”.

Різноманітні птахи, риби, носороги, інколи фантастичні – а інколи й навмисне спрощені квіти у вазонах, – ось основні “персонажі” робіт Богдана Задорожного більш раннього періоду його творчості. Людей переважно немає на його роботах, вони присутні ніби за кадром (або на “портретах” – як в циклі “Натюрмортів з гітарою”). Людина у картинах Задорожного – це сам глядач, який дивиться на роботу художника, як у вікно в такий впізнаваний, але у той же час такий дивно-красивий, і трошки інший світ.

Останні кілька років у творчості Богдана Задорожного спостерігається перехід до нових сюжетів, а відтак і до нових смислів, і робота з кольором тут стає ще більш важливою, колір несе ще більше смислове, змістовне навантаження.

Художник став більше працювати з пейзажами, місцями форми стали простішими, можливо, більш абстрактними, але цілеспрямована і виважена робота з кольором дає в результаті фантастичні ландшафти. “На відміну від інших робіт, пейзажі виникають ніби нізвідки”, – розповідає автор, – “Привиджується якийсь ландшафт – із підсвідомого, чи побаченого колись, образ може прийти, як то кажуть, ні сіло ні впало, і потрібно тут же ідею, ескіз або замалювати негайно, або хоча б записати словами”.

Однією з найбільш простих, і, в той же час чи не найбільш вражаючих робіт Задорожного є “Озеро” – прямо таки український дзен. Історію появи цієї картини автор розповідає так: “Якось, будучи під Ржищевом, я йшов через поле. І раптом, посеред ідеально рівного поля, несподівавно виникає улоговина, а в улоговині – крихітне озерце. Майже як в телевізорі, коли показують оазу серед пустелі. Вода, а біля води і рослинність, і життя, купа живності: жаби, миші, вужі, риби, птахи. Все це мирно сусідствує (звичайно, хтось когось їсть при нагоді). І при березі маленький дерев’яний човен. Це було якесь відкриття, ошелешення такою неочікуваною, несподіваною красою у своїй простоті”.

Пейзаж. Полотно, олія 

Інша Україна

З одного боку, роботи Богдана авангардні, сучасні, а з іншого – чітко видно, що це Україна.

І це не припопсований “фольк” чи “етно”. Часто нав’язується стереотип, що українське – це таке собі “шароварне”, а тут ми бачимо Україну сучасною, красивою, цікавою, теплою, і – найголовніше – іншою. Можливо – Україну, “яка ще не є”.

Під час відкриття виставки художника в галереї “АВС-Арт” у вересні 2012 року, дисидент і правозахисник Семен Глузман зазначив: “Усього за кілька хвилин я здійснив бліц-подорож творчістю Богдана Задорожного, і відчув, що він живе в іншій країні. Його країна називається Україна, але це не та країна, де живуть наші політики, журналісти, які їх обслуговують, котрі знають інше мистецтво… Автор живе в Україні, але тут, на картинах – якесь таке яскраве, сонячне українське життя, котре, незважаючи на те, що відбувається в країні, все ж збереглося і збережеться”.

Коріння творчості Богдана Задорожного – в якихось прадавніх архетипах, у природніх потягах людей до декоративістики, але також і в українській школі живопису – як традиційного, так і авангардного, і сучасного. “Гілки” ж – це та інша Україна, яка просвічує нам через вітражі картин – тепла і спокійна, цікава і яскрава, розумна у своїй естетиці. Тому не можна не погодитися з Богданом Жолдаком, який сказав, що бачення світу художника – національне.

“Як не дивно, але саме зараз таке бачення вимагає мужності більшої, аніж в часи, коли національний світогляд цькували відверто”, – писав Богдан Жолдак більше десяти років тому, а слова його здаються актуальними й тепер, – “Зараз безліч “високолобих” естетів від інтернаціоналізму розпочали атаку на нього, і вже з позицій не матеріалістичних, а ідеалістичних. То що – українцям вдаватися до теоретичних полемік про те, що для нас споконвіків надто очевидне, аби про це дискутувати? Краще за теоретиків, отже, в нас це роблять такі художники, як Богдан Задорожний, який відверто і яскраво промовляє зі своїх полотен гучніше будь-яких декларацій. Промовляє до однодумців. І до ворогів”.

Виставки

• 1988 – виставка "Мальовнича Україна", Спілка художників України, Київ

• 1989 – Республіканська  виставка графіки (цикл ілюстрацій до "Слова про Ігорів похід"), Спілка художників України, Київ

• 1991 – групова  виставка у Представництві ООН в Україні, Київ

• 1991 – групова  виставка у Театрі юного глядача, Київ

• 1991 – групова  виставка (спільно з художниками московської групи "Молот"), Спілка художників України, Київ

• 1993 – персональна  виставка, Сент-Етьєн, Франція

• 1997 – персональна  виставка, Київ

• 1999 – персональна  виставка у галереї "Кольори", Київ

• 1998, 2000, 2003 – групові виставки у Києво-Могилянській академії, Київ

• 2006 – участь в Міжнародному Арт-Фестивалі, Український дім, Київ

• 2006 – участь у міжнародній науковій конференції "Традиції і культура", Асоціація "Новий Акрополь", Київ

• 2006 – виставка "Тиждень мистецтв", Національний педагогічний університет ім. Драгоманова, Київ

• 2008 – участь у благодійному аукціоні, музей Івана Гончара, Київ, Україна

• 2008, 2009, 2010 – серія виставок, Бібліотека театрального, музичного та кіномистецтва, Київ, Україна

• 2007, 2009, 2012 – групова виставка "Від Трипілля до сьогодення", Фонд "Україна-3000", Спілка художників України, Київ

• 2012, червень – персональна виставка у Гостинному дворі, Київ

• 2012, серпень – персональна виставка, “АртЦех Ремзавод”, Чернігів

• 2012, вересень – персональна виставка “Вітражність кольороформи”, галерея “АВС-Арт”, Київ

• 2012, жовтень – участь у груповій виставці “Український фольк-модерн”, Чернівці

  
Натюрморт. Полотно, олія


Криниця мого дитинства. Полотно, олія


Весна. Полотно, олія


Натюрморт в пейзажі, Полотно, олія


Квіти. Полотно, олія


Гасова лампа. Полотно, олія


Три дерева. Полотно, олія


Озеро. Полотно, олія

Натюрморт з яблуками та кинджалом. Полотно, олія


Шахи. Полотно, олія


Натюрморт з рибами. Полотно, олія


Дерево-квітка. Полотно, олія


Натюрморт. Полотно, олія


Оголена. Полотно, олія


Квіти у глечиках. Полотно, олія



Натюрморт з гітарою та портретом. Полотно, олія

Про рубрику «Тамбур»      
«Світ щодня змінюється, ми спостерігаємо це постійно. Але ми спостерігаємо тільки за тим, що можемо побачити. У той же час, невидимий нами простір, незнані нами герої, невідомі нам шляхи швидше за все теж перебувають в постійному русі, постійній трансформації.      Тому «Тамбур» – це спроба  заглянути в невидиме.

Спроба втекти від середньовічного принципу,  який продовжує царювати у суспільстві: незрозуміле, отже – погане – невидиме, тобто неіснуюче...

Спроба зрозуміти іншого, не прикриваючись формальними прапорами толерантності, а відкриваючи його сьогоднішнього.

Спроба повірити в те, чого немає. І відчути явну оманливість порожнечі. І тим самим зламати загальне відчуження»