Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Головна\Події\Культура

Події

16.11.2009|07:27|Олександр Британчук

Пофігізм – як метод критицизму

Відкритий лист Андрію Кокотюсі у відповідь на його рецензію «Метеоризм - як засіб детективу».

Шановний пане Андрію, блукаючи нетрями Інтернету, надибав на вашу рецензію стосовно моєї книжки «Пригоди невгамовних борців зі злочинністю». Був приємно здивований, що мої доробки привернули  увагу такої значної постаті нашої літератури, але й водночас дещо вражений вашими висновками. Якби ви написали, що автор далеко не Панас Мирний, чи, наприклад, Микола Хвильовий - безперечно. Що не дотягую до корифеїв чи лавреатів сучасної української прози, на кшталт шановного рецензента, або Юрка Андруховича чи Марії Матіос, теж можна погодитись. Що є огріхи з мовою – також не заперечую, бо більшість творів спочатку були написані російською, а потім мною зроблено переклад. Але от коли ви пишете, що зовсім не смішно, це викликає в мене здивування.

Звісно, сприйняття та почуття гумору справа глибоко індивідуальна, однак я писав не для естетів, що виховувались на традиціях світової класики, а для читача масового, до літературної вишуканості непризвичаєного. Спостерігаючи за його (читача) реакцією, коли, наприклад, читав свої твори, бачив, що людям смішно, навіть дуже. Такої ж думки деякі українські літератори, з якими я навіть особисто незнайомий та колеги по ремеслу з ПРОЗА.РУ, від яких прийшло багато відгуків, про глибокі думки та глобальні ідеї ніхто не писав, але всім читати було весело. Та й наш журнал «Крокодил» залюбки друкував ті ж самі оповідання.

Ось ви дорікаєте, що занадто туалетної тематики. Але я брав історії з життя. Наприклад, колись у газеті вичитав, що п`яний мужик заснув у машині та сам себе бурхливим метеоризмом отруїв. А взагалі цих туалетно-метеоризматичних мотивів вистачає й у інших авторів, наприклад у Рабле  чи Гашека. І нічого страшного, народ вже скільки століть читає та за боки береться

Взагалі, в мене склалося враження,  що прочитали ви мою книжку не зовсім уважно. Плутаєте імена персонажів, посилаєтесь на те, чого в тексті немає. Виглядає так, ніби ви скоренько переглянули декілька творів й швиденько написали, щоб відбутися, як раніше казали: для «галочки».  Тільки мені незрозуміло, для чого? Якщо за ці рецензії хтось платить гроші, чи які інші бонуси перепадають, то може й мені протекцію складете, я вже постараюся, бо сарказму  в душі по самі вінця.

На мою думку автор має винести з рецензії щось конструктивне, щоб допомагало у творчості. Легковажне ставлення  виконавцем до справи було характерним для епохи розвинутого соціалізму, особливо серед пролетарів та іншої малосвідомої публіки, тому дивно бачити такий пофігізм у наші часи свободи та демократії ще й від представників творчих професій.

Також не розумію, чому ви ображаєтесь за  політичну партію, яку я назвав цим неблагозвучним словом. З огляду на те, яка користь народові від діяльності  наших партій, хіба що за винятком об`єднання «Свобода» Олега Тягнибока та прогресивних соціалістів Наталі Вітренко, ця назва цілком слушна до більшості українського політикуму, а про персоналії вже й не кажу, знов ж таки, хіба що  можна відзначити  безкомпромісну позицію Юрія Луценка. Та й взагалі, є думка, що митець, або не притупилося перо, повинен стояти в опозиції до влади, а не підлизувати можновладцям, як приміром, Микита Міхалков Путіну у Росії. Про наших блюдолизів спеціально не кажу, бо може серед них є ваші знайомі, і ви теж образитесь. До речі, у Міхалкова-старшого, коли помер Сталін, з пересердя вихопилось: « Двадцать лет работы псу под хвост!»

Будемо сподіватися, що я почерпну конструктивні моменти з інших ваших рецензій та зумію хоч трохи наблизитись до рівня вище згадуваних мною майстрів  пера.

З літературним привітом Олександр Британчук.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери