Події

10.11.2008|14:04|Буквоїд

Ірина Цілик: «Література для мене стала пріоритетним заняттям у житті»

Ірина Цілик пише новий роман, готується до виступу на «Харківській барикаді» та очікує появу нового українського кіно. Про це письменниця розповіла під час чат-конференції на порталі «Буквоїд».

Подаємо відповіді Ірини на запитання читачів.   

- Привіт. Як ти оцінюєш нинішній стан українського кіно? Чи траплявся тобі справжній УКРАЇНСЬКИЙ продюсер, готовий посприяти створенню повноцінного вітчизняного фільму, чи ми все ж приречені й надалі продукувати виключно телевізійні російськомовні поробки на російські кошти для російського (в першу чергу) глядача? Що б змінила в нашому кіно особисто ти?

- Всі начебто мають власні унікальні рецепти створення нового УКРАЇНСЬКОГО кіно, але за останні роки я жодного разу не побачила такого продукту, який би мені видався відповідним до потреб сучасного національного кінематографу. Ми переважно нарікаємо на відсутність адекватних інвестицій, але як доводить історія кінематографу, далеко не завжди бюджети вирішують все (хоча такі приклади переважно належать до категорії арт-хаусних виключень). Менше з тим, маю суб´єктивні підозри, що потрібно ще зовсім трохи зачекати, поки нове покоління українських кінематографістів навчиться заново «ходити» й нарешті наб´є всі потрібні шишки на продукуванні безкінечних телефільмів для російського ринку. Нове українське кіно десь зовсім поруч. З іншого боку, повертаючись до питання спонсорства, годі сподіватись повноцінного кінопроцесу в Україні, поки це не стане по-справжньому вигідно для інвесторів. То є замкнене коло, а ключик, здається, все-таки захований у кишеньці нашого законодавства… Стосовно ж відповіді на складне запитання «А що ТИ зробила для нашого кіно?!», то поки що – на жаль – «чік-чірік, я в домікє»:). Набираюсь жирку для майбутнього… 

- Доброго Вам дня! Ще раз - вкотре - висловлю захоплення Вашою творчістю )) і хочу запитати, чи не плануєте Ви виїзні автограф-сесії в інших містах України, окрім Києва та Львова? Чи якісь творчі вечори.. було б цікаво для тих, хто банально не має часу відвідати заходи із Вашою участю у Києві. Дякую за відповідь. 

- А я, Ви знаєте, із задоволенням би планувала щось таке, якби хтось інший за це взявся в сенсі організації:). Майже ніколи не відмовляюся, коли мені пропонують якісь виступи, читання і те де: можна сказати, я поки що не наїлася діалогу з аудиторією… Знаю точно, що в кінці грудня виступатиму у Харкові на фестивалі «Харківська барикада»… 

- 1. Если бы Вы были читателем, чтобы Вы сами у себя спросили в чате? 2. То, что Вы описываете в своих книгах это - Ваши личные переживания или просто Ваша буйная фантазия? Где в произведениях Вы, а где выдуманные персонажи? 

- 1. Я знаю, чого б я НЕ спитала. Наприклад, «про що Ваша книга?»:) Якщо чесно, маю не надто багатий досвід інтерв´ю, але вже встигла помітити, що запитання частіше за все є дуже одноманітними. От якби я мала можливість поставити запитання якомусь письменнику (припустімо, Уліцькій, бо я її майже всю останнім часом прочитала), я б жадібно розпитувала про деякі процеси писання, наприклад, роботу з прототипами або сюжетними лініями. 2. Якщо говорити про мою першу повість «Післявчора», дуже дратує, що критика частіше за все пише про неї як «однозначно автобіографічну річ». Хоча, треба зізнатися, я використовувала переважно матеріал, який дуже добре знала (власні історійки, спостереження за близькими, друзями і те де), але перебріхувала його так, як мені було ліпше для книги. Тепер я пишу роман, де хочу створити повноцінні живі багатогранні образи, що не мають нічого спільного з моїм особистісним досвідом. Тільки для того, щоб вони вийшли повноцінними, я хочу добре попрацювати з прототипами, «наколядувавши» багато живого матеріалу в інших людей. 

- Іро, над чим Ви зараз працюєте?

