Моя мама мріяла, щоб я стала художником. Мабуть, майже у всіх мам є мрії стосовно своїх діток. У моєї мами не було можливості себе зреалізувати у мистецтві, юність припала на тяжкі післявоєнні роки, тому вона змогла реалізувати особисті сподівання у мені. «Мрії збуваються, тож мрійте обережніше!» – це про нас.

Янгол з рожевим корабликом. Полотно, олія


Годування пташок. Тканина, олія

 
Корабель сновидінь. Полотно, олія


Збирачка равликів. Папір, туш, гуаш, авторська техніка


 
Азбука натюрморту. Папір, туш, гуаш, авторська техніка 

 
Триптих "Гравці". Папір, туш  

 
 
Ілюстрація до книги Галини Кирпи "Місяць у колисці"

А я мала велике дитяче бажання стати археологом. Подобалася мені загадковість цивілізацій, пригоди. Але дещо пізніше, коли трохи подорослішала та почала вчитися в художній школі, мрію свою змінила – нічого іншого й робити не хочу, тільки малювати. Тому що були мудрі сердечні вчителі, вільна творча атмосфера. Чи не стати мені театральним художником? Мені сподобалась можливість мовою мистецтва передавати своє розуміння твору. Але вже згодом пішла вчитися на кафедру книжкової графіки. Вважаю, що не помилилася з вибором професії, адже реалізувала свої мрії: відкривати для інших таємничі світи та передавати власне бачення світу. 

Вечір. Втомлений орач. Папір, туш

Загалом я – ілюстратор, тяжію до дитячої тематики, фольклору, особливо українського. Але вважаю, що хоч би в якій країні мені випало жити, я досить швидко увібрала б у себе дух того народу.  Обожнюю станкову графіку, працюю в техніці живопису олією, акрилом. Був творчий період, пов`язаний із мистецтвом вітражів, трохи познайомилася з дивовижним світом скла. Зараз усе більше лежить душа до мистецтва пап`є-маше. Теж люблю глибокий зміст, подвійний сенс, гротеск. Але й не проти попустувати, побавитися, як в дитинстві. Ми ж усі діти!

Втеча. З серії "За лаштунками". Папір, туш


Квіти. Полотно, олія


Козак Мамарига


Рукавичка. З невиданого

Проект "Готика"



Становлення



Лампа "Венеційський карнавал"



Обкладинка книги "Танець журавки"
Що вражає? Як народжуються образи? То, мабуть, важко зрозуміти до кінця  та  до цього ще й втілити у слова. Вражає різне і несподіване. Мені одночасно імпонують глибина ідеї та  простота її втілення в мистецтво. На мою думку, це повинно бути поєднано і в творчості і у взаєминах із людьми довкола. Взагалі художник, справжній художник, має заглядати глибоко в себе та відчувати серцем, мати творчу інтуїцію.

Обкладинка книги Ольги Мак "Каміння під косою"

Мені подобається працювати з мудрими та сердечними авторами. Бо і тексти у таких письменників глибокі, що дає для митця простір для самовираження, і працювати з розумними та людяними людьми, думаю, ця тавтологія доречна буде для наших часів, на багато приємніше.

Ілюстрація до книжки В. Бройко "Ведмідь-мандрівник"
Моє ставлення до сучасного мистецтва? На мою думку, в кожній більш-менш «якісній» дитячій ілюстрації та й загалом у творчій роботі, нехай це навіть буде інтер’єрне панно, у справді хорошого  художника має бути закладена мудрість, іронія, дорослість. Глибокий сенс несе в собі особисте прочитання художником авторського тексту. Це можна порівняти з роботою актора над роллю, його особистісна «присутність» у цій ролі забарвлює персонаж в індивідуальне прочитання, бачення тощо. Так і художник. Не обов´язково, щоб зміст твору був трагічно-похмурим, надмірно серйозним. Всьому свій час, усе залежить від тематики, від завдання. Але художник – сучасний чи ні – має бути розумний. Тому іноді я трохи дивуюся тому, що зветься в нашій сучасності мистецтвом.

Але я не ототожнюю себе з мистецтвом світового масштабу. Мені більше подобається ототожнювати себе  просто зі світом, в якому я живу, з моєю сім`єю. Це більш важлива для мене сторона мистецтва – мистецтво жити та радіти життю!

Про рубрику «Тамбур»     
«Світ щодня змінюється, ми спостерігаємо це постійно. Але ми спостерігаємо тільки за тим, що можемо побачити. У той же час, невидимий нами простір, незнані нами герої, невідомі нам шляхи швидше за все теж перебувають в постійному русі, постійній трансформації.    Тому «Тамбур» – це спроба  заглянути в невидиме.

Спроба втекти від середньовічного принципу,  який продовжує царювати у суспільстві: незрозуміле, отже – погане – невидиме, тобто неіснуюче...

Спроба зрозуміти іншого, не прикриваючись формальними прапорами толерантності, а відкриваючи його сьогоднішнього.

Спроба повірити в те, чого немає. І відчути явну оманливість порожнечі. І тим самим зламати загальне відчуження»