- Пишу роман, як би патетично це не звучало. Не хочу розповідати, що там і як, бо все поки що дуже швидкозмінне. Єдине, чим хочу поділитися, так це власним ставленням до процесу створення цієї книги. Якщо «Післявчора» писалася стихійно, і зачаття якихось елементів структури неодноразово відбувалось одночасно з їхнім народженням, то тепер я жадібно аналізую кожен свій крок, намагаючись прорахувати всю внутрішню стратегію до кінця. Не знаю, добре це чи погано. Мабуть, симптоматично. От раніше я фільми теж дивилася, як нормальний живий глядач, а тепер бачу всі шви та кишки навиворіт… 

- Ірино, зазвичай творчі люди спираються на певний базис - чи то досвід, чи результат навчання, читання книжок, відносин з батьками, інколи, навіть трагічних подій. Що для тебе стало таким поштовхом до творчості та чи могла ти назвати 5 книжок, які тебе найбільше стурбували серед прочитаного?

- Певно, у кожного літератора має бути своя ефектна історія про те, як він/вона почав/-ла писати. От, наприклад, не так давно я була на творчому вечері Тетяни Толстої, то вона дуже гостро і смачно розповідала про те, як їй зробили серйозну операцію на очі, як довгий час вона не виходила за межі своєї «чорної кімнати» (бо сонячне світло нестерпно било в оперовані очі), а в результаті такої вимушеної медитації в неї нарешті проявилося бажання писати. В мене такої шикарної історії нема. Я почала писати років у 10 куценькі і дуже патетичні віршики про Батьківщину та всіх її великомучеників, потім разом із пубертатними метаморфозами перекинулася на гормональну лірику, а за тим пройшла кілька неодмінних етапів усушкі-утрускі власної геніальності:). Тепер пишу зовсім інші вірші. Що ж до прози, я ніколи не могла закінчити жодного оповідання, а минулого року несподівано для себе накатала повість. Тепер от працюю над романом. Я не знаю, ЧОМУ. Просто захотілося пи-са-ти! А особливі книжки… Можу назвати, скоріше, авторів, які на різних етапах життя мене по-справжньому «стурбували»: Цвєтаєва (причому, проза в пріоритеті), Чехов, Достоєвський, Набоков, Кундера, наразі Уліцька… 

- Розкажи про свої фільми. Чув, що ти представляла на цьогорічній Молодості фільм. Що це за фільм? Про що він? 

- Насправді, поки що я зробила тільки одне короткометражне кінце, але повірте мені, зняти фільм на плівку своїми силами (в сенсі, без спонсорської підтримки) – це ціла пригода. Називається він «Blue Hour», хронометраж 10 хвилин. Не вмію ловко відповідати на запитання «Про що твій фільм/книга?», але в анотації написала таке: «“Blue hour” – це магічний час удосвіта, який здатен проявляти ті особливі моменти, деталі, звуки Великого Міста, що зазвичай приховані сутолокою та гаміром удень… Це історія про одну із таких передсвітанкових годин життя героїні, що змінює її внутрішній світ». 

- 1. Ти знаєш, хто читає твої тексти? Наскільки автор залежить від того, що хоче читач? 2. Що для тебе література? Самоствердження? Намагання заробити гроші? Професія? 

- 1. Я маю доволі розпливчастий образ своєї цільової аудиторії. Хто вони – ці люди? Мені це дійсно цікаво, але на відміну від, наприклад, актора на сцені, коли він бачить своїх глядачів та їхні реакції на власну творчість тут-і-тепер, літератор може лише здогадуватися, ХТО і ЯК його читає. Що ж до залежності від аудиторії… Останнім часом я внутрішньо прямую до гармонійного союзу писання, яке проходить через фільтр власної щирості, із зацікавленим зирканням у бік потенційного читача. Гадаю, письменник не повинен писати на догоду натовпу, але йому не слід і перерізати живу пуповину між власною творчістю та больовими точками суспільства. 2. На даному етапі література для мене стала пріоритетним заняттям у житті. Тому це все те, що Ви перерахували, і навіть більше. Правда, щодо намагання заробити цим гроші я можу поки що тільки тихенько (чи на весь голос?) похихотіти )



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери